Читати книгу - "День Незалежності, Петро Масляк"

- А що вже є якісь стосунки?

- Чом би й ні? От ми зараз з тобою розмовляємо, ти влаштувала мене жити до своєї тітки, взялася допомагати - це хіба не стосунки? Якщо ти вважаєш, як деякі, що між чоловіком і жінкою дружба неможлива, а її обов’язково має замістити кохання, то тоді стосунків у нас дійсно ще немає.

- Ти правий. Бачиш, я щойно викрила свою гнилу сутність.

- Не говори так. Аби всі були такі, як ти, світ був би кращим.

Дівчина знову зашарілася і відвела погляд.

- Я навіть і уявити собі не можу, що треба робити в такому випадку і де може бути твоя кохана.

- Та будь-де. На жаль, це правда. Думаю, мені потрібно шукати її батька десь у системі МВС України, а ти, будь ласка, пошукай її у твоєму інституті. Вона вчилася там. Виходить, ви з нею, можливо, були навіть однокурсницями.

- А яке в неї прізвище?

- Орос, Мар’яна Андріївна Орос.

- Ні, такої в нас немає. Якби вона була студенткою нашого інституту, я б обов’язково знала. У нас не так вже й багато студентів. Та й люди мистецтва більш розкуті у спілкуванні. Всі один одного знають.

- А якщо вона на заочному відділенні вчилася? Їй дуже подобався ландшафтний дизайн. Не думаю, що біфуркація плину часу спроможна зруйнувати генетичні схильності людини. Її ж мало б тягти до цієї справи, ніби магнітом.

- Вже завтра я довідаюся про це у заочному відділенні. Хоча, можливо, співробітники ще у відпустках і з’являться на роботі лише з початком навчального року.

- А завтра чим займатимешся?

- До початку занять вільна цілий день. В тебе є пропозиції?

- Маю два запрошення на ювілей відомого поета Іванчука в Національну оперу. Сьома вечора. Мені запропонували їх у нашій фірмі. Думав піти разом з Мар’яною, - спохмурнів Орест.

- А тепер вимушений йти зі мною, щоб запрошення не пропало? - посміхнулася лукаво Леся.

- В мене складається враження, що тобі не подобається моя дівчина, хоч ніколи з нею не зустрічалася і зовсім її не знаєш.

- Вибач будь ласка, це просто жіночі штучки. Мені дуже соромно. Я іноді ненавиджу себе, але, як усі жінки, відчуваю заздрість до чужого кохання. Свого не маю, і тому десь глибоко в душі зріє підсвідома думка, що справжнього кохання не існує і люди лише роблять вигляд, що воно є. А коли зустрічаєш у когось щось дійсно справжнє, питаєш у долі: «А чому це щастя випало не мені?..» Ти не відміняєш свого запрошення?

- Звичайно, що ні.

- Просто, цього поета ми вчили ще в школі, співали пісні на його вірші. Вони вже давно стали українською класикою. Я ніколи в житті не була за запрошенням на таких заходах. Там, мабуть, збереться весь бомонд?

- Безсумнівно. Він - Герой України, доклавший багато зусиль для виникнення і утвердження нашої держави. Тому не виключна поява й самого Президента та інших високопосадовців, а також членів дипломатичного корпусу.

- А що мені вдягти? Як одягаються на такі заходи? Я просто ніколи не була на них. Ти, судячи по всьому, шанована в своїй фірмі людина, раз тобі там дають такі запрошення?

- Ти мені лестиш. Мені просто запропонували, і я не відмовився. Є й такі, що відмовилися. Бажав показати Мар’яні, яка я важлива особа. Ой, вибач.

- Та нічого, на ім’я Мар’яна в нас поки що не накладене табу. А то я тебе своїми жіночими ревнощами так залякала, що будеш при мені боятися і згадувати ім’я своєї нареченої. То ж це ти мені вибач, обіцяю в подальшому тримати себе у відповідних рамках. Поїхали на Дніпровські схили, скоро почнеться святковий салют.

- А куди краще їхати? Я все ще дуже погано орієнтуюся в Києві.

- Думаю, Володимирська гірка буде саме те, що треба.

Чоловік і дівчина сіли в автобус і поїхали до центру міста. На пропозицію Лесі вони вийшли раніше і з задоволенням пройшлися вулицями святкового міста між Дніпровськими схилами і кварталами столиці. Дістались оглядового майданчика, з якого відкривався приголомшливий вид на Поділ, Оболонь і весь лівий берег. Орест дивився на дівчину і бачив, що та почувається дуже щасливою. Він і сам із здивуванням відчував якийсь дивний напад щастя, який, ніби приплив у затоці Фанді, заливав його внутрішні береги. Ще декілька годин тому він був у страшному відчаї і розпачі і не знав, що з ним буде. Думка про самогубство здавалася тоді не такою вже й божевільною. Леся мовчала, очі в неї світилися і, здавалося, вона прислухається до чогось, що зріло в її душі.

Орест, пропускаючи людей, які намагалися і собі пробратися до самих поручнів оглядового майданчика, вимушено притиснувся до дівчини і у відповідь отримав такий дивовижний погляд, якого не зустрічав ні в кого за все своє життя. Мабуть, так дивилася кішка, лижучи йому ніс, яку він якось зняв з високого дерева у Львові, де вона сиділа, жалібно нявкаючи до людей, котрі байдуже проходили вулицею.

«Боже, що мені робити з цим дивовижним створінням, коли я знайду Мар’яну? - подумав Хома, відсовуючись від дівчини настільки, наскільки це дозволяла тіснява на оглядовому майданчику. - Ну як такі люди взагалі виживають у цьому світі? Вона ж абсолютно беззахисна. Хіба можна так безмірно довіряти майже незнайомій людині? Вірити, що я не підведу, не зраджу, не ображу. А може я помиляюся, і вона навпаки дуже внутрішньо сильна для того, щоб зрозуміти чи відчути, що я її ніколи не здам. Господи! - раптом обпекла його думка. - Можливо, вона вже впевнена, що я більше ніколи не знайду Мар’яну. Бо за ці десять років, які через мене пішли в Україні зовсім іншим шляхом, з дівчиною могло трапитися що завгодно: захворіла, збила машина, навіть вмерла,