Читати книгу - "Вірнопідданий"

— Так я відсвяткував різдво, — сказав Дідеріх і вийшов до рідних. Це все його втішило і підбадьорило. Сестри досі ще злостилися за рукавички, то ж він вилаяв їх за черствість і поклав рукавички до кишені, щоб обміняти їх для себе.

Всі дні свята були затьмарені турботами про голандер. Шість тисяч марок за новий патентований голандер Майєра! Цієї суми не було, і за наявних обставин не було й надій дістати її. Це була якась незбагненна лиха доля, гидкий опір людей і речей, що озлоблював Дідеріха. Коли Сетбіра не було, він грюкав віком бюрка і жбурляв на підлогу папки з листами. Нового господаря, який взяв кермо фабрики до своїх твердих рук, мали чекати нові починання, успіх повинен був прийти сам, події мали вгадувати наперед його бажання!.. Після вибухів гніву Дідеріх занепадав духом і вживав заходів на випадок катастрофи. Він поводився лагідно із Сетбіром: мабуть, старий і цього разу зможе допомогти. Він принижено просив також пастора Цілліха сказати своїм парафіянам, що проповідь, про яку говорило все місто, була скерована зовсім не проти нього, доктора Геслінга. Пастор з покаянним виглядом пообіцяв йому це під грізним поглядом дружини, яка підперла його обіцянку. Потім батьки залишили Дідеріха сам на сам з Кетхен, і він у своїй пригніченості був їм такий вдячний, що мало не освідчився їй. Слівце «так», готове злетіти з милих пухких губок Кетхен, було б усе ж таки успіхом, воно забезпечило б йому спільників в його боротьбі з ворожим світом. Але неоплачений голандер! Він проковтнув би чверть посагу… Дідеріх зітхнув: йому пора до контори. І Кетхен міцно стулила губи, яким так і не довелося вимовити заповітного слівця.

Тим часом треба були щось наважити, бо на голандер чекали з дня на день. Дідеріх сказав Сетбірові:

— Я б радив їм приставити його точно призначеного дня, бо інакше я без церемоній поверну їм його назад.

Але Сетбір нагадав, що звичайне право надає фабрикантам кілька пільгових днів. І хоч Дідеріх утратив самовладання, старий твердо стояв на своєму. А втім, машина прибула точно в призначений час. Вона ще не була розпакована, а Дідеріх уже гримів:

— Голандер занадто великий! Вони гарантували мені, що він буде менший від старого. Навіщо ж я його купив, коли я навіть місця не заощаджу!

І як тільки голандер був установлений, він став ходити навколо нього з метровою лінійкою.

— Він завеликий! Я не дам себе обдурити! Сетбіре, ви засвідчите, що він завеликий.

Але Сетбір з непохитною чесністю виправив помилку в Дідеріхових розрахунках. Сопучи від люті, Дідеріх пішов геть, щоб придумати новий план нападу. Він викликав Наполеона Фішера.

— Де монтажник? Хіба вони не прислали нам монтажника? — І він дав волю своєму обуренню. — Я ж обумовив це! — брехав він. — Вони, певно, розуміються на своїй справі! Платити по дванадцять марок на день за монтажника, який не з’явився. Хто тепер змонтує мені цю потвору?

Механік Фішер заявив, що може змонтувати. Дідеріх зненацька виявив до нього велику прихильність.

— Самі розумієте: я краще заплачу за понаднормові години вам, ніж викину гроші на чужого. Кінець кінцем ви ж наш старий робітник. — Наполеон Фішер підняв брови, але нічого не сказав. Дідеріх доторкнувся до його плеча. — Бачте, любий друже, — півголосом сказав він, — у цьому голандері я розчарований. На рисунках у проспекті він виглядав інакше. Вал має бути значно ширший, бо звідки ж візьметься більша продуктивність, яку вони нам обіцяли? Як ви гадаєте? На вашу думку, витяг путящий? Я боюся, що маса застрягатиме.

Наполеон Фішер подивився на Дідеріха допитливо, але вже розуміючи, в чому річ. Він нерішуче зауважив, що машину слід було б випробувати. Дідеріх уникав його погляду, він удавав, ніби вивчає машину. При цьому він підбадьорливо сказав:

— Гаразд. Ви змонтуєте цю штуку, я заплачу вам за понаднормові години з надбавкою в двадцять п’ять процентів, а потім ви, з божою поміччю, відразу ж запустите її з матеріалом. Побачимо, чи добре вона працює.

— Навряд щоб вона добре працювала, — сказав механік, явно ідучи назустріч господаревим бажанням. Дідеріх безтямно схопив його за руку. Наполеон Фішер був другом, рятівником!

— Ходімте-но зі мною, мій любий, — в його голосі чути було хвилювання. Він повів Наполеона Фішера в дім, де пані Геслінг піднесла йому склянку вина, а Дідеріх, не дивлячись, сунув йому до рук п’ятдесят марок.

— Я покладаюся на вас, Фішере, — сказав він. — Якби не ви, вони б мене там обдурили. Дві тисячі марок я вже їм кинув у пельку.

— Вони повинні їх повернути, — догідливо сказав механік.

— Ви теж так думаєте? — заповзято перепитав Дідеріх.

І вже наступного дня, по обідній перерві, якою він скористався для випробування голандера, Наполеон Фішер повідомив свого господаря, що нове придбання нікуди не годиться. Маса застрягала, доводилося вдаватись до дерев’яної мішалки, як у першому-ліпшому голандері найстарішої конструкції.

— Значить, явне шахрайство! — вигукнув Дідеріх. До того ж голандер вимагав понад двадцяти кінських сил. — Це суперечить угоді! Невже ми повинні це терпіти, Фішере?

— Ми не повинні цього терпіти, — вирішив механік, погладжуючи вузлуватою рукою поросле чорним волоссям підборіддя. Дідеріх уперше глянув йому просто в очі.

— Отже, ви можете потвердити, що голандер не відповідає умовинам контракту?

В рідкій борідці Наполеона Фішера промайнула легка посмішка.

— Можу, — сказав він.

Дідеріх помітив посмішку. Тим бравіше він повернувся.

— Ну, тоді я їм покажу, з ким вони мають до