Читати книгу - "Коли твоє немовля — некромант!, Хелена Хайд"

— А далі було веселіше, — гірко хмикнула куртизанка. — Через три з лишком роки папік раптово помер… я ж виявила, що в заповіт він «свою кицюню» не вписав. А його діти від першої покійної дружини, тим більше, не палали бажанням залишити хоч щось мені. До того ж у той період у моєї матері здоров'я підкосило. А я скільки не намагалася — на жодній, навіть найпаршивішій роботі не вдавалося втриматися. І в якийсь момент прийшло розуміння, що і я, і моя хвора мати ось-ось опинимося на вулиці без копійчини. Тоді до мене в парку і підійшла зводня з елітного будинку розпусти, запропонувавши працювати в неї. Спочатку я, звичайно ж, обурено заявила, що ні за що... Тільки одного її погляду вистачило, щоб я замовкла на кілька секунд, дивлячись на неї. І після закінчення цих секунд почула: «Але Еммо, дитинко, хіба те, чим ти займалася ці три з половиною роки, так сильно відрізняється від нашої професії?». Наступні десять хвилин я, прямо посеред парку, істерично сміялася, не в змозі заспокоїтися. Люди проходили повз, зиркаючи на мене, коли зводня продовжувала все так само сидіти поруч на парковій лаві. А через кілька днів я, пройшовши медогляд і отримавши ліцензію, продовжила робити те, чим справді займалася три з половиною роки до цього: спати за гроші з чоловіками, до яких не відчувала нічого. З єдиною важливою відмінністю: тепер чоловіки платили мені просто за інтим-послуги. Переспавши з ними, я отримувала плату виключно за секс і не більше. Тому жоден із клієнтів тепер не міг встановлювати правила та наказувати мені, що робити. Так-так, у нашій професії повно дівчат, для яких найвище досягнення — так званий «постійний контракт» утриманки. Тільки я вирішила для себе, що в труні бачила таке життя. Тому що воно набагато принизливіше, ніж життя звичайної повії. Нехай я просто дорога повія, але навіть так моєю метою більше ніколи не стане «знайти собі заможного мужика, який мене забезпечуватиме». Хоча знаєш, я б все одно віддала перевагу життю якоїсь журналістки чи навіть простої квіткарки… Тільки от вибирати більше не доводиться. Тож не повторюй моїх помилок, леді Фрост. Чула, ти там із подругою маленький ляльковий бізнес крутиш? Продовжуй в тому ж дусі! Нехай у тебе будуть власні кошти, навіть небагато.

— Що так, то так, — кивнула я, здивована тим, що чутки про наших з Діною ляльок дійшли навіть до Емми.

— Гаразд, щось ми тут запатякались, — засміялася Астрід з якоюсь ледь вловимою гіркотою. — Не будемо тебе більше затримувати і самі підемо вже. Треба дещо купити на ярмарку. Удачі тобі!

— Бвайте, — усміхнулася я, проводжаючи дівчат поглядом.

Клавік саме наївся. Тож змінивши підгузок (і дякуючи вищім силам, що в процесі заміни він не вирішив сходити зайвий раз по-маленькому чи по-великому ), я повернулася до столика в кутку, куди офіціант саме підносив замовлену Арком їжу.

Як того й слід було очікувати, синочок, що наївся, не дуже давав нормально поїсти мамі, раз у раз пробуючи вихопити у мене з рук виделку, яку я намагалася піднести до рота. А під кінець нахабно оживив креветку на моїй тарілці!