Читати книгу - "Бурецвіт, Марія Ряполова"

— Страшне прокляття, — сказала я.

— Так, але яке нам діло… — почав Бурецвіт.

— Заспокойтеся, невже я погано розповідаю?

— Ви тільки-но сказали мені, що я втрачу свою долю, який мені зиск тепер слухати ваші байки?

Медлий осудливо поглянув на шукача. Його кіт зробив те саме.

— Ти мене не зрозумів. Ти не втратиш своєї долі.

— Ви хвилину тому…

— Слухай мовчки, — наказав Медлий.

— Але ж ви…

— Він правий, тут є дуже дивна суперечність, — утрутився Мереж. — То втратить він чи не втратить?

— Втратить.

— Ви знущаєтесь?! — вигукнула я.

— Ви будете слухати мою історію? — господар починав сердитися.

Ми принишкли.

— Вони от що вирішили. Не мати більше ніж одного хлопчака в родині. Тоді це був би або Очікуваний, або зрадник. Вони були би щодо нього завжди насторожі. Але вони помилилися. По-перше, варто їм було таке вирішити, як народжувалася двійня чи навіть трійня хлопчат, по-друге, варіант «або, або» не спрацьовує.

— Чому ж? — буркнув шукач.

— Бо один хлопчак міг поєднувати в собі обидві функції.

— Як? Бути і зрадником, і тим, хто звільнить від прокляття і прославить рід? — розгублено перепитала я.

— Так.

— Але як це можливо?

— Отак. Суперечність, на суперечностях світ стоїть. Так от.

Цей хлопчик уже народився, — Медлий задоволено всміхнувся, ніби цей факт мав нас дуже тішити. — І ще не помер, — додав він і оглянув нас із очікуванням.

— То й що? — спитав Мереж.

— Щоб ви знали, — сказав Медлий.

— А ми тут до чого?

— Ні до чого. Але ж це цікава історія, правда? — він заусміхався.

— Це — вся історія? — уточнила я.

— Так. Поки вся. Як вам пиріжки?

Ми перезирнулися.

— Що, не смачно? — здивувався Медлий.

— Смачно.

— Дякую, сам готував. Ну, можете бути вільні.

8

— Ні, чи він нормальна людина, га? — бісився Бурецвіт.

— Добряче його тоді струмом струсонуло, — сказав Мереж, що сидів за мною.

Ми їхали автобусом до залізничного вокзалу.

— Тобі щось говорить це прізвище, Тіньслів? — спитала я Бурецвіта. — Може, це твій пращур?

Шукач пирхнув.

— Навряд.

— Я не можу збагнути, до чого він розповів цю історію, — нервувалася я.

— Він — псих, — заявив Мереж.

— Але ж це Мрія нас до нього скерувала.

Бурецвіт насуплено дивився у вікно. Нам, певно, слід було б обговорити пророцтво, але він не виявляв жодного бажання це робити. Навіть не глянув на мене, хоч скільки я на нього витріщалася.

— Бурецвіте, після того, що він нам наговорив, я не вважаю за можливе залишатися твоїм провідником, — все ж оголосила я.

— Після того, що він нам наговорив, я не вважаю за потрібне лишатися шукачем, — відповів він мені в тон.

— Промовлене пророцтво можна змінити, — поспіхом запевнила я. — Тепер ти знаєш, чого тобі слід остерігатися. Мене.

— Оракул теж мені… Що? Лірино, де я візьму іншого провідника?

— Ти сам упораєшся.

— Я? Впораюсь? Ти чула, що мені напророкували? — обурився він.

— Ти вважаєш себе приреченим? І що далі — ми припинимо все це? — запитав Мереж.

— Ні. Мені самому цікаво стало, до чого воно все йде, — сердито відказав шукач.

— А ти, Лірино, як уважаєш? Пошуки мають тривати? — поцікавився мій учень.

— Хай вирішують русалки, — втомлено промовила я.

9

Була вже одинадцята година вечора, коли ми приїхали. Я тихенько повернула ключ у замку і прочинила двері.

— Що таке? — не второпали квітки-автовідповідачі.

— Світло… — сказала я.

Миттєво ввімкнулося світло, і ми зайшли до торговельної зали.

— Вони поверну-улися-я! — шалено заверещали водорості.

— Привіт, мої зелененькі, як ви тут?

Рослини попрокидалися та здійняли ґвалт.

— Я скучив! Я страждав! О-о-о! — доповіло плакуче деревце.

— У-ля-ля! — вигинався в усі боки співочий кущик.

— Повернулися! Приїхали! — шуміли водорості.

Рожеві кактуси ледь не повискакували з горщиків. Навіть нарцис дивився не в люстерце, а на нас. Бурецвіт пішов обійматися з плющем-душителем, Мереж потис гілочку плакучому деревцю, а те луснуло його іншою по плечу.

— Лірино-о! — співав співочий кущик, поки я лоскотала йому листячко.

— Лет — вона нас не так добре доглядає, — скаржилися водорості. — Не крутить нам мультики. І не спить із нами.

Справді, дівчини в крамниці не було.

— Хо-хо-хо! — веселився співочий кущик.

— Ну от. Ми вдома, — сказала я та пішла телефонувати русалкам. Я розповіла їм про пророцтво.

Русалки вирішили, що ми маємо йти далі.

— Чекаю на вас завтра у нашій резиденції. Не парся. І короткі гудки.