Читати книгу - "Cьоме пророцтво Семіраміди"

Сільва Луск Бер Коні зажадала залишитися на виставці до її закриття і батько не зміг відмовити своїй улюблениці.

Серед натовпу цікавих вона розшукала детектива Белі і торкнула його за лікоть своїми довгими розфарбованими нігтями.

— Давайте вийдемо, Белі, — сказала вона, — тут гамірно.

Белі покірно, мов цап за козою, пішов за Сільвою, протискаючись крізь натовп цікавих та дощ з серпантину і хлопавок та іншої мішури.

— Правда, що «Октавію» створили для того, щоб спіймати відьму? — запитала Сільва, коли вони вийшли на вулицю.

Питання змусило Белі замислитись. З одного боку, він не хотів показати свою необізнаність, адже фактично «справою відьом» займався він. Але з іншого, сенатор заборонив йому розмовляти із Сільвою на цю тему.

— Що ви, чарівна Сільво, хто бовкнув таку нісенітницю? — відповів Белі.

— Всі про це говорять, а ви нічого не знаєте!

— Всі говорять багато чого. Не треба на це зважати, Сільво. Яхту збудували з комерційною метою, для розваг туристів. Вона переноситиме людей у різні часи на різні планети. Все дуже швидко тиг-дик, тиг-дик, тиг-дик і ви уже на Фаетоні, за мільйон світлових років звідси, тиг-дик, тиг-дик, тиг-дик і ви в Гончих Псах…

— Ой, Белі, — скривилась Сільва. — Своїй мамі розкажете ваші тигдики. Боїтесь сказати мені правду через батька?

— Я боюсь? — перемінився на обличчі Белі.

— Та не я ж. — Сільва повернулась до нього спиною.

— Сільво, Сільво, здалась вам та відьма. Ходімо сьогодні ввечері в кіно-парк, подивимось цікавий фільм, погуляємо вечірнім Сатурном.

— З вами нецікаво і нудно, Белі. — скривилась Сільва.

— Чого ж вам нецікаво, Сільво?

— Бо ви брехун. Навіщо ви обманюєте мене, що яхту створили не для пошуків відьми?

— От! Ви знов за рибу гроші!

— Такий дурень як ви її ніколи не спіймає, який корабель для нього не збудуй. Вона хитра і мудра.

— Зла грабіжниця і вбивця.

— Відьма не така! — тупнула ногою Сільва. — Вона добра. — Сільва розвернулась і швидко пішла до джипу, що стояв припаркований на розі вулиці. Її прозора хустинка, наповнена зсередини водою, розвівалась на вітрі.

Белі зітхнув і поплентався до зали.

Доки Лук та Нек готувалися до відльоту (а це відібрало чимало часу: усілякі щеплення, уроки з техніки безпеки, проходження фізичної підготовки і тестів на психологічну сумісність), детектив Сновгей вирушив в гості до Голодного Шиншили. Він виявився не такий завбачливий як Лук і прийшов з порожніми руками.

Шиншила довго оглядав незваного гостя, чесав потилицю і думав як би йому тактовно натякнути на те, що він зголоднів.

Однак, Сновгей настільки захопився справою, що й сам забув повечеряти, де вже йому про Шиншилу дбати. Ничипір тим часом помітив, що відвідувач натяків не розуміє і перейшов у відвертий наступ:

— Оце служниця, к лихій годині, з вечора як повіялась на гульки, так досі й не з’явилась. А в мене від учора крихти в роті не було. І за що я їй гроші плачу?

Сновгей співчутливо закивав головою:

— Ти так не побивайся, знайдеться твоя служниця.

— Вона то, звісно, знайдеться, але доки це станеться, я і лапи відкину.

— Ну, це ти перебільшуєш, Шиншило.

— Еге ж, голод — не тітка.

Сновгей не відповів.

Ничипір знову почесав потилицю і подумав: «Чи дійсно цей Сновгей такий дурень, чи лише прикидається?»

— Я, між іншим, до тебе у справі, — мовив Сновгей.

— Міг і не пояснювати, — буркнув Голодний, — хіба хто до бідного Шиншили просто так зазирне? Між іншим… робочий день уже скінчився.

— Але це справа нагальна, невідкладна…

— Що може бути невідкладніше за вечерю? — стенув плечима Ничипір.

— Ось маю світлини трьох підозрюваних у справі е-е-е… так би мовити, державної ваги, — провадив своєї Сновгей.

Детектив виклав перед Шиншилою фотокартки Сивіли, Гапки та Мілани, — Як думаєш, можна стовідсотково визначити, котра з цих панянок — відьма?

Шиншила почесав потилицю, покрутив фотокартки в руках, взяв зі столу олівець і заходився його гризти.

— Взагалі-то складно на голодний шлунок…

— А якщо добре подумати, — не вгавав Сновгей.

«От причепився як городовий!», — Шиншила сплюнув через плече, уважно подивився на світлини, переклав їх з одного боку на інший. Врешті повернувся до Сновгея.

— Якщо подумати, та якщо ще й закусити, то думаю можна… А знаєш, що — запропонував він, — давай я тобі дам грошей, а ти збігаєш в магазин за їжею.

— Що ти! Я ж тобі не козачок! — обурився Сновгей.

— І то правда. — відповів Шиншила засмучено. І раптом зрадів, — Але тоді знаєш що, приходь завтра після сніданку.

— Я ж тобі сказав: справа невідкладна.

Голодний вже згриз олівець і всі нігті на правій руці. І невідомо чи не з’їв би він Сновгея, аби цієї миті до кімнати не ввійшла служниця з клунками, наповненими їжею.

— Ов-ва! Де ж ти так довго барилася? — вигукнув чи то сердито, чи радісно Шиншила.

— І зовсім я не барилася! — заперечила служниця. — Побазікала трішки з касиркою та й пішла.