Читати книгу - "Добло і зло"

* * *

А то якось ми, як всі тьолки, читали чужі есемеси.

Отже, чужий есемес бойфренду: «Я впєрвие в жизні здєлала кунілінгус. Єйо піська вкуснєє, чєм твая. Всьо, пака».

А Ведмідь на презентації нашого альбому «In ЖИР» написав есемес: «Ти моя єдина любов» і розіслав по всіх номерах у своїй телефонній книзі. А Вася написала есемес «Нам піздєц», відіслала його Ведмедю, вдарилася головою об сцену і зомліла. Струс мозку і чорний рот цілий тиждень зранку. І наші дві подруги переспали. Але це ж таке. Як всі тьолки…

* * *

…А то якось ми, як всі тьолки, були апчнимі женщінамі. З тьолочного погляду навіть не алчними, а алчущімі справєдлівості. Алігарх не день народження пообіцяв мені новий лептоп, тим самим віднадивши всі нові лептопи з інших напрямків: Вовчик он хотів мені подарити, наприклад, а я: «Та не треба, та я вже пообіцяла прийом цього подарка з іншого боку». Але обіцянка-цяцянка. Пройшов мій горопашний день-народження, подарунків було мало, як завжди. Тьолки подарували мені столик-годинник, що ідеально підходив до дизайну їх кімнати «Чорничний йогурт-вбивця».

— Дарую вам цей столик… — зітхнула я, після того як насолоджувалася подарунком цілих дві хвилини.

— У-їіііі!!! — заверещали тьолки й, схопивши столик, радісно побігли до себе в кімнату його ставити.

Вовчик, розчарувавшись у подарунку-комп'ютері, вирішив подарувати мені джипіес для ходіння по горах. Тільки от треба було взнати, яка модель краща…

Гапа подарувала сумного фіолетового віслючка (теж ідеально вписався тьолкам у кімнату) і сказала:

— Якщо ти колись будеш думати, що тобі хуйово, подивися на цього осла. Йому хуйовіше за всіх на землі.

Діти з Reis Mit Scheis довго встидалися приходити без подарунка, але я їх вламала, пообіцявши нещадну інтелектуально-духовну експлуатацію в майбутньому.

Параноїд прийшов з квіточками.

Артур подарував чудове крісло, яке я потім подарувала Reis Mіt Scheis-ам.

Інший Артур подарував чорний диско-шар. котрий я потім подарувала першому Артуру, щоби він був диско-bеаr-ом.

Артим, як завжди, подарував мобільний телефон, який я, як завжди, скоро загублю.

Злюка і її Мущіна подарували шикарну шоколадну постіль (в сенсі, кольору такого, не липку) — от буде мені придане. І прати нечасто треба, сказали тьолки.

Але ж Алігарх… Алігарх не подарував нічого! (Сніданок з фуа-грою в ресторані коло його дому ж не рахується?) І тьолки знову сказали:

— Нє, Карпа, давай таки ми його вимутимо. Хай дарить.

— Та ну, — без надії навіть не сподівалася я, — не подарить. Відмазується, перекладає назавтра, шукає потрібну модель.

— Та ти ж найшла?

— А це задорога, виявляється.

— Йому? Задорога? Таж у нього купа бабла!

— Отого й купа, що на подарках економить.

— Слухай, Карпа… — додумалася, кажись, Вася. — Давай ми йому пожаліємося.

— Скажемо, що ти стала нестерпно агресивною! — підтримує Ведмідь.

— Нє, — каже Вася. — Треба бити на меценатство і акуратність. Напишемо йому так: «З Карпою щось не те… Якась вона дивна стала. Це сказується на її творчості і на наших речах… Вона весь час блює. Якщо запросиш її в гості — ти нас зрозумієш. Твої шкурки теж. Цей запах! Так що єдине, що може тебе врятувати, — подарований комп'ютер».

— Геніально, Васо.

На другий день тьолки знаходять ще одну хорошу модель компа. Просто записують назву і відсилають есемес Алігархові: перевір ще цю.

Він довго морозиться. Зрештою, тьолки, що називали його «папа», отримують відповідь:

«Дєткі. Папа нє патаму нє єздіт на „порше“, что „порш“ єму нє нравіцца, а потому, што папа пока єщьо столька нє зарабативаєт…»

А далі про те, що викидати такі страшні гроші на лептоп він просто тимчасово не може собі дозволити: невдалий період, багато витрат і те до.

Теж мені Алігарх.

Того ж вечора довелося його заспокоювати, як учня початкових класів:

— Ти такий кльовий, такий щедрий, так багато для нас робиш! Хєр з ним, з тим комп’ютером…

Сказано-зроблено. Алігарх, отримавши дозвіл на хєр, спокійно й безболісно його забив на мій більше навіть не гіпотетичний лептоп.

* * *

…А то якось ми, як всі тьолки, говорили про своїх ексів.

Тобто знову говорили про ексів. Васіни екси за ступенем організації були значно вищими, ніж мої. Коментували одне одного в же-же, співчували один одному з приводу Васі, давали з приводу Васі поради Васіним майтубнім ексам, тобто, актуальним женішкам.

— Ну да, вони навіть збираються по суботах грати в більярд, — знизує плечима Вася.

— Клуб Васіних ексів — це круто! — Я вже думаю, що би цьому клубу втюхати за гроші.

— Да, — каже Ведмідь, — твої екси якось не зійшлися. Зато з них можна створити армію і врятувати Чечню.

* * *

…А то якось ми, як всі тьолки, замотувалися в кульочки.

Ввечері після роботи Ведмідь замотує мене харчовою плівкою і вмикає кіно «9 ярдів». Це щоби я бігала на «орбітреку», подарованому Лососем, грілася без батарей і худла заодно. При цьому Вася цокає язиком — «какая Карпа тощая». Я теж не розумію, чого мене обмотують кульками, бо мої 3 кг нового жиру дорогі мені як память про поїздку на Кубу з Алігархом.

— Так сексі? — питаю я Ведмедя. — Так хочеться трахати людину?

Я кручу вісімку животом і стегнами, обмотаними целофаном. Виходить, самі розумієте як.

— Нє очєнь… — каже Ведмідь. — Ти тепер як ковбаса. Ковбаса «пєвчєская», бо на доктора ти мало змахуєш…

— Тоді вже калбаса пісатєльська! — пробую розширити свої реноме.

— Ну, тоді вже епатажна ковбаса. І друзі твої епатажний електрик зі скандальним сантехніком.

— Герої свєцкіх хронік, бля.

ІСТОРІЯ МАЙЖЕ СЕКСУ В ГОТИЧНІЙ ВАННІЙ (СУМІЩЕНІЙ З ТУАЛЕТОМ)

Ми лежимо в не дуже теплій ванній. У звичайній пострадянській ванній втрьох. Фарширована ванна. М’ясом трьох далбайобок. Мені от уже другий день як спічить із ними потрахатися. Я з цього приводу вже роблю натяк номер 498.

— У Васі нога дуже ніжна. А у Ведмедя жорстка, як у мене.

— Ага, я жирна?!

— Нє, Вася, ти худа, — кажу я.

— Ага, так мені казали всі мужики перед тим, як мене виїбати…

— О, Карпа кинула 499-й натяк, значить.

— Та бля…

І тут до мене доходить, що, власне, обидві помацані ноги належали Васі. Громада безжалісно ірже.

— Як то так вийшло, Карпа, — каже Ведмідь, — що ми з тобою вже три роки, а ти тільки тепер почала приставати?

— Сама не знаю…

— Ну, в принципі, я всі ці роки чекала Васю.

— Не пизди, — каже Вася. — Ми ще півроку з тобою жили до того як.

З'ясовують стосунки, суки.

— Ну і