Книги Українською Мовою » 💙 Дитячі книги » Медлевінґери 📚 - Українською

Читати книгу - "Медлевінґери"

223
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Медлевінґери" автора Кірстен Бойє. Жанр книги: 💙 Дитячі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 57 58 59 ... 135
Перейти на сторінку:

— Ні, все вже о’кей! — злякано трусонула головою Ліна.

Йоганнес сердито подивився на неї збоку. Ні, це нікуди не годиться. Вона й про Нісса та Моа негайно розповість Томасові, бо просто не здатна зберігати таємницю. Можливо, воно й на краще, що він їй так нічого й не розповів.

— Йоганнесе! — звернувся пан Країдлінґ. — Якщо пам’ять мене не зраджує, ти хотів прочитати нам сьогодні своє домашнє завдання?

Йоганнес кивнув. Узяв зошита й прочитав.

Він не міг зрозуміти, чи пан Країдлінґ тішився, чи злився, що майже все було правильно.


У помешканні двоє крихітних гостей не знайшли більше жодних свідчень про Антака з Ведуром. Люди жили інакше, ніж Нісс і Моа могли уявити за скупими відомостями, що лишилися в їхніх головах від читання-слухання казок та переказів. Повсюди звисали мотузки, що забезпечували силою струмів чудернацькі пристрої; вікна були великі, кімнати світлі, а безліч меблів тішила око пістрявими барвами. Світ людей був барвистіший, ніж світ медлевінґерів. І багатший.

— Зате ж які вони жахливо жорстокі! — сердито доводила Моа. — Ти й сам це знаєш із переказів. Вони вбивають одне одного на смерть. Коли влаштовують оці їхні… війни.

Нісс кивнув.

— І хто б у таке повірив, правда, Моа? Побачивши, як радісно усе в них виглядає!

— Авжеж, дивно, — погодилася Моа. — Моя така думка, що від тих часів, коли ми жили поруч з людьми, все у них дуже змінилося, Ніссе. А в нас не змінилося, вважай, нічого. Тільки у них.

— Ну й чим це нам допомагає? — запитав Нісс, натискаючи на кнопку величезного денносвіта, що стояв на підлозі. Дуже повільно по кімнаті почало розливатися м'яке світло. Нісс вимкнув світло. — Чи ми завдяки цьому дізналися, де може бути Ведур? І Антак?

— Якщо люди не тримають їх у рабстві заради Ведурових винаходів, то ми так нічого й не знаємо, — визнала Моа. — Можливо, ніхто їх і не ловив, Ніссе. Може, вони доброхіть сюди подалися. Бо тут усе таке кольорове.

— Безглуздя! — сердито заперечив Нісс. — Тільки не Ведур!

— Твоя правда, — промурмотіла Моа. — Ведур, либонь, так не вчинив би. Але в чому ж тоді річ?

— Ну, спочатку зник Антак, — міркував Нісс. — Може, все через нього?

— Та що ж він уміє? — заперечила Моа.

— Він — хранитель історії! — доводив Нісс. — Можливо, він знає щось таке…

Моа згідливо кивнула.

— Принаймні тут, у цьому помешканні, ми далі нікуди не просунемося, — сказала вона. — Ми мусимо пошукати надворі, Ніссе! Не можеш же ти цілий день бавитися силою струмів!

— Тут усе таке величезне! — вигукнув Нісс. — Я, певне, боятимуся надворі, Моа.

— Так, і я боятимусь, — призналася дівчинка. В кутку кімнати стояла шафа з відчиненими дверцятами. — Нам би вдягнути на себе щось із того! Аби виглядати, як люди.

— Так нас і приймуть за людей! — пирхнув Нісс, покрутивши пальцем біля скроні. — Отаких дрібнесеньких!

Але Моа вже присунула стільця до шафи і почала викидати з шухляд різну одежу, барвисту, як і меблі.

— Свої штани лиши на собі! — розпорядилася дівчинка. — Тільки надягни якийсь халат, щоб їх прикрити.

— Оцей? — запитав Нісс. Халат був з червоної тканини й мав велику білу шістку на грудях. Якщо високо підкотити рукава та не зважати на те, що одяг спадав йому мало не до п’ят, можна було сказати: годиться!

— Як людина! — захоплено вигукнула Моа. — Але підпережися зверху поясом, щоб не наступати на поділ!

І заходилася підшукувати халат на себе.

19

Світ людей не був схожий ні на що з того, що будь-коли бачив Нісс, ба навіть ні на що таке, що він міг би собі уявити. Будинки тут височіли, мов гори, і, неначе гори, були складені з каменю. І широчезні вулиці поміж ними також були вимощені каменем — вулиці, що незмінно складалися з двох вужчих хідників обабіч і широкої, але трохи нижчої за хідники, проїзної частини. Однак найдужче вражав шум. Повітря повнилося дирчанням і гарчанням двигунів, і той гамір линув одночасно зусібіч, то накочуючись, то відкочуючись, але ніколи не змовкаючи.

— Моторошно! — пробурмотів Нісс. Говорити вголос йому було страшно.

Моа кивнула.

— Наче в ув’язненні! — сказала вона, показуючи вгору на невеличку латку неба. — І ніякої тобі зелені! Ні рослин, ні трави.

— Ані звірів! — додав Нісс, але цієї миті з-за рогу вискочив пес. Зупинився перед ними і обнюхав їх. Потім захоплено облизав своїм червоним язиком обличчя Моа, шалено вимахуючи при цьому хвостом.

— Тварини відчувають! — сказав Нісс. — Дарма що ти ще не можеш розмовляти з ними, вони нутром чують у

1 ... 57 58 59 ... 135
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Медлевінґери», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Медлевінґери"