Читати книгу - "Українська література 17 століття"

Йосиф-історик: Так, як тоді, коли МойСей, ще малий бувши, вінець фараонові з голови скинув і ногами поправ, а старійшини єгипетські фараонові прорекли, Що сей хлопець має смирити царство Єгипетське, як і сталося свого часу.

Отож і хозари, котрі спершу над руссю владу мали, по тому під владу русі самі підпали, аж до сього дня [...]

ПРО ВИНАЙДЕННЯ ПИСЬМЕН СЛОВ’ЯНСЬКИХ І ПЕРЕКЛАДАННЯ КНИГ ІЗ ГРЕЦЬКОЇ МОВИ НА СЛОВ’ЯНСЬКУ

Про Се літописці по-різному Повідають, не знаючи, хто, і коли, і в який час винайшов грамоту слов’янську.

Мартин Бєльський-, CH. 1, лист 13. Гвагнін про Р у с ь, 2. Деякі кажуть, що ще святий Ієронім, котрий був родом слов’янин, премудрий бувши в писанні і люблячи свій народ слов’янський, не схотів, щоб він у безумії пробував, і винайшов йому букви, і грамоту своєю рідною мовою уклав.

Кромер115, кн. З, лйст 43. Інші ж інакше кажуть.

Та достовірніше те, що каже преподобний отець наш Нес-Тор, літописець руський.

Як охрещена була земля Болгарська, в рік 6371 [863], інші слов’яни без письма пробували.

По тому ж, у рік 6374 [866], зібралися князі — Ростислав Словенський , Святополк Моравський “7, Коцел Болгарський 118 — і послали до царя Михаїла 119 і Фотія-патріарха, кажучи:

— Отеє земля наша уже охрещена. Учителя ж не маємо, аби пас напутив, і навчив, і розтлумачив нам Святі Книги 12°.

А ми ж не розуміємо ані грецької, ані латинської мови. Багато хто до нас приходить і од латинян та інакше нас учить. А ми, письма не маючи, не відаємо, в чому віра наша і що нам належить творити. Отож пошліть нам учителів, які б могли нам переказати книжні слова і розум їхній, хай перетлумачать нам Книги Святі нашою мовою слов’янською.

Се почувши, Михаїл-цар повідав про се Фотієві-патріарху, зізвав вельмож і старійшин, повідав їм слова і жадання слов’янських князів. Усі ж похвалили бога і жадання їхнє, і ради радили з царем і патріархом, як і де можна було б знайти чоловіка, на се діло придатного. Гіо тому хтось сказав царю, що є в Солуні 121 чоловік, на ім’я Лев, який має двох синів премудрих, і в книжному і в філософському вченні достойних, і в мові слов’янській умілих. Се почувши, цар одразу ж послав у Солунь до Лева, аби прислав йому синів своїх. Лев не бариться, а одразу ж посилає Кирила 12“ і Мефодія 123, синів своїх.

Коли ж ті прийшли до царя, мовить їм цар:

— Прислала до мене Слов’янська земля, просячи собі вчителів, які б їм могли витлумачити Святі Книги. І не знайшов я на се діло вдатніших од вас. А тому й прошу вас: ідіть до них і в темряві сущих християн просвітіть Святим Письмом, і умножте даний вам од бога талант, аби нагороду велику за свою працю од нього прийняти.

Вони ж слухняно скорилися волі царевій, більше ж божій, і, прийнявши свячення і благословіния од патріарха Фотія, пішли в Слов’янську землю, й уклали письмена азбучні, і переклали на слов’янську мову святе Євангеліє |24, Апостол 125, Псалтир 126, Октоїх 127 та інші Святі Книги. І раді були слов’яни, що своєю вже мовою мали Святі Книги і чули велич божу.

Бєльський про все, 236. Деякі ж противилися сьому, кажучи:

— Не достойно нікому мати свої букви і своє письмо, крім євреїв, і греків, і латинян, за Пілатовим писанням , яке той на хресті господнім написав.

Почувши про се, папа римський Миколай 129 заперечив таким і од церкви їх одлучити повелів, поки не покаються, кажучи:

— Якщо не достойно кожному своєю мовою хвалити бога, то як же може збутися слово пророче, яке каже: «Хваліте господа, всі народи» (Псалом 116-й), або як апостол Павло каже: «Імені Ісусовому нехай кожне коліно поклониться небесних і земних, і преісподніх, і кожна мова нехай виповість, що господь Ісус Христос у славу богові-отщо» [До філіпійців 13°, гл. 2, ст. 10—11], або в Діяннях апостолів: «Кожен, хто боїться бога і чинить правду, до якого б народу він не належав, приємний богові» [гл. 10, ст. 35].

Грамоту ж слов’янську похвалив і благословив, а сло-н’янам і болгарам наказав і підтвердив у всьому коритися учителям своїм Кирилові і Мефодію.

К р о м е р, к н. З, л и с т 43. Кирило і Мефодій з великим старанням учили слов’ян, і ляхів, і муравів, і інших. По тому бо Кирило пішов у Болгари, а Мефодій зостався у Мураві, в Слов’янах. А Коцел поставив його єпископом у Панії-городі на місці святого апостола Андроніка 13і, що був одним із 70-ти апостолів, учнів святого Павла, од якого і посланий був проповідувати слово спасіння слов’янам і муравам. Тому-то й ГІавло-апостол 132 є наш руський апостол, бо був, проповідуючи, в Міссії й Іллірику, тобто в Слов’янській землі, де й сього Андроніка посилав до Мурави: бо єдині русь, і слов’яни, і болгари, і мурави. Ми бо, що нині руссю називаємося, од варягів се найменування не перед многими роками прийняли.

Бєльськийпро все, врік 902, лист 336. Мефодій же, що про нього вище мовиться, посадив двох священиків, вправних скорописців, які переклали за рік і за шість місяців багато Книг Святих, і хвалу воздав богові, що в сьому богоспасенному ділі сприяв йому; сам же, не перестаючи, трудився, проповідуючи і навчаючи слов’ян і ляхів, яких теж наставив слов’янською мовою хвалити бога. І благословив бог труд і старання його, що й досі слов’янські народи своєю мовою хвалять господа; і в Кракові, на Клепарі |33, тільки недавно перестали слов’янською мовою службу божу служити [...]

княжіння в києві

СВЯТОСЛАВА ВСЕВОЛОДИЧА 134 ЧЕРНІГІВСЬКОГО

[...] У рік 6686 [1178] [...] Кончак. Половці.

Утекли половці. У той же рік прийшов безбожний Кончак 135 з половцями і множество зла християнам коло Переяслава 136 сотворив. Вийшов же супроти них Святослав Київський, ждучи Ростиславичів 137 та інших князів, і просив у Кончака миру. Той же не хотів. Та почувши, що князі руські йдуть на поміч Святославу, половці кинулися тікати у свої землі [...]

У той же рік сів Ігор 138 у Новгороді Сіверському , а Ярослав, брат Святославів 14 ,