Читати книгу - "Знак Афіни, Рік Рірдан"

— Дивись, міхо[12], — звернулася вона до немовляти. — Це твій бісабуельо[13]. Бісабуельо, хочете його потримати?

Лео схлипнув, почувши її голос.

Це його матір — молодша, ніж він пам’ятав, але... жива. Це означало, що немовля на її руках...

Старий широко всміхнувся, оголивши свої бездоганні зуби, так само білосніжні, як і волосся. Його обличчя вкрили зморшки радості.

— Хлопчик! Мі бебіто[14], Лео!

— Лео? — прошепотіла Хейзел. — Це... це ти? Що означає «бісабуельо»?

Лео втратив голос. «Прадід», — хотів сказати він.

Старий узяв Лео на руки та, задоволено крякаючи, залоскотав підборіддя немовляти... Привид Лео нарешті зрозумів, що саме бачить.

Якимсь чином здатність Хейзел повертатись у минуле знайшла подію, що об’єднала життя їх обох — подію, коли їхні часові рамки зіткнулись між собою.

Цей старий...

— О... — Хейзел теж зрозуміла, хто це. Її голос став ще тихішим, наче вона ледве стримувала сльози. — О, Семі, ні...

— Ах, маленький Лео, — промовив Семі Вальдез, який майже не змінився у свої сімдесят років. — Станеш моїм дублером, га? Так це називається, здається. Скажи їй за мене. Я сподівався, що доживу, але, ех, прокляття не зробить мені такого дарунку!

Хейзел схлипнула.

— Гея... Гея сказала мені, що він помер від серцевого нападу у шістдесятих. Але це не... неможливо....

Семі Вальдез продовжував розмовляти з немовлям, а матір Лео, Есперанса, дивилась на нього з болісною усмішкою: вочевидь, дещо стурбована тим, що він марить і верзе нісенітниці.

— Ця жіночка, донья Калліда, вона попередила мене. — Семі сумно похитав головою. — Вона сказала, що страшна біда, яка загрожує Хейзел, не станеться за мого життя. Але я пообіцяв їй, що перебуватиму з нею. Ти маєш сказати їй, що мені шкода, Лео. Допоможи їй, якщо зможеш.

— Бісабуельо, — промовила Есперанса, — ви, напевно, стомились.

Вона простягнула руки, щоб узяти немовля, але старий пригорнув його ще на кілька секунд. Маленький Лео, здавалось, зовсім не заперечував.

— Скажи їй, що я перепрошую. Вибачся, що продав той діамант, гаразд? — промовив Семі. — Я порушив обіцянку. Коли вона зникла на Алясці... Ах, це було так давно... Я, зрештою, скористався тим діамантом, переїхав у Техас, як завжди мріяв. Я відкрив свою майстерню. Одружився! Це було чудове життя, але Хейзел мала рацію: діамант був проклятим, адже я ніколи її більше не бачив.

— О, Семі, — промовила Хейзел. — Не прокляття розділило нас. Я хотіла повернутись, але я померла!

Старий не чув. Він усміхнувся маляті та поцілував його в голову.

— Благословляю тебе, Лео! Перший мій правнук! Я відчуваю, що ти особливий, такий як Хейзел. Ти ж не звичайне немовля, еге ж? Ти продовжиш мою справу. Зустрінеш її одного дня. Передай їй привіт від мене.

— Бісабуельо, — промовила Есперанса наполегливіше.

— Так, так. — Семі хихикнув. — Ель в’єхо локо[15] верзе дурниці. Я втомився, Есперансо. Ти маєш рацію. Але незабаром я відпочину. Це було чудове життя. Дбай про нього, ніета[16].

Картина розпливлась.

Лео стояв на палубі «Арго II», тримаючи Хейзел за руку. Сонце сіло. Корабель освітлювали тільки бронзові ліхтарі. Очі Хейзел набрякнули від сліз.

Те, що вони побачили перед собою, — це було занадто. Цілий океан здіймав під ними свої хвилі. Уперше за всю подорож Лео відчув, що вони у цілковитій владі течії.

— Привіт, Хейзел Левек! — сиплим голосом промовив він.

Її підборіддя затремтіло. Вона відвернулась і вже відкрила рота, аби щось сказати, але не встигла — корабель накренився.

— Лео! — заволав тренер Хедж.

Фестус задзижчав на знак тривоги й видмухнув полум’я в нічне небо. Залунав корабельний дзвін.

— Пам’ятаєш монстрів, про яких ти хвилювався? — крикнув Хедж. — Один з них знайшов нас!

XXIII Лео

Лео заслуговував на ковпак дурника.

Якби він мислив тверезо, то змінив би систему виявлення з «Радар» на «Сонар» одразу після виходу з Чарльстонської гавані. От про що він забув. Він сконструював каркас таким чином, що той резонував щокілька секунд, відсилаючи хвилі крізь Туман та сповіщаючи Фестуса про будь-яких чудовиськ поблизу. Система працювала тільки в одному режимі: підводному або повітряному.

Лео був настільки збентежений через тих римлян, через бурю, а потім ще й через Хейзел, що зовсім про це забув. І тепер просто під ними пливло чудовисько.

Корабель накренився на правий борт. Хейзел вхопилась за такелаж. Хедж заволав:

— Вальдезе, яка кнопка підриває чудовиськ? Ставай за штурвал!

Лео піднявся по нахиленій палубі й вхопився за лівий поручень. Він почав вже дертися боком до штурвала, але потім побачив чудовисько і забув, як рухатись.

Істота була завдовжки як їхній корабель. У місячному сяйві вона походила на гібрид велетенської креветки та таргана: рожевий хітиновий панцир, плаский хвіст лангуста й сотні ніжок з обох боків. Лео, наче загіпнотизований, дивився, як вони звиваються, шкрябаючи каркас «Арго II».

Голова чудовиська показалась останньою — слизька рожева морда величезного сома з позбавленими життя очима, розчепіреною беззубою пащею і сонмищем щупальці в, що стирчали з кожної ніздрі. Таких вусів Лео, на щастя, ніколи не бачив.

Лео пригадав особливі п’ятничні вечері, що вони проводили з мамою в місцевому х’юстонському ресторані морепродуктів. Вони їли креветок та сомів. Тепер цей спогад викликав у нього нудоту.

— Агов, Вальдезе! — загорланив Хедж. — Ставай за штурвал, щоб я міг дістати свою битку!

— Битка не допоможе, — промовив Лео, але продовжив рухатись до штурвала.

Позаду показалась решта його друзів, які насилу видиралися сходами.

Персі заволав:

— Що відбу... Га! Креветкозила!

Френк кинувся до Хейзел. Вона чіплялась за такелаж, і, здавалось, досі не оговталась від подорожі в минуле, але показала жестом, що з нею все гаразд.

Чудовисько знову налетіло на корабель. Каркас затріщав. Аннабет, Пайпер і Джейсон викинуло на правий борт. Вони ледве не випали за нього у воду.

Лео дотягнувся до штурвала. Його руки заметались над контрольною панеллю. Фестус затріскотів і заклацав через інтерком, сповіщаючи про течі в трюмі, але корабель начебто не збирався тонути...