Читати книгу - "Перехресні стежки"

Граф Кшивотульський і загалом сими часами був не в добрім гуморі, а побачивши президента між гістьми, скваснів до решти. Він сидів між господинею й господарем як сам не свій, піддержував розмову слабо, їв і пив мало, а на сердечне припрошування пані маршалкової відповідав чемно, але без того дотепу, який робив його звичайно душею товариства. Він почував, що його зваблено в лапку і що йому, мабуть, не втекти з неї.

Тим часом розмова при столі йшла оживлена, розуміється, зовсім не політична, про пси, коні і мисливські пригоди. Між п’ятим і шостим данням пан маршалок з найневиннішим у світі лицем запитав Кшивотульського, чи він перечитав уже нарис статуту нової, реформованої каси, розісланий усім членам ради повітової?

— Одержав і я сей елаборат, але подумав собі: шкода часу і атласу, — відповів граф.

— Однако я просив би конче коханого графа прочитати його, — чемненько мовив пан маршалок. — І надіюсь, що прочитання розсіє ті упередження, які пан граф має до сеї реформи.

— Як то? Хіба сей новий статут лишає річ по-старому?

— Ні, навпаки, він поступовий, можна сказати, революційний, — з усміхом мовив маршалок.

— Знаєш, коханий маршалку, що я ворог усякої революції.

— А таки надіюся, що тебе, коханий графе, наверну на сю, спеціально на сю революцію.

— Мусила б бути якась незвичайна.

— І є. Подумай собі, ми реформуємо властиво нашу, панську касу. То значить, переводимо будущу, спільну касу на статут теперішньої хлопської. Робимо її спільною для всіх у повіті, хто потребує кредиту.

— Хто найбільше потребує, той найбільше візьме, — байдужно втрутив граф.

— Розуміється, — потвердив маршалок, удаючи, що не зрозумів особистої алюзії. — А спеціальними параграфами означено maxima[54], до яких може доходити кредит для великої, а для яких для дрібної посілості.

— Нова кість незгоди, — знов байдужно втрутив граф, делікатно оббираючи удо печеної качки.

— Зовсім ні. Вони обчислені на основі дотеперішніх балансів. Зрештою при спеціальній дискусії можна цифри змінити. Ходить тілько о принцип. Адже дві повітові каси — се подвійна адміністрація, подвійний кошт.

— Се так.

— В усякім разі дуже прошу любого графа…

— Але ж розуміється! — перервав живо граф. — Се ж мій обов’язок переглянути статут.

— Ми не зрікаємось твоєї цінної опозиції, — з солодким усміхом мовив маршалок. — Навпаки, вона нам дуже пожадана, але почуваємо, що в основному питанні по нашім боці правда.

— Ну, маршалку, — мовив трохи уражений граф, — за кого ж ти мене маєш, думаючи, що я можу бути в опозиції проти справедливого проекту?

— А в такім разі ми погодимося! — радісно мовив маршалок і протягнув графові обі руки. Сей обтер пальці правої руки серветою і подав її маршалкові.

Обід помалу доходив до кінця. Коли подали індика, гостям поналивано шампана, і граф Кшивотульський підніс тост на здоров’я соленізантки, оздоби польського жіноцтва, господині повіту, пані маршалкової. Тост принято з ентузіазмом, граф поцілував руку господині, а за його прикладом робили се по черзі всі інші гості. Потім пішло морожене, цукри і фрукти, і тут маршалок у довгій цвітастій промові подякував усім гостям за честь, а обертаючися спеціально до графа, горячо славив згоду і єдність усіх найблагородніших і найповажніших людей у повіті, остерігав перед розладдям у їх рядах перед лицем ворога, що встає знизу і піднімає до бою проти сього острова ладу, традиції і цивілізації всі темні сили. І сей тост принято з великим одушевленням, а маршалок і граф кинулись собі в обійми.

Вже геть по дев’ятій гості повставали з-за стола. Дами разом з панею маршалковою пішли до її покоїв, а мужчини перейшли до кабінету пана маршалка на чорну каву і цигара. Пан маршалок ішов передом попід руку з графом.

— А що, коханий графе, твоя справа в суді? — запитав мов знехотя.

— А, — всміхнувся йовіально граф, — ось мій нинішній візаві, — і він, обернувшися лицем, говорив так, щоб чув його й президент, що йшов зараз за ними, — ось пан президент ласкавий хоче конче мене на старі літа впакувати до криміналу.

— Вільні жарти, пане графе, вільні жарти, — трохи заклопотаний, мовив президент.

— Ну, але скажіть, так, по щирості: се б була велика сатисфакція для вас, судовиків, посадити мене так з на місячок, на два, а?

Президент переборов своє заклопотання і приняв поважний вид.

— Пане графе, — мовив він, — тілько Бог знає, скілько клопоту наробила мені досі ся справа. Задля неї досі, — скажу се sub rosa[55], хоч се урядова тайна, — я був два рази у президента крайового суду і раз у намісника.

— Ов, а я й не знав, що Гриць Галабурда, — так називався побитий графом селянин, — така велика фігура, що його відворотною стороною цікавляться аж такі великі достойники. Чи не жадали фотографії?

— Отак пан граф завсіди! — сумно хитаючи головою, промовив президент. — Кілько разів можна було вбити сю нещасну справу, якби пан граф були лише хотіли насерйо!

— Я? Хіба я зачинав її?

— Ну, до певної міри так, — несміло мовив президент.

— Раrdon, коханий президенте. Хлоп приходить до мене зі скаргою, я вислухую його і бачу, що справа ясна, як сонце…

— Дарують шановний граф, — перервав президент. — Справа зовсім не така ясна, а головно, пан граф не мали ніякого права судити її.

— Е, що там мені ваші писані права! — офукнувся граф і пустив величезний клуб диму просто в лице президентові.

— Перепрошаю, панове, — вмішався пан маршалок, — але мені здається, що дискусія зійшла на невластиву дорогу. Шановний пан президент сказав перед хвилею, що справа могла б бути залагоджена. Даруйте, що я вмішуюся все діло, але мені, як і загалом усьому обивательству, безмірно залежить на тім, аби ся справа була залагоджена без скандалу. Се конче потрібне для поваги нашого стану, цілого повіту.

— І я нічого більше не бажаю, — додав президент.

— Так вільно спитати, як пан президент представляють собі її залагодження?

— Схотіть, панове, зрозуміти, — мовив, немов звиняючися, президент, — що я не можу попросту взяти і кинути справу під сукно. Вона занадто голосна, а вдодатку маємо тут у повіті кореспондента…

— Їдовиту гадюку! — додав маршалок.

— При тім справа не в моїх руках. Слідство скінчене, акти має в руках прокуратор…

— Ну, хто хоче в горох, той уже знайде стежку, — буркнув граф.

Президент закусив губи і замовк.

— Коханий президенте, — задобрював його маршалок, бачачи, що графова увага болючо діткнула його, — прошу не переривати собі. Ми цікаві знати, який можливий вихід із сеї справи. Я не сумніваюся, що