Читати книгу - "Індоарійські таємниці України, Степан Іванович Наливайко"

При обряді саутрамаяна (жертвоприносини на честь Індри) згадується посудина, в якій тримають суру — сураґраха (очевидно, санскр. ґраха, хінді ґрах тотожне укр. глек). При жертвоприносинах сураґраха ставилася на південному вівтарі (всього вівтарів — 4), де розміщувався жертовний вогонь ахаванья. Саме з сураграхи здійснювалося підношення сури богам. Залишки сури після жертвоприносин або випивали учасники їх, насамперед жертвувач і його дружина, або за належними приписами зберігалися. Оскільки сура викликала сильне сп’яніння, брахманам її пити заборонялося. Що ж до приготування сури, то для цього використовувалося підсмажене зерно, меляса, дріжджі, борошно, молоко й спеції (інжир, кориця, триплідник тощо). Все це мало чотири дні постояти, а тоді готувався хмільний напій.

У ряді давніх культур існує виразний поділ напоїв на наркотичні й хмільні, сакральні й звичайні. Це видно і з протиставлення соми й сури, хаоми й хури в індійців та іранців (хоч іноді сома й сура ототожнюються). Таку градацію, схоже, знали й давні слов’яни.

У сучасній Індії саморобну горілку називають сура, а заклад, де вона продається — суралая, сурашала (санскр. shala — «приміщення» споріднене з нашим зала й англ. hall; наявне воно і в нашому кошара (санскр. goshala — «місце корів», «корівник»). Можна припустити, що інд. сура, іран. ху<163>ра, укр. горілка — споріднені слова, причому українське слово тяжіє до іранського. Втім, українська мова знає інші назви горілки: сирівець, сурівець, сурівка, суровиця. Водночас рос. водка виявляє спорідненість з інд. варуні, тотожного сура, де вара (є і форма вада) в санскриті означає «вода», «рідина», «волога». Цей елемент наявний і в імені Варуна, бога моря, водних просторів і покровителя воїнів. Тож сура була воїнським, а ширше — народним хмільним напоєм. На бучних князівських пирах у Києві, оспіваних билинами, гідно представляли себе й предки сучасної горілки.

«На Русі єсть веселіє пити!» — гордо констатував Володимир.

Володимир Шаян, український санскритолог із діаспори, досліжуючи феномен сури й описи її у «Влесовій книзі», дійшов висновку, що головним обрядом наших предків було лиття сури при жертвоприносинах. І що опис цієї пожертви найвиразніше засвідчує зв’язок наших предків з уявленнями інших індоєвропейських народів, надто з культами соми в «Ріґведі» й хаоми в «Авесті». Він дає свій переклад рядків із «Влесової книги» (дощечка 24В), які описують спосіб приготування сури:

«Це є жертва наша — мед-сура — на дев’ятисилі і шальвії удіяна і на Сурі (себто Сонці ) ставлена три дні. Після них крізь вовну ціджена і вона буде нашою жертвою Богам у Прав’ї, яко вони (Богове) є нашими праотцями: бо ж се ми походимо від Дажбога і стали славними від славлення Богів наших…»

І далі В.Шаян пише:

«…слово сура стрічаємо в «Ріґведі». Воно означає рід олу, старовинного напою, відомого нашим предкам. В англійській мові воно звучить сьогодні ейл, а пишеться ale. Слово сура згадується в «Ріґведі» теж у зв’язку з медом.

Це престаровинне слово звучить там мадгу, але споруджували ол звичайно з інших рослин чи зерен. Очевидно, сура, приготована і виплекана на меді, мусила вважатися найвищої якости. Звідси наш гімн подає мед-сура, себто сура на меді, або медова сура.

Ця медова сура підлягала дальшому процесові її дозрівання через заправу зіллям у ріжних часах і народів. В нашому тексті названо два зілля магічної сили, а саме дев’ятисил і шалвія. Оба ці зілля відомі теж у народному лікуванні. Їх властивості, як придатність до нашої жертви, мусять ще бути досліджені.

Тут слідує найцікавіше. Так заправлена сура була виставлена три дні на сонці. Це скріплювало, очевидно, дію сильної і бурливої ферментації так, що алкоголічні і евфорично активні властивості цього напою були скріплені. Цей <164> процес був закінчений своєрідною дистиляцією, яка полягала на тому, що сферментований плин перепускали через вовнисту шкіру вівці, яка служила густим ситом у дистиляції.

Саме в цій дії приготовлення сури стрічаємо подивугідну подібність до способу приготовлення соми в обрядах і жертві «Ріґведи».

«… Про важливість обряду і жертви соми свідчить факт, що ціла дев’ята книга «Ріґведи» присвячена цьому культові… Тут підкреслюю тільки, що улюбленгий напиток бога Індри — нашого Перуна, зокрема перед битвами чи перед доконуванням його численних геройств, через які він славний. Це преулюблений бог героїв — наш Перун — знаний під ріжними пестливо-дружніми іменами в нашому тексті («Влесовій книзі» — С.Н.) як Перунь, Перунець, Перунько. Він Бог і рівночасно боєвий Брат, найвірніший Друг наших героїв.

Він любить пити міцні напої так, як і наші воїни-герої.

Ведійська сома для нього підлягала окремому процесові приготовлення й заправи. Її в старинних часах пили також учасники жертви, далі вона стала, мабуть, засильною, і її вживали тільки для дійства жертви Індрі та деяким іншим богам.

І тут доходимо до ядра нашого доказу.

Із рослин, призначених для заправи чи самого приготування соми, витискали сік між двох каменів, які звалися ґравна. Історично-мовно це відповідає нашим жорнам.

Так витиснений сік соми вливали до напою, заправленого молоком, і виставляли на три дні на сонце для міцної ферментації. Ця дія була частиною дійства жертви і супроводжувалася відповідним обрядом і гімнами.

Після трьох днів проціджували напій через вовнисту шкіру.

Під час жертви напій пили жерці, а далі виливали на вогонь для нашого Божества» (ВПН, 120–121).

В.Шаян звертає увагу, що в українській етнографії відомий напій сур, виготовлений на основі сферментованого вівса, а в Індії це міг бути рис або цукрова тростина, що основу сури й соми творив дорогий і благородний напій з меду, який споконвіку відомий Україні і який вона спрадавна експортувала. І що тотожність і дію дев’ятисилу й