Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Імітація 📚 - Українською

Читати книгу - "Імітація"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Імітація" автора Євгенія Анатоліївна Кононенко. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 57 58 59 ... 64
Перейти на сторінку:

—.Навіщо тобі мило? Де я тобі візьму?

Риженко стоїть на порозі кімнати, звідки йде жахливий сморід і лунає неперервний жалібний звук. У досить-таки великій кімнаті дуже тісно не стільки від меблів, як від шмаття, наваленого на підлозі, на спинках стільців і ліжок. В одному з ліжок головою до входу лежить хвора, її голови, власне, не видно, видно накриті брудною рядниною ноги та напружені кістляві руки. Риженко хапає одну з тих страшних рук і каже Ларисі:

— Дивись!

На пальці — золотий перстень із великим смарагдом.

— Що ви тут робите! Навіщо ви пішли до хворої дитини! Хто вам дозволяв?

— На вашій хворій дитині — крадені коштовності! Якщо ви не хочете тут міліції, дайте мила, щоб я зняв з неї перстень!

— Які крадені? Які крадені? То Юра їй подарував! їй врач сказав срібні сережки носити, щоб знімати судорогу. Їй наша медсестра проколола вуха. А Юра виграв сережки в шахмати у діда в сквері!

— Що ви таке кажете, Маріє? Ці сережки платинові, а не срібні, і ви це прекрасно знаєте! Дайте мила, щоб зняти перстень! Я краще їй палець відірву, ніж буду пиляти перстень! Ці прикраси ваш Юра зняв із мертвої!

— Сашику, не треба, заспокойся, я тут уже дещо знаю, все це дуже страшно. Маріє, дайте, будь ласка, мила чи вазеліну, — Лариса сідає на смердюче ліжко нещасної Ангеліни і, долаючи огиду, лагідно говорить з нею:

— Ти ж знаєш, ці прикраси не твої. Вони належали іншій жінці. Ніхто тобі нічого не зробить. Тільки віддай не своє. Дайте мила, Маріє, а то ми їй і справді зробимо боляче.

Підгубна зі стогоном дає Ларисі тюбик з вазеліном, Лариса змащує палець тої істоти і обережно знімає персня.

— А тепер скажи мені, Ангеліно, звідки в тебе ці прикраси?

— Вона не вміє говорити, — стогне Підгубна.

— Але ж ти можеш казати «так» чи «ні»?

Ангеліна киває.

— Отже, це Юра дав тобі їх?

Ліна заперечливо хитає головою.

— А хто? Хто? Вони в тебе давно?

— Ні.

— Тільки з кінця минулого місяця?

Ліна не розуміє.

— Недавно?

— Так.

— Ну а звідки?

Ангеліна щось напружується вимовити. Лариса сидить на краєчку її ліжка. Риженко стоїть поряд, гидливо відсторонюючи від себе руки, які вимазав слиною Ангеліни, поки виймав сережки з її вух, а Підгубна стоїть за спиною в Риженка і шепоче: чого не йде той Юра? Де він?

— Ангеліно, — повторює Лариса, — щоб не було гірше твоїй мамі, покажи, звідки в тебе сережки і перстень? Ти знаєш?

Ліна показує головою «так» і декілька разів намагається вимовити чотирискладове слово: у-а-И-а... у-а-И-а.

— Рукавичка? — вражено запитує Лариса, і хвора дівчина радісно киває головою: у-а-И-а! У-а-И-а!

— Вона любить казку про рукавичку, їй Юра її іноді читав, — каже Підгубна, — і в неї під подушкою лежить якась рукавичка. Ось вона! — Підгубна дістає з-під Ангеліниної подушки шкіряну рукавичку Мар’яни кольору marine.

Ось вона, та рукавичка, яку ми тоді шукали в її помешканні в день сильного снігопаду, — каже Лариса.

— Але як вона потрапила сюди?

— Здається, я це зрозуміла... Зараз і ти зрозумієш. Маріє, де та картина, яку ви з Юрою хотіли продати жінці для американців?

— А можна десь помити руки? — питає Риженко.

Підгубна зі стогоном іде до кухні і дістає з-під столу дерев’яну дошку, грубо розфарбовану олійними фарбами. По безладному тлу кульковою ручкою незграбно намальовані будиночки, парканчики, чоловічки, прапорці...

— Це імітація Козової, — пояснює Лариса Риженку, — зараз розкажу більше.

Ангеліна знову кричить жалібно і нестямно. Крик ллється хвилями, поштовхами, ривками.

— Ну що кричиш, ніби рожаєш! Зараз дам тобі твою кашу. Нема Юрки, він би хоч погодував тебе, — каже Підгубна і суне до кухні, а переповнені моторошними враженнями шукачі істини йдуть до відведеної їм кімнати, за яку заплатили по п’ять гривень з носа. Лариса коротко переповідає Риженку розказане Підгубною. Кладе сережки до рукавички — останній машинальний жест Мар’яни — ховає рукавичку, перстень простягає Риженку.

— Тримай. Я знаю, що це твоє.

— А я й не знав, що ти в курсі.

— Мар’яна іноді любила похвалитися своїми успіхами... Тільки на які гроші ти міг студентом придбати таку річ?

— Украв у підстаркуватої тітоньки. Мені було вісімнадцять років.

— А сережки їй дарував Чеканчук, коли повернувся з золота.

— Вони могли бути твоїми, — зітхнув Риженко.

— Не треба про це. Життя назад не вернеш. Що будемо робити далі?

— Йдемо звідси геть. Нас попередили, що нам наші десять гривень не повернуть.

1 ... 57 58 59 ... 64
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Імітація», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Імітація"