Читати книгу - "Світло з пітьми. Частина ІІІ, Ольга Сімбірцева"

- Бої?

- Серед вампірів. Вампіри так само любителі різного роду розваг. У мені сиділо занадто багато злості й жорстокості. Потрібно було кудись витрачати цю негативну енергію. До того ж туди мене привела надія, що в тому середовищі знайду тих, чий запах і аура будуть мені знайомі. Але знайшов не я – знайшли мене. Там одного разу зустрів Девіда. Виявилося, він шукав мене і мою матір. Але він запізнився.

 Мін перевів сумний погляд на хмари.

- Девід забрав мене із собою. Чесно кажучи, тоді я був радий, що знайшов нову сім’ю. Девід практично врятував мене.

- Який він? Девід. Ейден майже нічого про нього не розповідав. Хоча він у якомусь сенсі так само може назвати Девіда своїм батьком.

- Девід – романтик із минулого, - посміхнувся Мін. – Волів би жити серед людей, але не вдаючись до того зілля. Однак завжди є небезпека, що хтось із них знає про існування вампірів, служить їм або допомагає. Таких, звісно, легко вирахувати й упізнати. А найкращий спосіб змусити мовчати когось... Сама знаєш.

 Девід любить людей і цінує їх більше, ніж звичайних вампірів. Вбивати ні в чому не винних по суті людей – у цьому немає нічого приємного. Це, як вимазатися в багнюці, яку не можна змити. Тому ми намагаємося не надто часто з’являтися вдень на публіці. До того ж ми маємо бути досить блідими, щоб не надто відрізнятися від інших вампірів. Девід обрав життя вампіра, завжди намагався не висовуватися і ні в що не втручатися, підтримуючи образ відлюдника. Але якщо щось стосується сім’ї та безпеки когось із нас, він стає нещадним і жорстким.

- Вас бояться інші вампіри. Близнюки змушують багатьох почуватися незатишно. Кожен знає, що за ними і за всією родиною тягнеться кривавий слід.

- Хто не суне свій ніс, куди не слід і не стає в нас на шляху, залишається в живих.

- Або не опиняється в невідповідний час у невідповідному місці.

- Або так.

- Що ви тепер збираєтеся робити? - запитала я після нетривалої паузи. - Адже, якщо ви вирішили втрутитися... Допомагаючи мені, ви ставите під загрозу всю сім'ю. Рано чи пізно дізнаються, що я, Ейден і Єн тепер із вами. Для багатьох вампірів прагнення взяти нас під своє крило, цілком може бути зрозумілим, хоч і витлумаченим неправильно. Ейден не знав, що Девід і близнюки - сім'я. Інші вампіри, Маркус знають про це?

- Девід вважав за краще про це не розповідати. Для всіх він був одинаком. Але не впевнений, що ніхто не знає. Стародавні вампіри досить проникливі й підозрілі.

- Маркус дуже старий?

 Мін невизначено повів головою.

- Він найстарший серед сутінкових вампірів, - відповів. – Він може відчути і щось запідозрити. Щодо решти... Хоч ми не афішували те, навіщо повернулися до Нью-Йорка, але для тих, хто знає, що відбувається, і чим так занепокоєний Маркус, не важко буде зіставити факти і зрозуміти, що нас сюди привело. Наше бажання, можливо, до певного часу буде витлумачено неправильно. Іноді омана тільки на благо. Це може врятувати багато життів.

 Я здригнулася. Тон Міна був холодний і байдужий.

- Тихо і спокійно вже не вирішити ситуацію навколо мене і Ейдена. – вимовила. – Тих, хто знає про мене, мабуть, занадто багато. І це не просто вампіри з підворіття. Елромаро. Ми з Єном приходили в його клуб. Елромаро мав поговорити з усіма зі своєї родини, щоб переконати їх стати на наш бік. І я впевнена, що не одна його сім’я вже знає про мене і про Єна, Ейдена.

- Ти маєш рацію, занадто багато хто знає про тебе. Із цим уже нічого не поробиш. Багатьох довелося б у такому разі змусити замовкнути. Цілі родини.

 Мені стало моторошно.

 Якщо вони вб’ють кількох голів сімей, чи не викличе це ще більшого конфлікту? До того ж їм якимось чином потрібно буде прибрати цілі родини. Не можна вже чіпати інші сім’ї!

- Але...

- Ви з Єном перестаралися, - перебив мене Мін, але не різко і грубо – він посміхнувся. – Тихо і спокійно, як ти кажеш, уже не вийде.

- Мені дуже шкода.

- Уже пізно шкодувати.

- І все ж... Мені шкода. Але не можна ж знищити всіх, хто знає. Не можна. Це занадто небезпечно. Буде тільки гірше. Нехай вас і бояться, але якщо сім’ї об’єднаються...

- Не переживай. Ніхто не збирається знищувати вампірів цілими сім’ями. Поки що ми тільки «приберемо» в лабораторії Маркуса.

- Ваше втручання приверне занадто багато уваги до вас.

- Приверне. Вже привернуло. Але ми не можемо не втручатися. Ти – частина нашої сім’ї. Тобі загрожує небезпека. Маркус наказав убити тебе. Тепер уже не важливо, як так вийшло, і хто винен у тому, що майже всі вампіри знають про вас з Ейденом і Єном. Єну, до речі, пощастило, що все вийшло саме так. Якби ніхто не знав, що він переродився і він не захотів би приєднатися до нас, його довелося б прибрати.

 Я глянула гнівно на Міна.

- Прибрати, - повторив він, немов кажучи: і не треба на мене так дивитися. – Його і того, хто крім тебе ще до цього причетний.

 Я напружилася і хотіла щось сказати, але Мін заговорив раніше, не давши мені й рота відкрити:

- Так було завжди.

- Це занадто жорстоко і неправильно. Чи так уже це необхідно?

- Повір, коли обставини вимагатимуть від тебе того, ти змусиш замовкнути всіх, хто може свідомо чи мимоволі видати твою таємницю. Коли на терезах опиниться життя когось чужого тобі і твоєї доньки, що ти вибереш?

 Це запитання залишилося без відповіді. Я подумала про Мелані і з жахом зрозуміла, що Мін має рацію. Я зроблю все для її безпеки для того, щоб про неї не дізналися інші вампіри. Але я не стала б убивати. Чи стала?..