Читати книгу - "Іліада. Одіссея"

513] Скочив на коней своїх, Одіссей же їх луком ударив,

514] 1 до швидких кораблів вони вмить подерли ахейських.

515] Та не сліпим спостере'гачем був Аполлон срібнолукий,

516] Тільки-но вгледів Афіну, що йшла за Тідеєвим сином,

517] Гнівом палаючи, кинувся в натовп троян велелюдний

518] І розбудив між фракіян порадника Гіппокоонта,

519] Славного родича Реса. Зі сну той одразу прокинувсь,

520] Глянув на місце порожнєє, де бистрі стояли їх коні,

521] Воїв побачив, що корчились в муках страшних передсмертних,

522] Болісно зойкнув і кликать товариша став дорогого.

523] Розрух і шум невимовний у стані троян учинився,

524] Збіглися люди усі й на жахливі дивилися дії

525] Грізних мужів, що верталися до кораблів крутобоких.

526] А як домчали туди, де ліг трупом троянський підглядач,

527] Коней швидких затримав там Одіссей, богу милий,

528] А Тідеїд тоді скочив на землю й скривавлену зброю

529] В руки подав Одіссеєві й, скочивши знову на коней,

530] Хльоснув по них батогом, і вони залюбки полетіли

531] До кораблів глибодонних, - було це й самим їм до серця.

532] Нестор перший їх тупіт почув і, озвавшись, промовив:

533] «Друзі мої! О вожді і порадники війська аргеїв!

534] Схиблю чи правду скажу, а душа говорить спонукає.

535] Коней швидких тупотіння здаля моїх вух досягнуло.

536] От якби то Одіссей удвох з Діомедом могутнім

537] Коней пригнали з троянського табору однокопитих!

538] Тільки я страшно душею боюсь, щоб ці кращі з аргеїв

539] Не потерпіли біди від троян в колотнечі шаленій».

540] Мови своєї він ще не скінчив, як вони прискакали.

541] Скочили з коней на землю, і радісно всі їх вітали

542] Правих піднесенням рук і словом, як мед той, солодким.

543] Перший почав їх розпитувать Нестор, їздець староденний:

544] «Що ж, розкажи, Одіссею прославлений, гордість ахеїв,

545] Як ви цих коней забрали? Пробрались самі у троянський

546] Табір, чи бог який, з вами зустрівшися, подарував їх?

547] Страшно-бо схожі вони на осяйливе сонця проміння.

548] Маю весь час я з троянами сутички, часу не гаю

549] Марно біля кораблів, хоч старий уже з мене воїтель.

550] Але таких я там коней ніколи не бачив, не відав.

551] Подарував їх вам, думаю, хтось із богів, що зустрівся.

552] Вас-бо обох однаково любить і Зевс хмаровладний,

553] І ясноока дочка егідодержавного Зевса».

554] Відповідаючи, мовив йому Одіссей велемудрий:

555] «Несторе, сину Нелея, великая славо ахеїв!

556] Богові легко, як схоче того він, і кращих нам коней

557] Подарувати: боги-бо від нас набагато сильніші.

558] Ті ж, про які ти питаєш, мій старче, недавно прибулі

559] Коні фракіян. Вождя їх убив Діомед благородний

560] Й товаришів ще дванадцять із ним, полководців найкращих.

561] Біля човнів був тринадцятий нами убитий вивідач,

562] Той, що до табору нашого в розвідку шоломосяйний

563] Гектор послав його й інші старшини троянського війська».

564] Мовив це, й однокопитих за рів став прогонити коней

565] З радісним сміхом. Пішли з ним, радіючи, й інші ахеї.

566] А як до гожого всі добулися намету Тідіда,

567] Коней до жолоба скроєним добре з ременю повіддям

568] Там прив'язали, де й Діомедові коні стояли

569] Однокопиті й солодку, як мед, жували пшеницю,

570] А Одіссей у кормі корабельній Долонову зброю,

571] Скроплену кров'ю, сховав у належну пожертву Афіні.

572] Потім обидва вони, у хвилю морську увійшовши,

573] Піт обмивали рясний із литок, із шиї і стегон.

574] А як поринули в хвилю морську, од поту рясного

575] Тіло обмили вони і в грудях серця освіжили,

576] Ще й у купелях, обтесаних гладко, скупались обидва,

577] А, іскупавшись, оливою тіло своє намастили,

578] Й сіли обідать вони, і вино, наче мед той, солодке,

579] З повних черпали кратер, і зливання чинили Афіні.

ПІСНЯ ОДИНАДЦЯТА

ПОДВИГИ АГАМЕМНОНА

1] З ложа Тіфона ясного підвівшись, Еос розоперста

2] Вийшла, щоб ранішнє світло нести і безсмертним, і смертним.

3] Зевс же послав до ахейських човнів бистрохідних Еріду

4] Неподоланну, що воєн знамено рукою тримала.

5] Стала вона на чорний, місткий корабель Одіссеїв,

6] Що посередині був, що скрізь її голос доходив -

7] І до наметів Еанта, славетного Теламоніда,

8] І до Ахілла, з обох-бо країв з кораблями ставними

9] Стали вони, на свою покладаючись мужність і силу.

10] На корабель ступивши, гукнула богиня потужно

11] Й страшно, і кожному в серце ахеєві буйну вдихнула

12] Силу і хіть воювати, з ворогом битись невтомно.

13] З тої ж хвилини війна їм милішою стала здаватись,

14] Ніж до вітчизни повернення на кораблях крутобоких.

15] Гучно й Атрід закричав, закликаючи в битву аргеїв

16] Підперезатись, і сам у мідь одягнувся блискучу.

17] Спершу собі на гомілки наклав наголінники мідні,

18] Дуже красиві, срібними пряжками їх застебнувши.

19] Потім і панцир на груди свої надягнув міцнокутий,

20] Що від Кініра колись одержав як гість, у дарунок;

21] Бо аж на Кіпр до вух його чутка дійшла, що ахеї

22] На кораблях своїх мають пливти до далекої Трої.

23] Тим-то він панцир той дав, щоб зробить владареві приємність.

24] Десять на панцирі пасів було з чорно-синьої сталі,

25] З золота пасів дванадцять та двадцять іще олов'яних.

26] Змій чорно-синіх по троє обабіч тих лат аж до шиї

27] Вгору тягнулось, мов дуги веселки, що в хмарі Кроніон

28] Сам укріпляє як смертним людям знамення небесне.

29] Через плече перевісив він меч, що виблискував рясно

30] Цвяшками з золота; піхва, в яку був захований меч той,

31] Срібна уся, на золоченім пасі з рамена звисала.

32] Взяв і яскраво оздоблений щит свій, що тіло вкриває,

33] Дуже красивий, на нім було десять кругів мідносяйних,

34] А поміж ними ще двадцять опуклин було олов'яних,

35] Білих, одна ж посередині ще й з чорно-синьої сталі.

36] Зверху вінчала той щит голова страшноока Горгони

37] З поглядом лютим, Жах біля неї та Острах стояли.

38] Ремінь посріблений був над щитом, а на ньому звивався

39] Тілом тугим чорно-синій дракон, і з єдиної шиї

40] Три голови в різні боки грозливо дивились у нього.

41] Він двогребневий шолом натягнув з чотирма шишаками

42] Й кінською гривою, - страшно