Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Енн із Зелених Дахів 📚 - Українською

Читати книгу - "Енн із Зелених Дахів"

2 772
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Енн із Зелених Дахів" автора Люсі Мод Монтгомері. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 57 58 59 ... 85
Перейти на сторінку:
набагато більше, ніж тоді, коли тобі тільки дванадцять.

— І що було з Корделією та Джеральдіною? — спитала Діана, котра вже щиро зацікавилася їхньою долею.

— Вони росли й розквітали вкупі, доки їм виповнилося шістнадцять. Тоді до їхнього селища приїхав Бертрам де Вер і закохався в чарівну Джеральдіну. Він урятував їй життя, коли вона сиділа в кареті, а коні раптом понесли, і вона зомліла в нього на руках, а він три милі ніс її додому, бо карета, звісно, була вся потрощена. Мені важко було уявити, як він просив її руки, бо я не маю геть ніякого досвіду в таких речах. Я спитала Рубі Джилліс, чи знає вона, як чоловіки це роблять. Мені здалося, що в цьому вона тямить найкраще, бо в неї стільки заміжніх сестер. І Рубі сказала, що якось вона була ховалася в коморі й слухала звідти, як Малкольм Ендрюс просив руки її сестри Сюзен. Спершу Малкольм довго розводився про те, що батько переписав на нього ферму, а тоді спитав: «Як ти гадаєш, рибко, може, нам теє… ну, восени?» А Сюзен відповіла: «Так… ні… не знаю… я подумаю», — і все — вони вже були заручені. Але мені це видалося геть неромантичним, тож я таки мусила докласти зусиль і сама все уявити. Зрештою це було дуже квітчасто й поетично, і Бертрам став на одне коліно, хоч Рубі каже, що зараз ніхто так не робить. А Джеральдіна погодилася, і погоджувалась аж цілу сторінку. Ох, як я тяжко вигадувала цю її промову. П’ять разів переписувала, але тепер вважаю, що то справжній шедевр. Бертрам подарував їй обручку з діамантом і рубінове намисто, і пообіцяв весільну подорож до Європи, бо він був страшенно заможний. Але потім, на біду, чорні хмари заклубочилися над ними, бо Корделія, виявляється, теж була таємно закохана в Бертрама, і коли Джеральдіна розповіла їй про заручини, а тоді ще показала обручку й намисто, її подруга аж знавісніла, її ніжна любов до Джеральдіни обернулася на пекучу ненависть, і вона присяглася собі нізащо не дозволити їй вийти за Бертрама. Та як і раніше, вдавала із себе найкращу подругу Джеральдіни. Якось увечері дівчата стояли на містку над стрімкою бурхливою річкою, і Корделія, гадаючи, що вони самі, штовхнула Джеральдіну через поруччя з диким глузливим «Ха-ха-ха!» Але Бертрам усе бачив і прожогом кинувся за нею у воду із криком: «Я врятую тебе, моя незрівнянна Джеральдіно!» Та на жаль, він забув, що не вміє плавати, і вони втонули у міцних обіймах одне одного. Невдовзі хвилі винесли на берег їхні тіла. Їх поховали в спільній могилі, а похорон, Діано, був невимовно розкішний. Закінчувати оповідання похороном набагато романтичніше, ніж весіллям. А щодо Корделії, то її замучили докори сумління, і вона потрапила до божевільні. Мені здалося, що це дуже поетична кара за її гріхи.

— Дивовижно прекрасно! — зітхнула Діана, що належала до однієї школи критиків з Метью. — І як тобі вдається самій вигадувати ці надзвичайні історії, Енн? Якби ж і в мене була така уява.

— Ти цілком можеш розвинути собі уяву, — підбадьорливо мовила Енн. — Ось що я придумала, Діано. Створімо вдвох, ти і я, наш літературний клуб — і будемо писати. Я тобі помагатиму, доки ти сама навчишся. Уяву треба розвивати — так каже панна Стейсі. Тільки мусимо це робити правильно. Я розповіла їй про ту історію з Лісом Привидів, і вона сказала, що тоді ми все робили неправильно.

Отак народився літературний клуб. Попервах склад його обмежувався Енн і Діаною, проте невдовзі до них долучилися Джейн Ендрюс, Рубі Джилліс та ще двійко дівчат, котрі вважали, що їм теж слід розвинути уяву. Хлопці до участі в клубі не допускалися, хоч Рубі Джилліс і стверджувала, що без них буде геть нудно, — а кожна з дівчат мусила щотижня написати оповідання.

— Це дуже-дуже цікаво, — розповідала Енн Маріллі. — Ми всі читаємо свої оповідання вголос. Усе життя ми будемо берегти їх, як найкоштовніший скарб, і потім читати нащадкам. Кожна з нас має псевдонім. Мій — Розамунда Монморансі. Всі дівчата дуже добре пишуть. Хоча Рубі Джилліс аж надто сентиментальна. У неї в оповіданнях забагато любовних сцен, а ви знаєте, забагато — це гірше, ніж замало. Джейн узагалі не пише про кохання, бо їй соромно потім читати це вголос. Її оповідання дуже мудрі й розважливі. А в Діаниних забагато вбивств. Вона каже, буцім не знає, що робити зі своїми героями, і тому вбиває їх, щоб тільки спекатись. Я постійно мушу вигадувати, про що їм писати, але мені не тяжко, бо в мене мільйон ідей.

— Уся ваша писанина — це надзвичайні дурниці, — пирхнула Марілла. — Забиваєте собі ними голови й марнуєте час, ні, щоб уроки вчити. Та цих оповідань і читати не варто, а вже писати — то й поготів.

— Але, Марілло, ми пильно стежимо, щоб у них в усіх була мораль, — пояснила Енн. — Я на цьому наполягаю. Позитивних героїв ми обов’язково нагороджуємо, а негативних — відповідно караємо. Це має добре на нас впливати. Надзвичайна річ мораль. Це пан Аллан так каже. Я читала одне своє оповідання йому й пані Аллан, і вони обоє згодилися, що мораль пречудова. Тільки сміялися зовсім не там, де треба. Значно краще, коли слухачі ридають. Джейн і Рубі майже весь час ридають, коли я зачитую зворушливі й жалісні місця. Діана написала про клуб своїй тітоньці Джозефіні, і та попрохала кілька оповідань почитати. То ми переписали чотири найкращих і надіслали їй. А панна Джозефіна Баррі відповіла, що вони страшенно кумедні. Ми здивувалися, бо насправді оповідання були невимовно тужливі, і майже всі там помирали. Але я рада, що панні Баррі вони сподобалися, а отже, ми робимо добру справу. Пані Аллан каже, що це завжди мусить бути нашою метою. Я докладаю величезних зусиль, щоб це завжди було моєю метою, але часто забуваю, коли випаде щось захопливе. Я так надіюся, що коли виросту, буду хоч трішечки схожою на пані Аллан. Як ви гадаєте, Марілло, це можливо?

— Я б не сподівалася, — на свій лад підбадьорила її Марілла. — Впевнена, що пані Аллан ніколи не була така нерозумна й забудькувата, як ти.

— Ні, та вона не завжди була й така хороша, як тепер, — замислилася Енн. — Вона сама розповіла мені — о так, вона розповіла, що в дитинстві була страшенною шибайголовою і весь час потрапляла в халепи. Мене це так надихнуло. А це дуже

1 ... 57 58 59 ... 85
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Енн із Зелених Дахів», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Енн із Зелених Дахів"