Читати книгу - "Відродження Нації"

2. Комітет Охорони Революції.

На Україні робітниче-селянська революція прибрала инчі форми, ніж у Росії. Тут на арену боротьби виступила третя сила — українство. І ця сила перемогла обидві: й большевизм і коаліцію.

Як тільки в Петрограді вибухло повстання й Тимчасове Правительство майже все було заарештоване большевиками й звістки про це дійшли до Київа, тут, звичайно, також піднялось заворушення. Большевики мали серед київського ґарнізону деякі свої частини, але їх було не настільки багато, щоб можна було з ними виступати до рішучого бою з правительственними військами. В той же час військовий урядовий штаб робив усі заходи щоб напасти на большевиків. Перемога Уряду, розуміється, насамперед повела б до реакції, контрреволюції, а тим самим і до антіукраїнства.

Отже, щоб перехопити ініціативу в свої руки, українська й неукраїнська революційна демократія сформувала „Комітет Охорони Революції”, який перебрав у ці дні всю військову й адміністративну владу в свої руки. Складався він з усіх партій і орґанізацій, не виключаючи й большевиків.

Комітет видав дня 8 падолиста н. ст. відозву до населення України, в якій між инчим говорив:

„Власть Комітету, котрий об'єднює всі орґани революційної демократії, всі революційні й соціалістичні партії нашого краю, як українські так і неукраїнські, поширена на всю Україну, на всі дев'ять ґуберній: київську, подільську, волинську, полтавську, чернигівську, харківську, херсонську, катеринославську й таврійську.

„Краєвий Комітет для охорони революції закликав всю людність до спокою, а всі революційні й демократичні орґанізації об'єднатися в місцеві комітети для охорони революції під проводом Краєвого Комітету. Громадяне України, до спокою, праці й дружної оборони революції вас кличе Краєвий Комітет”.

3. Перемога третього.

Отже тут важно одзначити два факти. Перший: Краєвий Комітет Охорони Революції поширив рямці інструкції й включив у свою компетенцію одрізані кадетами ґубернії. З цього моменту Україна фактично об'єдналась.

Другий важний момент є той, що в складі цього комітету були й большевики.

Але, на жаль, не довго. Того ж дня, як видано відозву, большевики виступили з комітету. Причиною була принята Малою Радою резолюція про повстання большевиків. Такого змісту:

„Визнаючи, що влада як у державі, так і в кожнім окремім краю, повинна перейти до рук усієї революційної демократії, уважаючи недопустимим перехід усієї влади виключно до рук Рад Робітничих і Салдатських Депутатів, які являються тільки частиною зорґанізованої революційної демократії, Українська Центральна Рада через це висловлюється проти повстання в Петрограді”.

Цілком зрозуміло, що большевики не могли лишатися в тій орґанізації, яка була проти них, і виступили з неї. Згоду було розірвано.

Київська Рада Робітничих і Салдатських Депутатів, що була під керовництвом большевиків, рішила триматися окремо від Центральної Ради.

Але й проти Краєвого Комітету охорони революції й проти Ради Роб. і Салд. Деп. на Україні рішуче виступив штаб округи, на чолі з новопризначеним поза плечима Ради начальником округи Поляком ґенералом Квєцінським і комісаром при окрузі Українцем ренеґатом Кирієнком. Опираючися на школах юнкерів і прапорщиків та на козаків, постановив штаб кроввю залити всяку спробу революції. На поміч собі викликав штаб з фронту ще деякі козачі части, чесько-словацький баталіон і кілька так званих баталіонів смерти, вірних скинутому правительству. Краєвий Комітет охорони революції проголосив штаб розпущеним. В дожиданню помочі з фронту штаб ухвалив розправитися з Радою Робітничих Депутатів, провід якої був у руках большевиків.

З цією метою штабом було зроблено провокаційний трус і арешт большевиків в палаці на засіданню Ради роб. і салд. депутатів. Трус і арешт було зроблено не вважаючи на те, що, як відомо було й штабові, Рада роб. депутатів не мала наміру робити виступу, не почуваючи себе для того сильною. Не зважаючи на протест представників Ц. Ради, що взялися мирно улаштувати конфлікт, арештованих не випустили й одвезли в військову тюрму.

Тоді большевицькі військові части, розлючені провокацією ріжних Кирієнків кинулися до бою з численно переважаючими їх правительственними військами.

Розпочався справжній бій на улицях Київа. Пущено було в акцію кулемети, гармати, рушниці. Большевицьких сил було мало. Чехословаки й юнкери, опора штабу, вже почали перемогати. Але тут вмішались війська Центральної Ради й вирішили всю справу. Юнкери почали тікати. Чехословаки запротестували проти свого начальства, що вело їх у бій проти народу, й штаб мусів прохати миру.

Умови миру було складено такі:

1) Певний контроль над штабом в особі окремого комісаріату, 2) увільнення арештованих большевиків, 3) приведення міста до мирного стану, 4) розслідування подій у палаці, 5) вивід з Київу військових частин, приведених у зв'язку з подіями.

Штаб умови ці приняв, але, розуміючи, що це умови тільки на якусь хвилину, не схотів дожидатись свого арешту й увесь утік, разом з „землячком” Кирієнком, комісаром Тимчасового Правительства. І таким чином уся влада в Київі перейшла до рук Центральної Ради й Ґенерального Секретаріату.

РОЗДІЛ IV. ПРОГОЛОШЕННЯ ФЕДЕРАЦІЇ З РОСІЄЮ

1. Третій Універсал Української Центральної Ради.

Центрального російського Уряду, з яким складалося умови, договори й інструкції не стало. Недобитки його метушились по фронтах і ріжних закутках Росії, намагаючись привернути до себе „загублений рай” колишнього панування. В Москві й инчих містах Росії одбувались люті жорстокі бої за владу.

Отже для української демократії питання стояло так: або визнати петроградський Уряд Народніх Комісарів і йти з ним разом, поділяючи всю його соціальну й політичну проґраму, або вести цілком самостійну, ні з ким уже не пов'язану акцію.

Центральна Рада вибрала другий шлях. Своєю резолюцією в справі повстання большевиків вона вже з самого початку поставилась неґативно до большевицької влади.

Другий же шлях, розуміється, перш усього консеквентно вимагав: викинути на смітник історії Інструкцію й провадити орґанізацію української державности тільки своєю волею й своїм розумінням. А ця воля й розуміння, а також уся загально-російська й українська сітуація вимагала як найшвидчого об'єднання українських земель в одну цілість, перебрання до рук української влади всіх галузів політичного й господарського життя на Україні й самостійного, негайного вирішення питання про війну, мир і землю.

Властиво, силою обставин Україна фактично відрізалась од Росії, маючи з нею тільки номінальний федеративний зв'язок. Центральній Раді лишалося тільки відповідним актом зафіксувати цей стан.

Це й зробив 3-й Універсал, оголошений Центральною Радою 20 листопаду (н. ст.) 1917 року. Він звучав так:

Народе український і всі народи України!

Тяжка й трудна година впала на землю Російської Республіки.