Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Знак Афіни, Рік Рірдан 📚 - Українською

Читати книгу - "Знак Афіни, Рік Рірдан"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Знак Афіни" автора Рік Рірдан. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 57 58 59 ... 122
Перейти на сторінку:
— Лео затремтів. — Ким у біса був цей хлопчина?»

Семі, він же Несправжній Лео, підскочив до Руфуса, сердито розмахуючи ковпаком дурника.

— Ні, ні, ні! — заволав він, шалено махаючи вільною рукою в бік інших дітей, які скупчувалися, щоб подивитись на виставу.

Семі повернувся до Хейзел.

— Пані Ламар, ваші слова... — Семі роздратовано подивився навколо. — Сценаристе! Які слова у Геді Ламар?[11]

— «Ні, благаю, злодію!» — викрикнув один з хлопців.

— Дякую! — промовив Семі. — Пані Ламар, ви повинні були сказати: «Ні, благаю, злодію!» А ви, Кларку Гейбле...

Усе подвір’я вибухнуло сміхом. Кларк Гейбл — це, здається, актор старого кіно, але більшого Лео не пам’ятав. Вочевидь, думка про те, що Руфус Пласкоголовий може бути Кларком Гейблом дуже смішила дітей.

— Пане Гейбле...

— Ні! — крикнула одна з дівчат. — Нехай буде Гері Купером.

Ще більше сміху. Руфус виглядав так, наче ось-ось вибухне. Він здіймав кулаки, ніби збирався вдарити когось. Але хіба можна відлупцювати всю школу? Хлопчина, безперечно, дратувався від того, що з нього сміються, але його крихітний мозок не здатен був зрозуміти, що замислив Семі.

Лео з повагою кивнув. Семі дійсно був схожим на нього. Лео багато років вчиняв із задираками так само.

— Так! — владно загорланив Семі. — Пане Купере, ви повинні сказати: «О, але ж діамант мій, підступна ви моя голубонько!» І загребти діамант, от так!

— Семі, ні! — запротестувала Хейзел, але хлопець схопив камінець і сунув його до кишені одним швидким рухом.

Він накинувся на Руфуса.

— Я хочу емоцій! Я хочу, щоб панночки в залі непритомніли! Пані, пан Купер щойно змусив вас знепритомніти?

— Ні! — крикнули у відповідь кілька дівчат.

— От, бачите? — заволав Семі. — А тепер спочатку!

Він крикнув у ковпак дурника:

— Почали!

Руфус просто витріщався в порожняву, намагаючись отямитися. Він зробив крок до Семі й промовив:

— Вальдезе, я...

Пролунав дзвоник. Дітлахи хмарою кинулись до дверей. Семі відтягнув Хейзел з їх шляху, в той час як малята — які поводились так, наче Семі їм підплачував, — оточили Руфуса зусібіч. Задираку затягнуло всередину школи разом з потоком дошкільнят.

Незабаром, якщо не брати до уваги привидів, Семі та Хейзел залишились наодинці.

Семі зібрав розчавлений обід Хейзел, показно струсив пил з брезентового пакета і з низьким уклоном вручив його Хейзел, наче це була її корона.

— Пані Ламар.

Хейзел з минулого взяла свій розчавлений обід. Вона, здавалось, ледве не плакала, але Лео не міг сказати чому: чи то від розради, чи то від страждань, чи то від удячності.

— Семі... Руфус тебе вб’є.

— Йому достане клепки не зв’язуватись зі мною.

Семі натягнув ковпак на кашкет, випростався і випнув свої кістляві груди. Ковпак упав.

Хейзел розсміялась.

— Ти просто ходяча халепа.

— Ох, дякую, пані Ламар!

— Будь ласка, мій «підступний голубчику».

Усмішка Семі стала невпевненою. У повітрі запанувала незручна тиша. Хейзел утупилася очима в землю.

— Не слід тобі було торкатися того діаманта. Він небезпечний.

— Ой, та годі тобі! — промовив Семі. — Не для мене.

Хейзел невпевнено подивилась на нього так, наче дуже хотіла йому повірити.

— Може статися щось погане. Тобі не...

— Я не продаватиму його. Обіцяю! Просто залишу як символ твоєї похилості.

Хейзел не втримала усмішку.

— Гадаю, ти хотів сказати «символ твоєї прихильності».

— Саме так! Нам уже час іти. Час для нашої наступної сцени: «Гіді Ламар ледве не вмирає від нудьги на уроці англійської».

Семі виставив лікоть, наче джентльмен, але Хейзел грайливо його відштовхнула.

— Дякую, що був зі мною, Семі!

— Пані Ламар, я завжди буду з вами! — бадьоро промовив він.

Удвох вони помчалися назад у будівлю школи.

Лео ніколи не почувався примарою більше, ніж зараз. Можливо, він насправді все своє життя був ейдолоном, тому що цей хлопчина з минулого заслуговував на звання Справжнього Лео значно більше за нього самого. Він був кмітливішим, крутішим і дотепнішим. І так вправно загравав із Хейзел, що безумовно полонив її серце.

Не дивно, що Хейзел по-особливому подивилась на Лео, коли вони зустрілись уперше. Не дивно, що вона промовляла «Семі» з такою ніжністю. Але з Лео такий Семі, як з Пласкоголового Руфуса Кларк Гейбл.

— Хейзел, — промовив він. — Я... я не...

Шкільне подвір’я розчинилось в іншій сцені.

Хейзел і Лео досі були привидами, але тепер стояли перед занедбаним будинком біля стічної канави, оброслої бур яном. Декілька бананових дерев нависало над подвір’ям. Зі старомодного радіопрогравача на сходинках лунала латиноамериканська музика, а на затіненій веранді сидів у кріслі-гойдалці худорлявий старий і вдивлявся в обрій.

— Де ми? — запитала Хейзел. Вона досі була з туману, але її голос тепер переповнювала тривога. — Це не з мого життя!

Лео відчув, як його примарна сутність почала згущуватись, наче ставала більш реальною. Це місце здавалось напрочуд знайомим.

— Це Х’юстон, — усвідомив він. — Я знаю цей вид. Цей відвідний канал... це старий район моєї мами, де вона зростала. Он там аеропорт Хоббі.

— Це твоє життя? Не розумію. Як?

— Ти мене запитуєш?

Раптом старий забурмотів:

— А, Хейзел...

По спині Лео поповзли мурахи. Очі старого досі так само вдивлялись в обрій. Звідки він знає, що вони тут?

— Здається, у нас скінчився час, — задумливо продовжив, старий.— Що ж...

Він не закінчив думку.

Хейзел і Лео стояли непорушно. Старий чоловік не подавав нових знаків. Лео раптом усвідомив, що старий говорив сам до себе. Але чому тоді він промовляв ім’я Хейзел?

У старого була зморшкувата шкіра, кучеряве сиве волосся та скрючені пальці, наче він усе життя працював у машинному цеху. Він був одягнений у чисту світло-жовту сорочку, сірі штани на шлейках та блискучі чорні туфлі.

Попри похилий вік, в очах чоловіка сяяв ясний розум. Сидів він зі стриманою гідністю і здавався таким безтурботним... навіть приємно здивованим, наче думав: «Чорт забирай, я стільки прожив? Круто!»

Лео був певен, що ніколи раніше не бачив цього чоловіка. То чому він здавався таким знайомим? І тоді хлопець помітив, що чоловік стукає пальцями по ручці крісла, але не безладно: старий використовував азбуку Морзе, точнісінько так, як робили Лео з його мамою... І повідомлення було тим самим: «Я люблю тебе».

Відчинилися скляні двері. Назовні вийшла молода жінка

1 ... 57 58 59 ... 122
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Знак Афіни, Рік Рірдан», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «Знак Афіни, Рік Рірдан» жанру - 💛 Фентезі:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Знак Афіни, Рік Рірдан"