Читати книгу - "Cьоме пророцтво Семіраміди"

— Ой-ой-ой, тебе лишень за смертю посилати, — дорікнув їй Шиншила.

— Ну знаєте, в нас їжа не літня, на землі не росте. Доки в контейнерах зготується, розпакується, донесеться… Та годі вам вже сердитись, краще скуштуйте сардельки.

Шиншила облизався і підстрибнув до клунків. З них полетіли етикетки, коробки та фантики, а кімнату заповнили звуки чавкання, плямкання та прицмокування.

— Фух, — вимовив Шиншила, дожовуючи останній медовий пряник, — Таке враження, ніби тиждень голодував і перевів занепокоєний погляд на служницю. — Гляди ж до завтра не забудь ще щось прикупити.

— Коли ще те завтра! — засміялась служниця. — Лягайте та спіть, а то знову зголоднієте.

— Мені спати не можна. — серйозно мовив Шиншила. — А що як просплю сніданок?

— Ото було б чим перейматися…

На вулиці зовсім споночіло, коли Шиншила припинив суперечку з норовистою служницею, зітхнув, розклав принесені Сновгеєм світлини на столі, дістав з кишені голку, просунув у її вушко чорну нитку і застиг з нею над фотокартками…

Над світлиною Сивіли та Мілани голка крутилася за годинниковою стрілкою, а над Гапчиною — стояла незворушно.

— Якщо голка не вертиться, значить нежива. — пояснив Шиншила.

— Три дні тому на власні очі бачив, була здорова, як бик, — не повірив Сновгей.

— Якщо голка не вертиться, значить нежива. Це вам кажу я — Ничипір Шиншила Голодний, — повторив Шиншила, — І ніяких сумнівів бути не може.

— Ой та годі вам, — втрутилась в розмову служниця, яка сиділа поряд, — пам’ятаю як голка у вас не вертілась над світлиною фотографа Пілгримуса, який зник 7 років тому під час падіння астероїда. Ви тоді сказали його матері, що він загинув, а він через день повернувся неушкодженим.

— Ет, то окрема історія, — махнув рукою Голодний Шиншила, — Пілігримус був лихим. Якщо людина зла, голка не вертиться, незалежно від того жива вона чи мертва.

— А про двох інших, що ти можеш сказати? — нетерпляче запитав Сновгей. — Як ти думаєш, хтось з них володіє е-е-е, так би мовити, елементами навіювання чи гіпнозу?

Шиншила закрив очі і довго водив над світлинами руками. Нарешті сказав:

— Обидві чимось володіють. А от чим зрозуміти не можу.

Сновгей голосно зітхнув, зібрав світлини, подякував Шиншилі-Голодному, як годиться чемним бувши, і поплентався до дверей.

Виліт «Октавії» запланували на полив’яний понеділок. У складі команди двоє пілотів — Лук Туніні та Нек Землянин. Сам виліт відбувався утаємничено, інформація про подію не потрапила в жодне ЗМІ.

В день вильоту Лук прийшов на злітну смугу в кремовому костюмі від Вечоліно, кавовому нашийному метелику і сріблястому фраку; на ноги він взув черевики 52-го розміру зі шкіри крокодила.

— Еге-гей, друже, що ти так вирядився, немов до шлюбу? — пожартував Нек, узрівши товариша.

— Помирати так з музикою, — багатозначно мовив Лук.

— Ото тобі! Ти що вже на той світ зібрався, а не зарано?

Лук махнув хвостом:

— Тут така справа, що не мені вирішувати.

— Як з таким настроєм, то ліпше й геть не летіти, — процідив крізь зуби Нек.

— А тобі то що? Всі гроші дістануться, ділитися не треба. Хіба ти не цього хотів?

— Я то? Та щоб ти знав, я в цю справу вплутався заради інтересу. Нащо мені гроші на Землі, однак за них там нічого не купиш, печерний вік, розумієш?

— А ти що, по завершенню справи повернешся на землю-матінку?

Нек почесав потилицю.

— Певно що так. Тут я чужинець. А там мені кожен клаптик знайомий. Я без неї довго не можу. Менше року не бачились, а вже занудьгував.

— От, бісовий син, не скавули як пес на місяць.

— То ж хіба я перший почав сумної?

— Та ну тебе, — насупився Лук.

Нек промовчав.

— Знаєш що, друже, у мене до тебе прохання. Виконаєш?

— Тільки якщо ти пообіцяєш, що якнайшвидше зміниш настрій на оптимістичний. Інакше — не сподівайся. — мовив Нек.

— Так от. Коли повернешся на Землю, ну, якщо повернешся… сходи в край Ухре до ріки Псло, тої що ліва притока Борисфену. Там над берегами є кургани. В них поховані мої пращури. Віднеси їм крашанок з цукерками.

— Еге, — почесав потилицю Нек, — Туди мені далеченько теліпатися, повз Ра-ріку і Двіну… Ну, гаразд, будь по-твоєму. Провідаю, твоїх і крашанок занесу.

— Домовились, — зрадів Лук. — ну теперечки можемо й рушати.

Нек увів запит з психоемоційними описами волхвині до центральної системи головного комп’ютера яхти і вона поплила проти течії. Пілоти чули як шарудів час, немов сторінки старих журналів, які давно ніхто не гортав. Шлях, яким вони рухались був гарно освітлений і вільний.

Так тривало два дні. Третього їм зустрівся корабель з пурпуровими вітрилами. Він плив їм на зустріч. Коли «Октавія» порівнялася з ним, вічно молоді капітан Грей і дівчина Ассоль помахали їм руками. Ці надовго випали з часу і простору і блукали собі світами у пошуках пригод, а може й просто без усілякої мети…

Після цієї зустрічі минуло днів зо три, перш ніж червоні стрілки-уловлювачі над головним комп’ютером заколивались і забриніли. Це сталося якраз тої миті, коли Лук, зморений безсонними ночами, задрімав. Нек штурхонув товариша у бік:

— Мерщій прокидайся, ледацюго!

Стрілки вказували, що об’єкт пошуку знаходиться десь поруч, на відстані не більшій, ніж кілька світлових років.

Лук протер очі і уп’явся в