Читати книгу - "Проби"

Ми надто прикипаємо серцем до батьківщини та дідизни й охоплені кумедним бажанням увічнити наші наймення. Ми надто уповаємо на хист наших дітей. Мабуть, було б несправедливо позбавляти мене мого старшинства тільки через те, що я був найбільшим бецманом і нетямою, найбільшим ледацюгою не лише серед братів, а й серед хлопців цілої околиці; байдуже, про що йшлося — про вправи для духу чи для тіла. Безглуздо робити особливі розрізнення, вірячи в передбачення, у яких так легко помилитися. Ламати правило чи підправляти жереб при виборі спадкоємців доречніше було б (якщо вже цього не уникнути) радше з огляду на якийсь значний і потворний тілесний ґандж, на якесь каліцтво, невиліковне, незмінне і в моїх очах, очах шанувальника фізичної краси, здатного поставити каліку в один ряд з людьми, скривдженими долею.

І як тут не навести напрочуд дотепного діалогу між праводавцем Платоном та його земляками! «Як же це так, — кажуть вони, відчуваючи наближення кінця, — що ми не зможемо переказати того, що нам належить, кому хочемо? О боги, яка жорстокість, — щоб ми не могли відписати по своїй уподобі близьким, одному більше, іншому менше, залежно від того, як вони дбали про нас у хворобі, старості та й у всіляких справах?» На що праводавець відповідає так: «Друзі мої, вам, кому три чисниці до смерті, важко розібратися і в самому собі, і в тому, що вам належить згідно з дельфійським написом». Ось чому я, законник, кажу: ані ви не належите собі, ані ті статки, що їх ви уживаєте собі на втіху; і ваші блага, і ви самі належите сукупності попередніх та прийдешніх поколінь. Тим-то, потерпаючи, щоб на схилах ваших днів чи під час хвороби якийсь підхлібець чи якась пристрасть не завели вас на манівці, спонукаючи вас скласти несправедливу духівницю, я вас від цього вбережу. Але, дбаючи про державне добро і про добро вашої господи, я запроваджу потрібні закони і змушу визнати за розумне, що суспільна користь стоїть вище за приватну. Верстайте собі покірно та лагідно дорогу, ниспослану долі людській. А я, хто пильнує людського блага і не має причини один інтерес предкладати над іншим, не занедбаю залишеного вами майна».

Повертаючись до нашої матерії, хочу зазначити: мені здається, що, загалом беручи, рідко народжуються жінки, здатні панувати над чоловіками, за винятком матерів, чия влада цілком природна. Хіба що на покару тим із них, хто під впливом якогось бурхливого надпориву, заморочений, доброхіть підкорився жінкам. Але це не стосується літніх матрон, про яких тут ідеться. Очевидна резонність цієї думки змусила нас спекти і пустити в обіг небачений досі закон, який позбавляє жінок права успадкувати корону. Нема у світі такого панства, де цей закон був би такий популярний, як у нас, завдяки його очевидній справедливості, хоча десь йому судилося набути більшої чинності, десь меншої, випадково більшого поширення, ніж в інших. Небезпечно полишати на жіноцький розсуд поділ нашої дідизни на підставі вибору, який вона зробить між дітьми, бо цей вибір завше буде несправедливий і химерний. Ті самі химороди і схотінки, які їх опановують під час вагітності, криються у їхніх душах завсігди. Скрізь можна бачити, що вони особливо прихиляються до кволих та скривджених природою дітей або до тих, що держаться у них за спідницю. Позбавлені розсудливості, потрібної на те, щоб вибрати гідну дитину, вони легко піддаються природним потягам і нагадують цим тварин, які знають своїх молодят лише доти, доки дають їм цицьки.

Зрештою можна легко переконатися на власному досвіді, що коріння природного прив'язання, якому ми надаємо такої ваги, дуже слабке. За жалюгідні копійки жінки щодня мусять відлучати своїх дітей, щоб годувати молоком наших; ми змушуємо їх передавати свій плід якійсь недолугій мамці, якій самі не довіримо нашого плоду, або ж звичайній козі; причому забороняємо їм не лише годувати своїх власних немовлят, наражаючи тамтих на небезпеку, а й піклуватися про них, аби весь їхній час був присвячений нашим дітям. І що ж ми бачимо? Що в більшості з них звичка породжує дужчу прихильність до чужих годованих дітей, ніж до своїх власних, і більшу турботу про їхнє здоров'я. Що ж до згаданих кіз, то це просто повсюдний звичай у моїй стороні, де селянки, коли не мають змоги давати грудь своєму дитяткові, кличуть до помочі козу. Нині у мене в домі служать двоє пахолків, які немовлятами смоктали жіноче молоко лише тиждень. Кози швидко привчаються давати вим'я груднячкам, пізнають їхній голос та крики і прибігають самі. Якщо їм підсунути іншого годованця, вони від нього відвертаються; так само дитятко цурається іншої годувальниці. Я бачив недавно маля, в якого забрали його козу, оскільки батько позичав її в сусіда; дитя не змогло звикнути до нової кози і вмерло, безперечно, з голоду. Тварини (у нашому випадку сусідова коза) незгірш від людей здатні довести природну прихильність до збочення.

На мою думку, те, що розповідає Геродот про одну лівійську околицю, не виключає випадків, коли річна дитина могла і вклепатися. Він пише, що тамтешні мешканці вільно сходяться з жінками, але дитятко, тільки-но зіпнеться на ноги, знаходить у юрбі свого батька і впізнає його в тому чолов'язі, до якого ноги несуть його самі.

Ми любимо дітей з тієї простої причини, що появили їх на світ і можемо їх звати другим я, а проте є й інший виплід, похідний від нас і вартий не меншої уваги. Те, що ми зачинаємо духом, усі плоди нашого розмислу, серця та розуму, то продукт наших органів куди шляхетніших, ніж тілесні; водночас вони більш наші, ніж діти; ми отці й заразом матері цього потомства. Ці діточки дістаються нам дорогою ціною і приносять нам більше честі, якщо вони чогось варті. Прикмети цих дітей більше їхні, аніж наші; наша частка тут мізерна, зате вся їхня краса, весь чар і вся вартість присутні в нас. Тож вони віддзеркалюють нас і схожі на нас куди більше, ніж наші діти во плоті.

Платон додає, що такі діти безсмертні, вони унесмертельнюють своїх батьків, ба навіть ставлять їх у ряд таких богів як Лікург[113], Солон[114], Мінос.[115]

Сторінки історії рясніють прикладами любові до дітей, і навести тут деякі з них, як мовиться, й сам Бог велів.

Геліодор[116], зацний біскуп у Триці, волів за краще рішитися сану, прибутків, почестей високого прелатства, ніж зректися своєї дочки, яка ще лишала рідкісною красою,