Читати книгу - "Ваші пальці пахнуть ладаном"

І таких прикладів можна наводити ще і ще. Прикладів того, як у російській армії намагалися нехватку снарядів та набоїв замінити патріотичними, «удалыми» піснями. Та й воєнне міністерство сподівалося, що в умовах нестачі набоїв, артилерії, транспорту, не кажучи вже за все інше, і зокрема нікудишнє продовольче забезпечення військ, пісня (та ще суворовське «пуля – дура, штык – молодец») допоможе отримати перемогу.

Але швидко виявиться: якою б не була популярною пісня солдатська, бойова, полкова – снарядів вона, увы, як кажуть самі руські, – ще ніколи не могла замінити і ніколи не замінить…

Не порятувала імперію Миколи II і «трилінійна гвинтівка зразка 1891 року» конструктора стрілецької зброї Сергія Мосіна, яка у 1900-му на Всесвітній виставці в Парижі була удостоєна найвищої нагороди – Гран-прі і надійшла на озброєння в російську армію – сам конструктор за ту гвинтівку отримав орден Святої Анни 2-го ступеня.

Світ завмер в очікуванні війни. Вийшло так, як і казав колись Отто фон Бісмарк: «Якщо й судилася ще коли-небудь війна в Європі, то вона почнеться з-за якогось дріб’язку, жахливо недоладного, на Балканах!»

Так, зрештою, й сталося (всі чекали й шукали зачіпки, аби розпочати війну, вона й підвернулась): 28 червня 1914 року ерцгерцог Франц Фердинанд, спадкоємець Австро-Угорського престолу, виїхав до Сараєва (Боснія). На вулиці невідомий, стрибнувши на підніжку карети, у якій їхала монарша особа, вистрелив у неї з револьвера.

Убивцю відразу ж заарештували – ним виявився якийсь гімназист, між іншим, тупуватий і мало придатний для навчання, на прізвище Принцип, який належав до сербської підпільної організації «Млада Боснія».

І відразу ж у повітрі запахло смаженим. З’явився зручний привід для війни, якого всі так довго і дружно чекали, а де й намагалися створити його штучно: Австро-Угорщина висунула Сербії ультиматум. І, не чекаючи відповіді (та вона імперії й не була потрібна), спішно почала мобілізацію. Не бажаючи йти на компроміс і тим більше втрачати такий шанс розпочати війну, австро-угорська артилерія затіяла обстріл Бєлграда.

Почалася Перша світова війна, що триватиме 4 роки, 3 місяці і 10 днів, в полум’ї якої згорить понад 10 мільйонів чоловік; та війна, у яку буде втягнуто 38 держав з населенням більш як 1,5 мільярда чоловік – 87 відсотків усіх мешканців планети Земля на той час.

Численність діючих армій перевищить 29 мільйонів, кількість мобілізованих – 74 мільйони!

У бойових операціях тоді вперше візьмуть участь танкові та хімічні війська, авіація, надводний і підводний флот, зрештою, вперше буде застосовано зброю масового знищення.

Крім 10 мільйонів убитими, буде 20 мільйонів поранено, контужено та отруєно газами.

Німеччина втратить 2030 тисяч чоловік убитими і померлими од ран, Австро-Угорщина – 1,1 мільйона, Болгарія – 90 тисяч, Туреччина – 800 тисяч, Франція – 1400 тисяч, Англія – 715 тисяч (її домініони – 200 тисяч), Італія – 580 тисяч, Румунія – 250 тисяч, США – 114 тисяч, Бельгія – 38 тисяч, Греція – 26 тисяч, Португалія – 7 тисяч чоловік! (Найменші втрати у Японії – 300 загиблих.) А Сербія, за щастя якої Гаврило Принцип, недоук-гімназист, розрядив браунінг в ерцгерцога та його дружину, втратить 280 тисяч!

Загальне число російських солдат загиблими і пораненими складе приблизно 2 мільйони чоловік!

І кожен з них, якби міг, повторив би (але буде каяття, та не буде вороття!) слова полтавського селянина (с. Біляки Семенівського району), який ще у 1914 році, як офіційна пропаганда закликала всіх іти воювати за вихід у Середземне море – Босфор і Дарданелли:

– На греця мені ті Дарданелли? Хіба я пожену туди волів напувати? Савку мені верніть!..

Але ніхто Росії не поверне 2 мільйони таких Савок, які мекнули, як той же дядько казав своєю простою, геть не патріотичною мовою, – ні за цапову душу! Війну Росія з тріском програє, хоча про похід на Босфор і Дарданелли у неї ще й досі дехто закликає. Принаймні мріє. Але це вже інша тема.

На московському вокзалі західного напрямку – вавилонське стовпотворіння. Відправляли – з духовим оркестром – на фронт черговий ешелон. Не перший і не останній – молох війни може пожирати до безконечності. Апетити у нього гігантські, а людські ресурси в Росії завжди були невичерпні – вистачить на будь-яку війну. Та й руський мужик з княжих (чи ще й ранішніх) часів завжди готовий до походу на будь-які Дарданелли. Хоч близькі, хоч далекі – а чи потрібні вони йому, він на це ніколи не звертав уваги. «Нада, значить, нада» – і вся тут річ. Натягне мужичок свитку, ликом підпережеться, суне за нього свій топор, з яким він ніколи не розлучався, і – уперед за матушку Русь! А коли вже його за царських та імператорських часів стали ще й у мундир споряджати та ружжо давати – то й поготів готовий.

Так було і в 1914 році, коли на війну мужиків, зодягнених у військові форми, відправляли по мобілізації ешелонами.

Вже на другий день після убивства в Сараєві Росія почала мобілізацію – щоб захистити братів-слов’ян, – у своїх південно-західних військових округах. А коли німецький кайзер Вільгельм на знак підтримки Австрії оголосив мобілізацію у своїх володіннях, Росія у відповідь зробила другий крок до всесвітньої пожежі – оголосила загальну мобілізацію. Під неї і потрапив юрист Володимир Холодний, як і сотні тисяч, ба, мільйони інших підданих Російської імперії.

Руський мужик ціле тисячоліття ходив на війну недарма: імперія, дякуючи тим походам, з крихітного Московського князівства, розростаючись, захопила одну шосту земного суходолу і все не могла угамуватися. Щось її там приваблювало в далеких од неї Дарданеллах, і те «щось» треба було врешті-решт забрати.

Але на тій війні Росії не щастило, хоч вона й гнала на війну ешелон за ешелоном.

Той ешелон, яким відправлявся на війну і прапорщик Володимир Холодний, був не менший за попередні. І так само гамірно його проводжали москвичі на всесвітню бійню. На привокзальній площі, у самому вокзалі і на перонах – не протовпитись. Особливо на площі перед вокзалом, де виступали оратори – штатні, сиріч призначені владою і добровільні, з числа найбільших патріотів. І всі закликали вояків показати ворогу «силу руської зброї» та «взяти під свій захист протоки Босфор і Дарданелли, які вже давно благають про це Росію…»

Віра Василівна ледве протислася до вагона, у якому був чоловік. Ні вона не могла зайти до нього, ні він вийти – так вагон був переповнений. Перемовлялися через відкрите вікно, з якого чоловік висунувся майже по пояс.

– Бережи дітей! – кричав і намагався взяти дружину за плечі,