Книги Українською Мовою » 💙 Фантастика » Довге темне передвечір'я душі 📚 - Українською

Читати книгу - "Довге темне передвечір'я душі"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Довге темне передвечір'я душі" автора Дуглас Адамс. Жанр книги: 💙 Фантастика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 57 58 59 ... 76
Перейти на сторінку:
й наче намагався зважити це питання і його місце у світобудові. При цьому він продовжував хитатися та хмурити лоб. Нарешті він, схоже, знайшов слова, які міг вважати свого роду відповіддю.

— Небо? — сказав він, ніби чекаючи на оцінку Дірка, чи достатньо це добра відповідь.

Чоловік обережно, щоб не втратити рівноваги, подивився вгору. Судячи з усього те, що він побачив на темних, оранжевих від вуличного світла хмарах, йому не сподобалося, тож він почав знов опускати свій погляд, доки не втупив його в землю просто перед своїми ногами.

— Землю? — сказав він із очевидним незадоволенням, а потім йому раптом спала нова думка.

— Жаб? — сказав він, намагаючись спрямувати свій погляд на неабияк збентежені очі Дірка. — Мені подобалися… жаби, — сказав він і зупинив свій погляд на детективі, ніби більше йому нічого було сказати, решта була справою Дірка.

Дірк був абсолютно розгублений. Він сумував за часами, коли його життя було легким, коли життя було безтурботним; за тим чудовим часом, який він провів із орлом-маніяком, який тепер здавався таким дружнім компаньйоном. Дірк міг змиритися з повітряною атакою, але не з цією безіменною тужливою виною, що прийшла до нього нізвідки.

— Чого вам треба? — слабким голосом спитав він.

— Лише сигарету, друже, — сказав бродяга, — або монетку на чай.

Дірк дав чоловікові монету в один фунт і в паніці чкурнув вулицею геть, через двадцять метрів пронісшись повз контейнер для сміття, з якого за ним загрозливо спостерігав його старий холодильник.

Розділ 24

Спускаючись з ґанку свого будинку, Кейт звернула увагу, що температура суттєво впала. Важкі хмари висіли майже біля землі й хмурилися на неї. Тор швидко пішов у напрямку парку, а Кейт подріботіла слідом.

Дивлячись, як цей дивовижний персонаж прямує вулицями району Прімроуз Гілл, Кейт не могла не помітити, що той казав правду. Вони пройшли вже повз трьох людей, і вона чітко бачила, що їхні очі уникали погляду на нього, навіть попри те, що їм доводилося маневрувати, аби не зіткнутися з таким кремезним чоловіком. Він не був невидимий, де там. Він просто не вписувався.

Парк на ніч було зачинено, але Тор швидко перестрибнув через шпичасту огорожу, а потім підняв і Кейт — так легко, ніби вона була букетом квітів.

Газон був вогкий і м'який, але її міським ногам усе одно здавався чарівним. Кейт зробила те, що робила завжди, коли приходила до цього парку: присіла й на мить приклала долоні до землі. Вона ніколи не розуміла, навіщо це робить, і дуже часто поправляла туфлю або піднімала щось з землі, щоб виправдати це, але все, що їй насправді було потрібно — відчути долонями траву та вогку землю.

Парк з цього ракурсу був просто темним схилом, що здіймався перед ними, затуляючи самого себе. Вони зійшли на пагорб і стали на його вершині, дивлячись поверх темряви парку туди, де її поступово змінювало туманне світло центра Лондона, що був на півдні. Потворні башти й бетонні блоки нахабно стирчали над обрієм, домінуючи над парком, небом і містом.

Холодний сирий вітер дмухав над парком, час від часу хльостаючи його, наче хвіст темного мовчазного коня. Було в цьому щось неспокійне, нервове. Взагалі-то, все нічне небо здавалося Кейт схожим на табун неспокійних, дратівливих коней, чиї посторонки майоріли на вітрі. А ще їй здавалося, що всі посторонки виходять приблизно з одного центра, і що цей центр стояв біля неї. Вона докоряла себе за це абсурдне самонавіювання, але все одно не могла позбутися враження, що вся погода збирається й кружляє навколо них, чекає на них.

Тор знову вийняв свій молот і простягнув його перед собою, задумливий і віддалений — усе було так само, як кілька хвилин тому в її квартирі. Він нахмурився й наче прибирав з молота крихітні невидимі порошинки. Це було трохи схоже на те, як шимпанзе чистять одне одному шерсть, або на те, як… точно! Це порівняння було екстраординарне, але воно пояснювало, чому Кейт попереднього разу так напружилася. Це було схоже на те, як Джиммі Коннорс акуратно поправляє струни своєї ракетки перед тим, як зробити подачу.

Тор ще раз різко підвів погляд, відвів руку назад, чавкаючи п'ятами по багнюці обернувся навколо себе раз, вдруге, втретє, а потім із дивовижною силою жбурнув молот у небо. Той майже миттєво зник у похмурих хмарах. Глибоко всередині хмар уздовж його довгої параболічної траєкторії слабко спалахували вогники. У найдальшій точці параболи молот розвернувся й полетів униз, його далека крихітна цяточка рухалася тепер повільно, поступово набираючи швидкість для польоту назад. Затамувавши подих Кейт дивилася, як цяточка пролетіла за куполом собору святого Павла. А потім здалося, що вона зовсім зупинилася, неможливо зависла в повітрі й поступово почала збільшуватися в розмірі, прискорено рухаючись до них.

Повертаючись, вона відхилилася вбік, летіла вже не по параболі, а вздовж якоїсь іншої кривої, що була схожа на периметр величезної стрічки Мебіуса, яка завела її за башту Телекому. Потім молот раптово розвернувся й полетів прямо до них, несучись із ночі з неможливими вагою та швидкістю, наче поршень на промені світла. Кейт похитнулася й мало не знепритомніла, відхиляючись з його шляху, а Тор лише зробив крок уперед і спіймав молот, злегка буркнувши.

Від різкої зупинки вся земля злегка затремтіла, а потім знаряддя тихо заспокоїлося в руці хазяїна. Рука Тора теж злегка затремтіла й завмерла.

Кейт відчула легке запаморочення. Вона не знала, що саме щойно трапилося, але була до дідька впевнена, що її мати не схвалила б таке

1 ... 57 58 59 ... 76
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Довге темне передвечір'я душі», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Довге темне передвечір'я душі"