Читати книгу - "Витівки Йонатана Коота"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Ox і шельма! — обурився Ерик. — Скажи-но йому кілька теплих слів у мікрофон.
— «Тер-рор, Хор-рор, Мар-рмелад!» Це ми, — спокійним голосом повідомив Коот. — Ми оцінили вашу слухняність, а також завбачливість дівчат, котрі втихомирили рокера на площі Гармонійного розвитку. Тільки прийняття наших категоричних пропозицій може принести вам успіх у футбольному матчі й дати насолоду від естрадного концерту. А от кожний ваш необдуманий вчинок завдасть вашим улюбленцям… — Йонатан зробив паузу і натиснув клавішу, пускаючи плівку із записом розпачливих зойків.
— Чому ти не сказав, щоб вони припинили? — закричав у відчаї Повзик, який спостерігав крізь вітрину процес злизування меду розгороджувальною групою Барнаби-Барнабаби.
Ведмеді лапами відганяли ворога від носа, і цілі ескадри ос, атакуючи їх з інших боків, заплутувались у патлах, безсилими жалами прошиваючи повітря.
— Кому я мав казати, ведмедям, чи що? Цих бестій ніхто й ніщо не стримає, поки не вилижуть усе до кінця.
— Але ж тоді оси відлетять, а люди інспектора Новака нас похапають.
— Немає сумніву, що так сталося б, якби ми на них чекали. Та зараз я відчиню тобі кватирку, а сам в останню хвилину спробую вирватись і збити погоню зі сліду.
— Невже ти думаєш, що я лишу тебе самого? Сьогодні ми або переможемо, або загинемо.
— Боротьба полягає не в тому, щоб бути готовими до загибелі,— відповів капітан з суворим, наче в генерала Хлопіцького, обличчям. — Треба берегти сили.
— А я тебе не покину, і все!
— Занапастять нас колись ці романтичні жести, — буркнув під вусом Йонатан, ховаючи між старими плівками зелену рукавичку з лівої руки Марієтти.
— Що ти там бурчиш? Рукавичку ховай краще, бо видно весь палець. І ще раз кажу тобі: не відійду від тебе ні на крок.
Капітан легенько всміхнувся, почувши зауваження з приводу погано захованої рукавички. Він-бо хотів, щоб її знайшли зразу. У відповідь на третє запевнення у вірності він усміхнувся ширше і сказав:
— У такому разі, взводний Повзику, для вас настав час випробовування. На ділянці, якої не видно від «Гіперсаму», ми повинні прорвати кільце гудіння і жал. Коли не зможете надійно захистити мою верхню напівсферу…
Він урвав, набрав номер бази водного патруля і, почувши «ЕЙ!», сказане Хелонідесом, розпорядився:
— Збір у затоці Дружби. Зет із пінцетом для витягування жал і з нашатирем. Виконуйте.
За цей час Барнаба і Барнабаба настільки розлизали захист, що з лівого і правого боку вікна видно було лише їхні кудлаті хвости. За редискою пожвавішала піхота, чинячи останні приготування до штурму. У замку вхідних дверей «Гіперсаму» з’явився кінчик ключа, якого раніше не було.
— Пора, — сказав Коот, присідаючи кілька разів, щоб розігріти м’язи. — ЕЙ, взводний!
— ЕЙ!
— Готуй… дзьоб! — Капітан подав попередню команду і, прочинивши двері з другого боку будинку, тихо шепнув, щоб передчасно не привертати уваги ворога. — Марш, марш!..
Він рушив ступою, але вже через кілька кроків перейшов на рись, з рисі — на галоп і, чуючи у вухах наростаючий посвист вітру, мчав великими стрибками просто на жовто-чорний розтривожений пояс. Його вже помітили оси-дозорці і з бойовим гудінням стрункою ланкою пішли в атаку з боку вусів. Ерик, який ішов угорі ззаду і з правого боку, збільшив махи крил і, переходячи у піке, зрізав усіх трьох ос ударом дзьоба.
Цієї ж самої хвилини капітан злетів над медовим поясом і перейшов у чвал. Момент несподіванки дозволив йому відірватися на кілька метрів, розвилка вулиць дала нагоду змінити напрямок, але в погоню рушив цілий полк, озброєний жалами. Оси наздоганяли його.
Йонатанові здавалося, що він уже чує ядучий запах нашатирю, яким агент Зет буде змащувати йому місця укусів, він уже збирався (який жах!) по-собачому підібгати хвоста, щоб стати меншим, коли почув дворазовий свист:
— Тіу! Тіу!
Це взводний пілот, зробивши раптом мертву петлю, атакував ос із тилу. Двох проковтнув, трьох розтрощив і, зламавши їхній стрій, розпочав бій у вертикальних фігурах, а в критичні моменти застосовував маневр розвороту в напрямку сонця, щоб його проміння осліплювало переслідувачів.
Однак приголомшлива кількісна перевага все ще була на боці ос, а Повзика зв’язувала необхідність вести постійне наземне спостереження. Полк переслідувачів починав уже брати командира, який не збавляв ходу, з обох боків у кліщі, і коли не зліва, то справа от-от мало влучити жало, як раптом з’явилася неочікувана допомога: три синиці у тісному строю вдарили в лоб і вже за хвилину оси-переслідувачі перетворились на переслідуваних.
Коли після завершення погрому взводний пілот, вдячно висвистуючи, робив над полем бою коло, одна із пташок з жовтим черевцем і білими щічками прощебетала:
— Скажи Йонатанові, що ми пам’ятаємо про свіжу солонину, почеплену взимку на неоновій рекламі «Гіперсаму».
Ведмедики Барнаба і Барнабаба, долизавши круг до кінця, зіткнулися носами. Зрозумівши, що спектакль скінчився, самі повернулись до дресирувальника і без вмовлянь сіли в машину.
Оси, розчаровані браком меду і стомлені від марної боротьби з ведмедями, зібрались у великий рій і відлетіли назад до лісу.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Витівки Йонатана Коота», після закриття браузера.