Читати книгу - "Таємниці розкриває санскрит, Степан Іванович Наливайко"

очевидно, якраз і сходять до «Ріґведи» та її уявлень про паніїв і про їхнє суперництво з Індрою. Від основи пан- утворено термін панітар — «купець», «торговець». Ця суспільна верства належала до третього стану давньоіндійського суспільства, так званих вайш’їв, а до них іще входили землероби та ремісники. Термін вайш’я сходить до санскритського віша (хінді — віш) — «плем’я», «люди», «всі», яке на слов’янському ґрунті збереглося як весь — «село». У «Ріґведі» слово віша зустрічається саме в значення «народ», «плем’я», «поселення», а утворене від нього вайш’я стало в цій пам’ятці, як і в усій санскритській літературі, назвою третього стану, який у широкому розумінні тлумачиться як «усі», «народ узагалі», «весь народ», а також «селяни» (пор. чеське весняк — «селянин»); покровителем цього стану вважався якраз Вішну. Цей компонент наявний у назві Вишгород, яка означає не «Високе / Вишнє місто» в географічному плані, а «Родове/Племінне місто», тобто воно «високе» в соціальному плані. Чим підтверджується й те, що перші міста (у справжньому розумінні) постали саме з племінних центрів. Вишгород має в Україні свого семантичного двійника — Родень біля сучасного Канева, літописне місто в гирлі Росі, назва якої так перегукується з ріґведійською Расою у міфі про паніїв та Індру. Втім, Родень може означати і «Місто рода», на честь слов’янського божества, тотожного ведійському Рудрі, проте і термін «рід» і назва божества «Род» сходять до одного кореня.

Санскритське віша входить у важливі соціальні терміни, наприклад, вішапаті (хінді — вішпаті) — «старійшина», «ватажок роду/племені», досл. «захисник/батько всіх», «захисник/батько племені/села», бо — паті означає «захисник», «охоронець». На слов’янському ґрунті санскр. паті відповідає рос. батя та укр. батько. Термін вішапаті тотожний походженням і значенням литовському вієспатіс — «пан», «хазяїн». Певно, під іранським впливом на слов’янському ґрунті санскритське вішапаті дещо видозмінилося через чергування початкових в/г (пор. Віштасп — Гуштасп, Вараз — Гураз, Врікан — Гурган тощо) й прибрало форми гушпаті. А це не що інше як наш Господь, що дослівно означає Захисник усіх, Батько всіх. Українське господиня (санскр. вішапатні), російські господин, госпожа також належать до цього ряду й споріднені з санскритським вішапаті та іранським гушпаті. Втім, чергування в/г властиве й слов’янським мовам, зокрема, російській і українській: рос. воробей — укр. горобець, рос. діал. вострый — укр. гострий; сюди ж і російське кінцеве — го, що вимовляється як — во.

Отже, в такому разі термін панітар виявляється тотожним термі<160>ну панікар, оскільки періш компоненти в них тотожні етимологічно (мають спільне походження й однакове значення), а другі — тотожні семантично, значеннєво: і — тар і —кар суфікси діяча. Панітар і панікар — синоніми і мають значення «купець», «торговець». І саме таке, виходить, значення українських імені та прізвища Панікар та його індійського двійника. Украй важливо, що в українців побутує і прізвище Панітар: воно сьогодні засвідчене в околицях міста Кросна на землях колишньої польської Лемківщини (щиро вдячний Василеві Кобилюху зі Львова, що люб’язно звернув мою увагу на цей значущий факт). Таким чином, ім’я і прізвище Панікар постало первісно з терміну панікар — «купець», «торговець»; цей термін пов’язаний із важливим різновидом людської діяльності — купівлею-продажем, товарообміном, торгівлею. Прізвища, пов’язані з різними аспектами торгової і лихварської діяльності й сьогодні неабияк поширені в Індії. А ті, хто займався такою діяльністю, виступав у давні часи як діяльна і впливова суспільна сила. Їхній фах вимагав знання письма й лічби, кмітливості й заповзятливості, а коло діяльності було надзвичайно різноманітне — купівля і продаж, накопичення грошей і майна, лихварство, оптова торгівля, фінансування військових походів, меценатство тощо. Як на стародавніх індійців, однією з цілей життя мусила бути артха — накопичення багатства і матеріальних цінностей (інші дві цілі — дгарма і кама, тобто праведність і кохання). Особливо це стосувалося представників третього стану — вайш’їв. Проте це прагнення не мусило доходити до крайніх меж — жадібності, зажерливості, скнарості. Існували різні категорії купців, щось на зразок пізніших гільдій, але найбільш шанованими вважалися ті, хто займався караванною або морською торгівлею. Ця особливість навіть відбивалася в їхніх іменах. Героїчний бік, скажімо, морської торгівлі, як найбільш небезпечної, підкреслювали такі купецькі імена, як Самудрашура — «Морський герой», Самудрадатта — «Подарований морем», Самудрасена — «Морськосилий» тощо. Соціальний статус купців у давнину був настільки високий, що незрідка й царі брали купецьких дочок собі в дружини.

Тлумачення українського імені й прізвища Панікар як «Купець», «Торговець» тим імовірніше, що українські прізвища відбіли й інші терміни на означення чотирьох станів давньоіндійського суспільства. З чого й висновок, що предки сучасних українців теж знали поділ суспільства на жерців-брахманів, воїнів-кшатріїв, вайш’їв-землеробів, ремісників, торговців та шудрів, залежних від перших трьох станів, але серед яких індійська історія знає і великих мудреців, і полковників, і царів.

У Білоцерківському полку, як свідчить «Реєстр», служив козак із показовим в цьому плані прізвищем <161> — Харко Рохманенко (РВЗ, 170); у ньому відбита найвища верства давньоіндійського суспільства — жерці-брахмани, пам’ять про яких іще з язичницьких часів зберігається в українському фольклорі, фразеологізмах, назвах, святах і особливо прізвищах — Рахманин, Рахманюк, Рахманець, Рахманний, Рахманенко, Рахманченко тощо.

Другий стан давньоіндійського суспільства, з яких мусили походити воєначальники й царі, також рясно відбитий в українських прізвищах. Саме з санскритським кшатр — «сила», «влада» споріднене наше цар, наявне в численних давніх та сучасних українських прізвищах — Цар, Царко, Царук, Царик, Царевич, Царенко, Царевський, Царченко, Цариченко та інших. Воно — і в іменах родоначальників скіфських племен, про яких мовить Геродот — Арпо-ксай, Ліпо-ксай і Кола-ксай. Козаки з прізвищами на Цар- засвідчені в багатьох козацьких полках, особливо в переяславському, Канівському та Київському. Що засвідчує незаперечну приналежність носіїв таких прізвищ та їхніх предків до воїнського стану. А українці в усі часи славилися як вправні й доблесні воїни. Про приналежність до воїнського стану свідчить і козацьке прізвище Мазепа (див. окрему статтю).

Так само в українських прізвищах відбито й четверту верству давньоіндійського суспільства — шудрів. Козак Василь Шудренко був у Кальницькому полку (РВЗ, 271; сотня Борщагівська), у Кропивнянському — Іван Шудриченко /368; сотня Журавська/, у Полтавському — Децько Шудриченко /427; сотня Веприцька/. Отже, існували й прізвища Шудра, Шудрик, від яких ці прізвища утворені. Це підтверджують прізвища Шудра, Шудря, Шудрак, Шудрик і, звичайно, Шудренко й Шудриченко, які побутують у сучасних українців.

Близькі до шудрів