Читати книгу - "Беру свої слова назад"

Неначе Коробков мав право в мирний час рухати танкові дивізії до кордонів. Прямо під удар. Під розгром.

Неначе Коробков, а не Жуков висунув у прикордонний район сотні важких гармат для формованих полків Резерву Головного Командування, але не перейнявся забезпечити їх розрахунками і тягою.

Неначе Коробков, а не Жуков повинен був ставити перед урядом питання про завчасне знищення не потрібних в оборонній війні мостів через прикордонні річки.

Неначе Коробков, а не Жуков підписував директиви: «Жодних інших заходів без особливого розпорядження не проводити».

Неначе Коробков, а не Жуков віддавав під трибунал усіх, хто порушував драконівські накази не піддаватися на провокації, у відповідь вогню не відкривати, а замість вогню помахувати крильцями.

Основним недоліком окружного і армійського планів була їх нереальність.

Ведуть туристів по Брестській фортеці: подивіться направо, подивіться наліво, це - цитадель, це - острів Прикордонний, а це - Госпітальний...

Все ясно, все зрозуміло. Тільки от...

На острові Прикордонному в Тереспольському укріпленні Брестської фортеці на західному березі Західного Бугу знаходився 132-й окремий батальйон військ НКВС. У музеї оборони фортеці вам розкажуть про специфіку цього батальйону. Він був конвойним. Будь-який довідник (наприклад, «Велика Вітчизняна війна. Енциклопедія». М., 1985. С. 110) ці відомості підтверджує. Відстань від казарм 132-го окремого конвойного батальйону НКВС до державного кордону вимірювалася десятком кроків.

Я нічого не розумію. Хай хоч хто-небудь мені пояснить, навіщо тюремних вертухаїв посадили до кордону ближче, ніж прикордонників? Якщо готувалися до раптового нищівному удару по Німеччині, тоді все ясно. У разі нападу Червоної Армії на Німеччину тут був би розгорнутий приймальний і пересильний пункт військовополонених і класово ворожого елементу. Фортечні рови, каземати і бастіони - це споруди, за конструкцією і за духом споріднені з тюремним і каторжним централами. Здавна фортеці служили в'язницями. Так, побудована Петром Петропавлівська фортеця вже при ньому служила в'язницею. Але ніякі бойові звершення і подвиги в її послужному списку не значаться.

Брестська фортеця в якості пересильного табору цілком згодилася б. І транспортування полонених із Бреста проблеми не становила. Брест - ворота Радянського Союзу. Звідси могутня магістраль веде прямо в Москву, а це найбільше залізничне транспортне перехрестя світу. Іншого такого потужного залізничного вузла на цій планеті не знайти. З Бреста - на Москву, а далі - куди завгодно, жени худоб’ячими ешелонами хоч сто тисяч ворогів, хоч мільйон. Поруч із пересильним табором Брест можна було б влаштувати фільтраційні табірні пункти. Два кільця фортів навколо фортеці цілком для цього згодилися б. Стіни там глухі, непробивні. Нехай кричать у камерах тортур, ніхто не почує. Тут і розстрільні пункти можна було б організувати. Урочище Борки або Відьми Лисячі на південь від Бреста просто природою створені для такої справи. Можна, звичайно, ворогів розстрілювати і подалі від кордону. До речі, якщо від'їхати на схід по цій магістралі, то саме поруч з нею ми знайдемо найзнаменитіші (з відомих) розстрільні місця Радянського Союзу: Куропати під Мінськом, Катинь під Смоленськом.

Але якщо напад на Німеччину не готувався, тоді призначення 132-го окремого конвойного батальйону НКВС, а головне, його розташування - чистий ідіотизм, якщо не шкідництво.

Поряд з островом Прикордонним - острів Госпітальний. На цьому острові знаходився центральний госпіталь Західного особливого військового округу. Як накажете це розуміти? Країна знала: кордон - на замку. Кожен пам'ятав: краще від кордону подалі триматися - сталінські прикордонники, як вертухаї в таборі, стріляють без попередження. Але на госпітальному острові Брестської фортеці напередодні війни логіці й духу соціалізму всупереч відбувалося щось неймовірне. Прикинемо: прямо в прикордонній смузі, вздовж берега прикордонної річки гуляють молоді чоловіки в госпітальних халатах, у білих тапочках. А якщо який пірне і попливе прямо до ворогів класових? Хто ж таке дозволив? Хто допустив? І куди, перепрошую, невсипущі органи дивилися?

Нам кажуть, що напад Німеччини був раптовим, тобто війни в осяжному майбутньому радянські вожді не чекали і вже самі, ясна річ, нападу не планували і не задумували. Просто жили мирним життям. Повіримо. У мирний час лікування особового складу організовано за простою двоступеневою схемою: санітарна частина полку (іноді дивізії) - окружний військовий госпіталь. Солдат - молодий здоровий хлопець, ніяких серйозних хвороб у нього бути не може. Тому солдата, як правило, лікують на місці. І тільки якщо потрібно складне лікування, наприклад хірургічне втручання, тоді його відправляють в окружний військовий госпіталь.

У мирний час у складі Західного особливого військового округу були чотири армії: 3-я, 4-а, 10-а і 13-а. Крім цього, чотири стрілецькі, один повітряно-десантний, два механізовані корпуси, шість укріплених районів і кілька окремих дивізій, бригад, полків і батальйонів, які до складу армій не входили, а безпосередньо підпорядковувалися командувачу округом. І от уявімо ситуацію. У 100-ї стрілецької дивізії, яка знаходилася в районі Мінська, у рядового Іванова запалився апендикс. Місцевий ескулап пише скерування: Іванова доставити в прикордонну смугу для термінової операції...

До німецького вторгнення в окружний військовий госпіталь на Госпітальний острів Брестської фортеці возили бійців і командирів з Вітебська, Могильова, Смоленська за 400, 500, 600 кілометрів, з глибокого тилу прямо до прикордонних стовпів.

Таке розташування центрального госпіталю Західного особливого військового округу нам пояснюють просто: так склалося історично... Та нічого подібного! До вересня 1939 року окружний військовий госпіталь знаходився в Мінську. А ще раніше - у Смоленську. Після «визвольного походу» Брест став радянським,