Читати книгу - "Богиня і Консультант"

Вони зачерпнули ще теплий напій маленькими срібними чарками і з таємною мантрою спожили темну пахучу рідину. Потім повторили і потретили. Спочатку лише приємне тепло увійшло до тіла брата Янгеля. Але ось довкілля пояскравішало і дзвінка бадьорість прибула до його голови. За кілька хвилин після цього Архіваріус відчув, що своєю зміненою свідомістю охоплює і скубоче Всесвіт. А Всесвіт – зручний і соборний – відзивається на це скуботання чимось на кшталт «мур-мур».

Спочатку на нього набігло багатоголосся. Тисячі голосів перемовлялися десятьма мовами, а очі яснобаченника озирали землі й доли з висоти орлиного лету. Брат Янгель змусив себе промкнутися крізь гармидер і уявити чорняву дівчину із знаком Сварги [86] на грудях. Спочатку ця дівчина була похожою на його старшу сестру, але раптом обличчя її змінилося, знак Сварги щез. Янгель побачив юну красуню в золотій діадемі Верховної Жриці. Чоло Верховної Жриці Курана вінчав Камінь Богині Бау, вмонтований у діадему. На жриці не було жодного одягу і Янгелеві стало спекотно.

«Де ти?» – спитав дівчину Архіваріус, але вона ніби не чула його. Її очі дивилися кудись у простір, у щось важлівіше за випадкового гостя-сомника.

«Де ти, донько Праматері Йіми?» – назвав він ключове ім’я Роду, але раптом видіння почало тьм’яніти і змінюватися. Він побачив кургани, високі степові могили під насупленим свинцевим небосхилом. Вони насувалися на нього твердим громаддям, насувалися, оточені сріблястим сяйвом. Над ними виникли примарні постаті, багато примарних постатей із коров’ячими черепами на довгих жезлах. Привиди співали. Їхній спів ніби вплітався у срібне сяйво і відсікав гостя від юної жриці, виштовхував його у примарне багатоголосся. В очних отворах коров’ячих черепів світилося червоне сяйво Каменя Бау. Яснобаченникові здалося, що він торкається чогось жирного і теплого. Він уперше зрозумів, що світло може бути жирним. Постаті з жезлами оточували його нездоланним жирним світінням.

«Колишні жриці Курана», – зрозумів Янгель. Йому стало страшно. Він знав, що вороже налаштовані привиди можуть затягти його до світу мертвих. До страшного і холодного світу спокутування гріхів. Він боявся.

Раптом біля нього виникло видіння лицаря в білому плащі. Від цього привида струмила холодна свіжість.

«Месіре!» – впізнав він покійного Паладина.

«Кам’яні Могили», – сказав привид.

«Де вони?»

«Зустрінете їх на Кам’яних Могилах», – повторив привид і зник.

За ним зникли кургани і постаті жриць. Потім на Архіваріуса насунув білий туман, у якому він блукав, чуючи закличні голоси інших привидів. Вони кликали його, намагалися щось повідомити, про щось попередити. Але Сила вже відходила до своїх таємних сховищ і туман розсіювався. Страшна втома впала на плечі брата Янгеля, непосильна втома мандрівника забороненими краями.

Майстер підніс до губ Архіваріуса міх із джерельною водою. Той почав жадібно пити, крижана волога вертала його до земного життя. Він знав, що Майстер чекає на його повідомлення. Як тільки здатність розмовляти знов спростила його до звичайної людини, він сказав: «Кам’яні Могили». Він ще хотів застерегти Старшого, що на тих могилах їх чекає ціла армія хижих привидів, але тут інша думка знищила пересторогу. Янгель раптом подумав, що поганки його предків все ж таки ефективніші за цю легендарну сому. Він розвеселився від цього протиправного і блюзнірського порівняння і сміявся, сміявся, сміявся…

Осавул Сава Міщенко доводився небіжем Яготинському сотникові Лаврину Скоченкові і по матері – онуком полковому обозному Рубанику. За часів гетьманування молодого Хмельницького, коли Сава ще не голив голови і не мав боргів по шинках, він питав заїжджих ворожбитів, чи, бува, не судилася йому така