Читати книгу - "Сніданок на снігу"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Ах, дєвочки, я його так хочу, що це просто триндець, — сказала вона, і всі залилися сміхом.
До контркультурних вибриків і жартів Маріанни усі вже звикли, але й були такі, особливо з молодших курсів, які подібне чули вперше і дивувалися.
— Він одружений, — нагадала одна з таких.
— А в одружених більше не стоїть? — запитала буха Маріанна і знову вибухнула сміхом.
Дівчата розреготалися, а Маріанна, закуривши тонку довгу цигарку, поставила лікті на стіл, збуджено жестикулювала й продовжувала:
— Я ж не збираюся його забирати. Тільки покористуюся і все. Я ж розумію, що Денис Олегович — попри те, що фемініст і ліберал, — чудовий сім’янин і завжди вчасно приходить додому. Хоча в нашому місті нема де особливо розгулятися.
— Ну, сім’я — це вже пережиток. Концентраційний табір для тих, хто стомився жити, — підхопила інша з бухих подруг.
— Так! Маро, забирай його! Забирай! — вигукнула ще інша.
Дівчата знову голосно засміялися, а потім несподівано звернули увагу на Софійку, чого це вона постійно мовчить і ніяк не доп’є свою мінеральну воду.
— Ану, давай, розказуй нам про свої сексуальні фантазії! У тебе є сексуальні фантазії щодо Дениса Олеговича? — і весь стіл знову вибухнув реготом і вчепився до неї з іншими іронічними запитаннями.
Софійка знітилася, несміливо усміхнулася й зізналася, що писатиме в нього курсову роботу. Дівчата знову голосно зареготали. Офіціант приніс другу пляшку текіли, лимони, помідори-чері й соки.
— Це тепер так називається — писати курсову роботу. Оце так сексуальна фантазія! — Маріанна від сміху аж сповзла під стіл, і її ледве впіймали за руки.
— Колеги, з’явилося дуже блискуче дослідження… — почала імітувати голос Дена інша подруга, від чого дівчата знову залилися реготом. — Колеги, декого з вас я так мрію… ха-ха-ха, побачити знову, ха-ха-ха.
Софійка дивилася на них бухих і кисло усміхалася, оскільки вона не вживала алкоголь, то завжди почувалася трохи незручно, коли сиділа за одним столом із захмелілими.
— То кажеш — будеш писати в нього курсову? — вже іншим, спокійнішим тоном промовила Маріанна. Вона подивилася своїм каламутним поглядом в очі Софійки. Бліде обличчя Маріанни посерйознішало, але вона, ніби згадавши щось приємне, миттю усміхнулася, оголивши білі рівні зуби, й по-сестринському обійняла Софійку. — Він любить висіти в «Чотирьох тузах» або в «Самотньому бізоні», а там є окремі кабінетики, — прошепотіла вона, миттю відсторонилася від Софійки й пішла, не попрощавшись.
Софійка дивилася, як вона сіла в біле таксі, зачинила дверцята й помахала їй через вікно на прощання. Омельянчик також підняла руку й помахала вслід, хоча ніяк не могла дотямити, що та намагалася їй сказати.
Через декілька тижнів Софійка перестріла Дена в коридорі факультету й запитала, коли можна прийти на консультацію щодо курсової. Викладач заклопотано сказав, що зконтактуємося, бо зараз у нього аврал, він записав її номер мобільного у свій телефон і побіг у справах. Наступного дня він подзвонив, вибачався за суєту і запропонував зустрітися, можна й на нейтральній території, щоб ніхто не заважав.
Софійка Омельянчик після розмови з ним уся тремтіла. Вона піде в паб із самим Денисом Мадяром, із самим Розенкранцом. Коли вона прийшла додому, то більше ні про що не могла думати: їхня зустріч не за горами. Вона лягла спати, але ніяк не могла стулити повіки. Крізь розкриті штори пробивалося місячне світло й наповнювало кімнату вузькою смугою, яка падала на ліжко. Софійці було трохи жарко, вона встала, відчинила кватирку й знову лягла. Вона зняла з себе ковдру й залишилася лежати в нічній сорочці. Вона думала про Дена, уявляла його злегка повне лице, його охайні вуса й борідку. Софійка заплющила очі й уявляла, як він усміхається, говорить. Тілом бігали мурашки, а пальчики руки плавно потягнулися спершу до твердих сосків, що випирали з-під нічної сорочки, а потім далі. Вона протягнула руку собі між ногами й міцно стиснула її. Софійка уявляла, як його вуса й борідка торкаються її, як злегка колють лобок. Вона різко перевалилася на бік, скрутилася в калачик і почала шалено мастурбувати. За нічним вікном ішла п’яна ватага юнаків, голосно співала, і під її гамір Софійка солодко заснула.
Однак зустрітися не судилося, бо Ден, завалений купою різних дедлайнів, переніс консультацію на кілька днів пізніше. Нарешті вони зустрілися в четвер під вечір, і Ден запропонував піти у «Чотири тузи». Але на них чекало розчарування — усе було вщент забите людьми, переважно п’ятдесятилітніми та сорокарічними мужиками та їх подругами; там проходив якийсь маргінальний місцевий фестиваль із ретроджазу і на нього зібралося чимало шанувальників, переважно одного покоління. Ден потягнув Софійку до «Самотнього бізона», що був буквально за три квартали від «Чотирьох тузів».
Софійка йшла біля нього і вся тремтіла, їй не вірилося, що вона йде на каву з самим Деном Розенкранцом. У голові крутилася фраза Маріанни про «окремі кабінети», але Софійка ні про що не хотіла думати і просто йшла на зустріч невідомому — без жодної тривоги, без жодних зайвих думок. На душі було легко і млосно водночас, вечірній вітерець торкався її шкіри, розкуйовджував волосся, але вона його не поправляла. Вона хотіла сьогодні бути трохи сентиментальною та розхристаною, немов дівчисько-підліток. Софійка забула про свою курсову, про план, який мала показати Денові, забула про список літератури, який підготувала для опрацювання. Вона просто йшла біля нього, а думки її
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сніданок на снігу», після закриття браузера.