Читати книгу - "Скалаки"

— О, вже летить шуліка! Тікай, Їржику, тікай, бо будеш битий! — кричали з усіх боків панщани, Їржик устав, але навтьоки не кинувся.

— Працюйте, розтелепи, лайдаки, мугирі! А ти... — Дозорець визвірився на юнака. Той стрепенувся, блиснув очима, та зразу ж на уста його набігла дурнувата усмішка.

— Ти що тут співав? За це тобі знаєш що? А, ти ще й зуби до мене шкіриш! Та я тобі...— І дозорець оперіщив Їржика нагаєм по спині. Але Їржик, пустивши з рук цимбали, мов кішка стрибнув на панського посіпаку, повалив його ниць, викрутив з руки нагая, і на спину роз’юшеного дозорця градом посипались удари.

Панщани не поспішали рятувати свого наглядача. «Дай, боже, рясніш!» — думав собі кожен: усі, сміючись подумки, вдоволено дивилися на цю сцену. Марно дозорець силкувався вирватись, марно лаявся та кликав людей, щоб відтягли цього скаженюку. Ніхто й пальцем не ворухнув. Хай, думали, й сам покуштує, як смакує його нагай.

Раптом із-за пагорба донесло кінський тупіт, а скоро показався й верхівець — пан економ, колишній камердинер. Їржик саме кинув нагая; оглянувшись, він побачив над собою злостиве економове обличчя. Два гострі погляди схрестилися. Дозорець уже підхопився з землі й кількома словами розповів усе. Ошалілий від люті економ, не злазячи з коня, сипнув на робітників цілу зливу лайок та прокльонів.

— Зв’яжіть його, вкиньте у склеп! Диби його втихомирять.

— Та він же божевільний! — наважився заперечити старий панщанин.

— Божевільний? Знаємо ми, що це за пташка! Прикидатись добре вміє! Гайда в замок!

Надійшов іще й гуменний із фільварку. Вдвох із дозорцем, узявши Їржика під пахви, вони повели його до замка. Люди жалісливо дивились услід співакові.

Увечері, коли вже розходились, багато хто з панщан став просити старого, щоб прочитав їм той «Сільський отченаш».

— Оце пісня! Все в ній є...

— А як він її співав!

— Про ціп та косу буцім від себе додав.

— От тобі й юродивий!..

— А що, хіба не його правда?

— Та воно то так, але як же ти... А іншої ради, мабуть, таки нема.

— Ох, і наклав же він йому!

— Шкода, що оконом так скоро приїхав.

— Та не завадило б і тому всипати...

— Еге, і старий був сволота, а це зовсім харцизяка якийсь.

— Іще гірш!

Цю пригоду славили по всій окрузі, для всіх Їржик став героєм. Відшмагавши дозорця, він догодив усім, помстився за всіх.

— Отак якби кожен робив! — гомоніли люди.

— Не всі ж божевільні...

— Тут-то він розумно вчинив!

— А в замку не вірять, що він божевільний.

— Та вже ж, хіба дурний так придумає? Горопаха!

Всі щиро жаліли його.

Їржика спершу кинули до темниці, потім привели в канцелярію. Там його довго, з усякими хитрощами допитували, але марно. Потім відвели назад до в’язниці й спробували тортурами витягти з нього те, чого не спромоглися випитати хитрістю. Немало перетерпів молодий Скалак: три дні його морили голодом, потім садовили на «осла» — лаву з гострим ребром,— він усе мовчав або ще й усміхався. Часом і говорив або мугикав щось, але все не до ладу, незрозуміле.

— Що з ним робити? — спитав плговський економ управителя.

— Випустити: хто б це зміг так прикидатися! Напевне, в нього справді клепки бракує.

— Та то хитра лисиця. По-моєму, слід було б порадитися з доктором.

Так і зробили. Покликали вченого доктора Сілезіуса, і він, начепивши на червоного носа окуляри, заходився допитувати Їржика. Крутив весь час головою, метляючи косою на перуці, мимрив якісь учені латинські фрази і зрештою визнав:

— Homo vesamis, sed non furibundos[39], себто тихий божевільний, non periculosus[40].

Їржика випустили, віддали йому його любі цимбали, й він подався геть із Находського замка. Але як вимучили молодого Скалака за той тиждень! Хоробливо блідий, з гарячковим блиском в очах, поплентався він польовими стежками в далекі нетрі Материнці.

Минуло три тижні, а Балтазар Уждян не вертався додому. Лідка часто бігала на шлях виглядати, та марно. Погода того літа, на відміну