Читати книгу - "Клас пані Чайки"

Усі, хто це зауважив, завмерли. Каська, яка обожнювала такі ситуації, вигукнула:

— Що тепер буде!

Але все це тривало не довше хвилини. Міхал узяв Кінгу за руку й повів до танцю, коротко кинувши Камілі:

— Мені шкода, але ти запізнилася.

Можливо, ці слова означали те, що Кінга запросила Міхала раніше, проте Каміла зрозуміла їх по-іншому. Вона вже знала, що запізнилася аж на рік. На очі набігли сльози. Малгося, якій Каська розповіла про те, що сталося, помітила це лише зараз і вирішила підійшла до Міхала.

— Потанцюй із Камілою. Кінго, не гнівайся, але нехай потанцює з нею один-єдиний раз. Зрештою, це останній день у таборі.

Кінга знизала плечима. Невже погоджувалася? Але Малгося не встигла це обміркувати, бо озвався Міхал:

— Я людьми не бавлюся. Не танцюватиму з нею. Навіть один танець означає надію. Дивно мені, що ти про це просиш.

— Вона моя найкраща подруга, — прошепотіла Малгося.

— Подруга! — пирхнув Міхал. — Та вона з тобою дружить, бо поруч із тобою може виділитися! Багатством і шмотками! Та щойно виявиться, що ти в чомусь її перевершуєш, вона або покине тебе, або примусить опуститися до свого рівня.

— Неправда! — обурилася Малгося, але більше не встигла нічого додати, бо краєм ока помітила, що Каміла підхопилася з лавки й побігла до лісу.

Камілу довго гукали. Ніхто не відповідав. Мацек умовляв Малгосю повернутися, але та не погоджувалася.

— Навіть, якщо ви й праві, я сама хочу в цьому переконатися. Може, це неправда! Я поводжуся з нею так, як хотіла б, аби вона поводилася зі мною. Навіть, коли виявиться, що вона цього не варта. Та я сподіваюся, що ви всі помиляєтеся!

Мацек торкнувся губами її волосся. Він розумів, що відчуває Малгося. І раптом із кущів неподалік почулося ридання.

— Залишити вас наодинці? — прошепотів Мацек.

Малгося поклала йому палець на вуста й кивнула головою. За мить Мацек подався до вогнища.

— Каміло! — прошепотіла Малгося. — Каміло, це я!

Заплакана Каміла визирнула з кущів і кинулася Малгосі в обійми. Міцно притулилася до подруги й не відпускала.

— Я… я… зовсім не для того… щоб… виділитися… — схлипнула Каміла. Малгося не озвалася. Відчувала, що хоч може це й не до кінця правда, та саме зараз Каміла прагне, аби їхня дружба була щирою. А це бажання було для Малгосі набагато важливішим.

Це означало, що їхню дружбу можна порівняти не зі старим, спаленим маєтком, а з могутнім дубом. Трохи обгорілим, але живим!

Останній рік у гімназії зустрів їх несподіванкою: у класі з’явився Новачок. Ніхто не сподівався, що до більш-менш згуртованого класу прийде чужа людина. Новенького звали Войтеком і, як довідався Мацек, він переїхав із Любліна. Хоча Алекс із маніакальною впертістю твердив, що з-під Любліна.

— Він стопудово із села! Стопудово! — репетував він на шкільних сходах, але Кінга швидко його вгамувала.

— Його старий отримав тут класну роботу, — розповідав Мацек дівчатам, коли вони втрьох поверталися з урочистої лінійки.

Малгосю це мало обходило. Вона на ходу дочитувала останні сторінки захопливої книжки «Панна Ніхто».

— А де його старий працює? — спитала, намагаючись виглядати байдужою, Каміла.

— Здається, на телебаченні, але точно не знаю, — відповів Мацек і уважно глянув на Камілу. — А чому тебе це так цікавить?

— Та просто…

Мацек примружився й пильніше придивився до однокласниці.

— Невже в тебе поцілила нова стріла Амура? — запитав він, сміючись, але Каміла не підхопила, лише стенула плечима й прискорила кроки.

— О пані! Спини коня! Попусти повід, розслабся! Каміло! — погукав Мацек. — Та я пожартував!

Але, помітивши, що та не реагує, шарпнув її за плече, і Каміла зупинилася.

— Що з тобою відбувається? Ти що, жартів не розумієш?

— Мені здається, що ти погано до мене ставишся, — відповіла вона. — І спілкуєшся зі мною лише через Малгосю.

— Колись, якби ти мені таке сказала, я б тебе спитав, чи я взагалі до тебе ставився добре. А ти б засміялася, й ми пішли б на морозиво. А тепер я взагалі не знаю, що тобі сказати і як мені поводитися. Я просто тебе не збагну. Не розумію, що з тобою сталося. У чому причина? У Міхалові, в Олекові чи в канікулах… Може, трапилося щось іще, але… ти дуже змінилася. Дуже!

Каміла мовчала. Вона й сама відчувала, що в ній щось змінилося.

— Знаю, — зітхнула вона. — Але сама не розумію, що зі мною і чого я хочу. — Зізналася вона, здивована власною щирістю.

Хотіла щось додати, але в цю мить озвалася Малгося.

— Я дочитала. Ну, я ж тобі казала, що все закінчиться смертю! А ти казав, що ні… — звернулася вона до Мацека.

— Ну, я ж не міг тобі сказати, чим воно закінчиться книжка, яку ти в мене взяла. Якби ти все знала, хіба читала б?

— А про що вона, власне, ця «Панна Ніхто»? — озвалася Каміла, хоча чергова захоплююча книжка, яку читали друзі, її мало цікавила. Просто хотілося змінити тему розмови.

— Це історія дівчини, яка наприкінці восьмого класу переводиться із сільської школи до