Читати книгу - "Карпатський капкан"

— О! Я знаю етот мужік! — вирішила захоплено «Марі». — Он пісаль тольстій кніга: «Война і мірь», «Енн Карєнін»… І потому єво назівать «Тольстім»?

Інтелектуал Наконечний від такої неповаги до Толстого аж стрепенувся й заявив:

— Ето нє єсть правда! — Сербін смикнув його за рукав, Наконечний отямився: — Нет, это просто его фамилия, — і чомусь набурмосився.

Хоч скільки далі Хелен намагалася його розговорити, він відмовчувався. На всі запитання, які виникали в милій голівці «Марі», давав однозначні відповіді Сербін: «Да», «Нет», «Не знаю», «Надо спросить у местных». Для цього він іноді перехоплював перехожих, брав їх за обшивку й казав, наприклад: «Поясни дамочці, чому вода в озері зелена, не така, як у Парижі». Після цього в Хелен відпала охота ставити запитання. Так вони й дісталися до ринку.

Базарний велелюдний день… Тут вирувало життя, йшла торгівля дефіцитним і не дуже крамом. Попід парканом примостилися «буфети», розливайки з високими барними столами; тут лилося пиво, ситро, смажилися в олії біляші — данина новітній радянській традиції. Поруч, за старим звичаєм, варили каву й подавали її з віденськими булочками, щедро приправленими корицею.

Хелен з цікавістю пішла між рядами, тягнучи за собою Ернесто та лейтенантів. Чоловікам базарювання, традиційно, зовсім не подобалося, тим паче, кожен себе почував не найкраще, а тут сонце стало пригрівати, й усіх розморило з похмілля. Чолов’яги стали потихеньку відставати від «журналістки» і, як за командою, зупинилися біля пивної ятки. Сербін спробував ковтнути пересохлим ротом згусток слини, але вона наче застрягла в горлі. Старлей заявив компанії:

— Усе, якщо зараз не прийму на душу кухоль пива, помру, як верблюд у пустелі, від спраги. Хто зі мною на «водопій»?

Ернесто з Наконечним — тут як тут. Зупинилися під вивіскою «Буфет военторга № З». І скоро ця трійця зайняла форпост за столом, відгородившись від базарного люду батареєю пивних кухлів. У Сербіна в руках з’явилася таранька, він запропонував Ернесто скуштувати її. Той понюхав і заперечливо закрутив головою. Наконечний здув з кухля шапку піни. Охеда, побачивши це, зареготав і теж здув піну зі свого кухля. Товста, неохайна буфетниця, в засмальцьованому фартуху і з паперовим кокошником на голові, важко крутячи двопудовими сідницями, принесла біляші на жерстяних тарілках і побажала єлейним голоском:

— Кушайте, мальчики, приятного аппетита, — після чого в Ернесто зовсім зник апетит.

Коли ж вона принесла тацю з раками, в нього поліпшився настрій, він облизав губи, переконуючись, що вони загоїлися після вчорашніх травм від гострих панцирів, і взявся їх чикрижити.

Хелен, краєм ока подивляючись на своїх супутників, яких безнадійно поглинуло ранкове похмілля, продовжувала ходити між рядами й прицінювалася до товарів. Тим часом Ернесто увійшов у раж і почав розповідати про свої амурні походеньки — принаймні, так виглядало збоку, оскільки жестами став показувати на собі цицьки, велику дупу та імітувати різні непристойності. Це веселило лейтенантів, вони щиросердно реготали, плескали Ернесто по плечах, показували руками міжнародний жест «люкс».

Хелен зупинилася навпроти бочки з березовим квасом, яким торгувала прудка гуцулка, й попросила налити їй. Та витерла склянку об подолок нижньої спідниці й стала цідити пінний напій. Синок аптекаря, проходячи повз Хелен, непомітно вклав їй у руку записку. Вона, наче збираючись чхнути, піднесла її до очей, швиденько пробігла поглядом, чхнула.

— Будьте здорові, пані, — побажала гуцулка й подала квас.

Хелен непомітно, прикриваючись хустинкою, поклала записку в рота й запила квасом. Напій був приємним на смак, солодким і трішки хмільним. А головне, він допоміг проковтнути записку.

Хелен роззирнулася, кинула погляд на своїх «кавалерів», але тих вона зовсім не цікавила — чоловіки взялися до рому. Наконечний, тримаючи в руках чарку з темною рідиною, виголошував тост. Ернесто з патетичною міною на обличчі кивав, мовби згоджуючись з кожним його словом. Сербін повторював кивання Охеди й теж ліпив на мармизі патетичну гримасу.

Хелен вирішила, що в неї є ще досить часу, щоб походити по базару й вибрати подарунки для молодят. Через півгодини вона повернулася до чоловічої компанії й запитально подивилася на них: пляшка з-під рому вже валялася під парканом, в хід пішла горілка. «Якщо так продовжиться, скоро їх потрібно буде нести», — подумала вона.

Помітивши Хелен, Ернесто ввічливо, як це роблять військові, кивнув і розв’язно повідомив:

— Мадам… наші друзья пригляшать нас остаться жіть в прекрасной страна Советов.

Хелен, спалахнувши, заявила французькою:

— Можеш залишатися й пити з ними хоч до перемоги комунізму в усьому світі! Тільки після того, як закінчиш знімати репортаж!

— Ти мені не начальник, щоб вказувати, що мені робити! — сердито заявив Ернесто.

— Поки ти представляєш Францію і нашу газету, я вимагаю, щоб ти поводився як джентльмен!

Ернесто, важко сопучи, відставив чарку й ураз весело звернувся до лейтенантів:

— У вас тоже женщіни не дают мужік віпіть водка?

Ті, зітхнувши, кивнули. Їх неабияк розвезло.

— Она права, товарищ Эрнесто, — враз заявив Сербін. — Нам еще на свадьбе гулять…

І тут Ернесто, віддавши по-військовому честь Хелен, заявив нетверезо:

— Мадам Марі, готовий