Читати книгу - "Голі чи покриті: Світова історія одягання та оголення"

У цьому місці годиться невеличкий відступ у зв’язку з масштаб­ними наслідками тривалої людської драми – споглядати чи бути об’єктом споглядання, одягатися чи роздягатися, спокушати чи спокушатися. Поширена практика прикривання жіночих статевих органів ніколи не могла зупинити зростання світової популяції людства, що сягнула аж понад семи мільярдів. Приблизно п’ятсот тисяч років тому не більше від десяти тисяч голих чи ледь прикритих людей проживало в Африці. На стадії збирання-полювання населення світу зросло щонайбільше до десяти мільйонів. На початку нашої ери нас уже було понад двісті п’ятдесят мільйонів314.

Ненаписана історія утроб, у яких зароджується життя, сповнена страху, непевності, підозри, несподіваних сюрпризів і небажаних ризиків. Ця історія радикальніше обумовила життя жінок, аніж їхніх партнерів: «Жінка здатна приховати пеніс, але не свій надутий живіт», – так казали африканські жінки, коли йшлося про небажану вагітність. Донедавна наслідки статевих зносин відгукувалися по-різному для мужчини і жінки. Сьогодні в різних частинах світу вже немає потреби в такому розмежуванні.

Найкращий винахід минулого століття – протизаплідна пігулка – кардинально поміняв природний плин речей, що стосуються сексу. Ця тиха революція створила для жінки простір розвивати власні таланти, а не лише народжувати. Необхідно також підвищувати глобальну якість життя. Станом на сьогодні людство добряче постаралося, перевиконавши завдання множитися.

Як каже Біблія, завдання Адама і Єви – плодитися і примножувати люд на землі, та ця історія знає лише про дві людини. Звичайно, кожне покоління потребує потомства, та залипання на стихійному меседжі «двоє продукують десятьох» призведе до загибелі світу. Уже нині численні жителі цієї планети через демографічні вибухи у власних спільнотах змушені шукати краще життя на чужих землях із рівнем добробуту вищим, ніж у рідній стороні.

Той факт, що авторитетні римо-католицькі релігійні діячі наполягають на забороні протизаплідних пігулок «в ім’я Бога», – немилосердне послання, в якому володарі холодних догм далекого минулого заплющують очі на причини та реальні дилеми сучасних вірян. Безпечний контроль народжуваності дозволить людям регулювати кількість дітей відповідно до їхнього бажання. Тобто жінки більше не миритимуться з небажаними вагітностями, не будуть помирати під час пологів. А ще – народиться на кілька мільйонів менше небажаних дітей. Тоді бажані дітки отримають люблячу турботу й увагу, творячи для себе краще майбутнє. Урешті-решт, контроль над народжуваністю посприяв розривові між сексуальністю та плодючістю, спочатку в західному світі, а згодом глобальніше. Цитуючи гінеколога-оптиміста: «Там, де є пігулка, і шлях знайдеться». Надійні методи контролю над народжуваністю мають бути доступними по всіх усюдах, так, аби наголос на сексі задля дітонародження – первісній функції сексу – остаточно й різко перемістився на любовну ідилію без вагітностей – Я маю мрію (I have a dream).

Чи той чоловік, з ким я, простоволоса, стояла на автобусній зупинці, був сам невблаганний шейх Фаваз Джнейд – імам, який вважав, що, за правилами Корану, жінка повинна покривати голову? Через дорогу від зупинки на нас з рекламного плаката дивилася жінка в бікіні. Просто перед очима красувалася пара жіночих сідниць у стрінгах, і далі йшли рядки похвали антицелюлітному кремові. Плакат видивлявся на мене, а я – на нього, імам тим часом втупився поглядом у землю. Так тривало й тривало, аж допоки не під’їхав автобус. Замість того, аби стояти мовчки, ми могли б почати розлогу соціальну дискусію, подумала я собі згодом, але як це зробити?

Наше обговорення мало б стосуватися того, як ми справляємося з соромом щодо власного тіла, емоцією, яку людство – голе чи одягнене – завжди намагалося побороти. Та як це каверзне обговорення розпочати, якщо люди поховали відповідний вокабулярій під товстим пластом срамоти?

Кожен від того страждає, але в деяких культурах срамота – не лише визначає поведінку окремої сім’ї, а й престиж суспільства загалом. Патріархальні традиції міряли поведінку жінок і доньок міркою честі чоловічої групи. Ті, хто відхиляється від правил, визначених групою, порочать суспільну опору, породжують колективний сором. У стосунках між чоловіком і жінкою одягання тіла чи його голизна може провокувати неоднозначні емоції – від збудження до сорому й гніву. У контексті честі емоційне збудження як реакція на випадковий погляд особи протилежної статі робить людину вразливою. Наприклад, водій таксі в Тунісі чекав на зелене світло, спостерігаючи при цьому за модницями, які переходять дорогу. Він обурювався, що якась із них пройшлася просто перед його автомобілем і через це зіпсувала йому Рамадан. Елегантна леді завинила перед таксистом у тому, що викликала в нього ерекцію. Саме так зрозуміла ситуацію туніська журналістка, що сиділа поряд і пояснювала мені суть інциденту. Ліванська письменниця Ханан аль-Шайх у лекції під назвою «Сором» у Гаазі 2013 року назвала сором (aib арабською) інфекційною хворобою у тій атмосфері, що в ній сама зросла:

Сором, Aar, aib – я чула це, бачила в очах злющих мусульманських чоловіків, сором, пронизаний чорними одіяннями жінок. Я відчуваю, що слово «сором» – монстр, що поїдає все те, чого досягли жінки на зламі століть аж дотепер. Воно відбивається на юридичних правах, політиці, культурі, сексуальних стосунках, праві вибору свого призначення, праві – покриватися чи ні, хоча й накидка ніколи не була вибором більшості жінок. Мовчання – ось він, найбільший сором, схиляння перед тиранами, продажність голосів, катування інших, ураховуючи громадян і суб’єктів, не більших за муху, ганьба через відсутність вільного слова, преси і дебатів… Хочеться процитувати доктора Халіда Шовейкейте, директора організації «Допомагаючи демократії арабського світу»: «Срамота в арабських країнах зосереджена в нижній частині тіла, а не у верхній, де гніздиться наш нездоровий мозок».

У повсякденному житті одержимість покривати тіло призводить до екстремальної сексуалізації суспільства не менше, ніж явна голизна. Задивлятись і бути об’єктом задивляння – однаково дві межі нещастя у спільнотах, у яких панують ганьба і честь. Єгипетська письменниця Мансура Із ад-Дін згадує той перший раз, коли вона вийшла на люди з непокритою