Читати книгу - "Очікування шторму"

Вона дала сигнали: два коротких і один довгий. Залізна брама, непрониклива, як скриня, відчинилася перед машиною. Неквапно. Спочатку права половина, потім ліва. Доріжка від брами, на яку воші виїхали, не була викладена камінням. Рідка, невисока трава росла поміж неглибокими коліями, помітними в сухій глині.

Старий, що відчинив браму, був зовсім лисий, пишні сивуваті вуса здавалися приклеєними до його сухого маленького обличчя. Примружившись, він стояв майже виструнчившись і нерухомо дивився на Вікторію, усім своїм виглядом висловлюючи шанобливий переляк. Величезні платани, що росли в саду, кидали довкола себе густу тінь. І Каїров відчув, що повітря тут, звичайно, вологіше, ніж на дорозі.

Десь поряд жебоніла вода. Попереду за деревами біліла глуха стіна кам'яного будинку.

— Ну! — Вікторія вже вийшла з машини й стояла перед старим, трохи розставивши ноги, руки на стегнах, як одного разу в себе в майстерні.

— З благополучним прибуттям, — дуже чітко, по-військовому привітав старий.

— Готуй сніданок. І якнайситніший! — Вікторія кивнула Каїрову, мовляв, можна виходити.

Коли він вийшов, старий перестав мружитись. Дивився гострими, холодними очима.

— Це мій друг, — сказала Вікторія. — Звати його Мірзо. Він великий начальник.

— Здрастуйте, товаришу начальник, — приосанився старий.

— Добридень, дорогий, — відповів Каїров. І пішов услід за Вікторією.

Вона йшла широко, по-хазяйськи озираючи сад. Зупинилася біля басейну, викладеного камінням і схожого на серп молодого місяця. Присіла, попробувала рукою воду. Вода збігала керамічним жолобом. Од джерела, що було тут же в саду, але трохи вище.

— Гарна, — сказала Вікторія, стріпнувши мокрими пальцями.

— Холодна?

— Якраз. Я вмиваюся тут, коли буває дуже жарко.

За басейном був майданчик. На майданчик спускалися дерев'яні сходи, старі, що вели на широку терасу, обвиту дрібними дикими трояндами, яскраво-червоними і білими.

— Куди ми потрапили? — спитав Каїров.

— На мою дачу.

— А старий?

— Він доглядає сад. До речі, більше байдикує, ніж доглядає. Він живе тут на першому поверсі, поруч з кухнею. Він і його стара. Колись це був будинок мого діда. Вони завжди служили в діда.

— Чому ти назвала мене великим начальником?

Вона глянула на Каїрова з викликом. Сміхотливі очі її звузились і видовжились, а обличчя на хвильку застигло, наче не обличчя, а маска. Потім вона стріпнула головою, повела плечима. Оранжева кофта натягнулася, відзначивши опуклість грудей. Здригнулася жилка на довгій шиї. Вікторія сказала:

— Хафізу дев'яносто років. Життя було до нього суворим. І він твердо повірив — гарною людиною може бути тільки начальник… Нам треба піднятися сходами.

Вона трималася рукою за поручень, нетерпляче постукувала фарбованим нігтем по старому, вимитому дощами дереву.

Каїров пішов. Східці під ним не рипіли, а зітхали. Коли піднявся на терасу, глянув назад. Думав, що Вікторія так і залишилася внизу.

Ні. Вона стояла поруч. Значить, у неї була нечутна, м'яка хода. Трохи театрально вона показала рукою на двері. Сказала:

— Ласкаво прошу.

Каїров зайшов у будинок. Темнуватий передпокій, просторий і порожній, зустрів його запахами лаку й фарби. Двостулкові двері, у верхній половині своїй засклені, були відчинені, ранок голубів на товстих ромбоподібних шибках, оздоблених позеленілою міддю. За передпокоєм відкривалася довга кімната з трьома широкими незавішеними вікнами. На протилежній стіні і в простінках між вікнами висіли картини. Це були полотна, розписані олією, натягнуті на підрамники. Очевидно, вони належали пензлю одного автора, й автор цей був пейзажистом. Каїров побачив перевал і дорогу, якою вони щойно їхали, віслюка й арбу біля будинку, глибоку ущелину, вершини гір, що тонули в хмарах…

— Це полотна мого покійного дідуся. Є рішення місцевих властей організувати тут будинок-музей… — Вікторія замислилася, потім сказала: — Тоді я попрощаюся зі своєю майстернею. І стану доглядачем. Буду виписувати з Ростова книги з мистецтва, ждати поштаря, кімнати в будинку стануть називатися залами і я буду водити по будинку екскурсантів. Розповідати їм про прекрасне, вічне. — Вона стріпнула головою, наче позбувалася мари. — Ні-ні… Це станеться пізніше. Не сьогодні…

Вона м'яко повернулася на каблуках, пішла в інший кінець кімнати, де за портьєрою виявилися вузькі двері.

«Про що все-таки вона думає зараз? — міркував Каїров, простуючи за Вікторією. — Не для того ж вона везла мене в таку далечінь, щоб показати картини свого дідуся. Вона щось знає, чи здогадується, чи просто демонструє жіночий характер. Може, розумніше було б з мого боку вдати хворого й відмовитися від поїздки… Такі речі важко передбачити наперед».

Вікторія повернулася, вуста її ледве здригалися, вона дивилася так, наче просила вибачення. Браунінг лежав у задній кишені штанів. Каїров одсунув полу піджака. Вікторія вгадала жест.

— Ні-ні! — Очі її затуманились, як холодні ущелини. — Тут ти в безпеці.

Каїров відчув, що в нього пересохло в роті, а язик став шершавим, нездатним промовляти слова. Вона простягла йому руку й пірнула між портьєрами. Плюш торкнувся його обличчя, обдав застарілою пилюгою. Двері рипнули сипло, голосом прокуреним, незадоволеним.

«Простакуватий я для такої роботи», — подумав Каїров, ступаючи в яскраве світло.

Салтиков заснув пізно. Проспав годин три. Прокинувся з відчуттям, наче щось збудило його. За вікнами, нещільно прикритими фіранками, вгадувався ранній світанок. Шибки блищали темно, сіро, наче змочений водою асфальт. У кімнаті було тихо й задумливо. Салтиков підвівся з ліжка й пішов до вікна, щоб відчинити раму чи кватирку. Килим на підлозі лежав м'який, пухнастий. Нагороджений ним був Салтиков до свята Першого травня, як було сказано в наказі: «За добру роботу й успішні результати по ліквідації злочинницького світу». Як холостяк, Салтиков не став вішати килим на стіну, щоб не зав'язнути в болоті міщанства, а кинув на підлогу. Й задоволено ходив по ньому босоніж.

Не дійшовши до вікна два-три метри, Салтиков почув скрипіння мостин під чиїмись обережними кроками. Салтиков блискавично повернувся… Ні. Скрипіння проникало в кімнату з-за вікна.

Не торкаючись фіранки й намагаючись опинитися на