і побачив Васіян святий оленицю з двома її дітьми. Ловці гонили її, і дуже вона втікала. Змучена була і знеможена, і вже ловці її наздоганяли. І зясалився Васіян над нею і дітьми її, сказав до неї: "В ім'я Господа нашого Ісуса Христа наказую тобі: прийди до мене без страху". Олениця ж, наче розумна і дружня до людей, зразу зупинилася зі швидкого бігу і до святого, не боячись, підійшла з дітьми. Він же рукою погладив її, наче давно до нього звикла, а вона лизала ноги його. Ловці ж, що гналися за оленицею, побачивши, як покірно вона зупинилася при чоловікові мандрівному, а він її гладить, дивувалися вельми, як така дика тварина раптом в приручену перемінилася. Один же з них, лютий і злий, сказав до дружини своєї: "О безумці, чому зволікаєте прийняти улов свій?" Те мовивши, почав забирати оленицю у святого з рук. Святий же Васіян сказав до нього: "Не я, а Бог, що на висотах, наказує тобі нічого злого не робити дикій цій тварині ані дітям її". Той же з погордою і люттю шарпнув рукою, аби штовхнути Божого угодника, — і зразу за таке нахабство напав на злого того ловця біс і почав його люто мучити. Впав на землю, мучений, страшним голосом волав, і піною стікав, і ціпенів, і був наче мертвий. Инші ж ловці вжахнулися, тремтіли зі страху і припадали до ніг святого, зі сльозами прощення просили, боячись, аби й инших така сама кара не спіткала. Він же, звелівши їм відійти від того місця, розпростерся на землі хрестоподібно і, весь ум до Бога спрямувавши, молився, кажучи: "Боже всіх, дивний Творче, Боже милосердний, впалого роду людського Спасителю, Ти, що не через згубу мертвих, а через спасення живих веселишся, прости лежачого бідака, що в невіданні згрішив і прогнівав доброту Твою". Тими й більше розчуленими словами помолившись і з молитви вставши, підійшов святий до лежачого, взяв за правицю, мовив до біса, що був у чоловікові: "Дияволе, Той, хто скинув тебе з висоти небесної в безодню, наказує тобі, щоб, покинувши швидко образ Божий, пішов ти у приготований для тебе тартар, у якому маєш мучитися вічно". Не встиг святий те сказати, як ворог роду людського зразу вийшов з чоловіка, якого щойно так люто мучив, що був той при смерті, — ледве дух його в ньому тримався, не міг дивитись на очі і лежав на землі непорушно. Святий же знову помолився до Бога і знаменував хресним знаменням спершу очі його незрячі — і зразу вони відкрилися чоловікові й бачили. Тоді й цілого хрестом загородив і звелів йому встати. І встав чоловік здоровий, наче нічого йому не було. Те бачивши, друзі, що віддалік стояли і з тремтінням на все дивилися, підійшли до святого й поклонилися йому. Кланявся ж і чоловік зцілений, прощення просячи й дуже дякуючи цілителеві своєму. Тоді розійшлися кожен собі. Ловці повернулися до своїх домів. Оленицю ж з дітьми відпустив святий у пустелю, а сам святий Васіян з рабом своїм у намірену путь пішов. Досягнувши міста Равени, явився перед єпископом града того, на ім'я Урс, що був його родичем. Єпископ же, бачивши родича свого Васіяна, радий був, а найбільше утішився, довідавшись, що той у Христа вірить і що задля любови Христової всім знехтував і вирушив у подорож. Помагаючи йому, дав безмовне місце за градом для осібного перебування при церкві святого священомученика Аполінарія, якого святий верховний апостол Петро поставив був першим єпископом Равенського града. За царювання Веспасіяна Аполінарій за Христа постраждав. При його церкві добре для святого Васіяна було місце, бо в усамітненні був, служив Богові в пості й молитвах, відрікся світу і всього, що в ньому. Господь же, прославляючи раба свого, дарував йому чудесну благодать зцілювати хвороби тілесні молитвою й лікувати недуги душевні богонатхненними повчаннями. І всі його шанували, любили і славили.
Тим часом від царя Валентиніяна прийшов наказ до єпарха градського і всіх громадян Равени, щоб суддю градського, на ім'я Витимній, скарати смертю, бо велику якусь провину (через наклеп ворожий) перед царем мав. Тому зв'язали Витимнія і на місце смертне, на якому мали йому відтяти голову, привели. Згадав той Васіяна святого і сказав у собі: "Рабе Божий Васіяне, благодаттю, тобі від Бога даною, будь мені нині помічником". Був же при тому сам єпарх і багато людей, що на кончину Витимнієву дивилися. Коли той схилив шию до страти, і кат, тримаючи руками меч двосічний, підняв його, хотівши у шию вдарити, — зразу меч з рук його вирвався і впав далеко. Кат же знову схопив меч і міцніше, ніж раніше, руками тримав, підніс високо, щоб у шию вдарити сильно, і коли з усієї сили замахнувся, зразу, як же і раніше, меч вирвався з рук його і впав далеко. Він же люті сповнився, знову меч схопив — і знову було те саме. І всі такому чудові дивувалися. Єпарх же, думаючи, що кат ясаліє засудженого, винагороду якусь від нього за те взявши, відставив його, а замість нього иншого ката поставив, щоб втяв голову Витимнія. Але й другий, як же й перший, так само постраждав — і вдруге, і втретє меч із рук спекуляторів сильно виривався і далеко відлітав, наче його відкидала якась невидима рука. Тоді і єпарх сповнився жаху і звелів засудясеного відвести зі смертного місця. Народ кричав, аби відпустили Витимнія, бо сила Божа заступає його перед смертю. Посадили Витимнія в темницю і послали скоро вістку до царя, що засудженого на смерть не могли двоє спекуляторів стратити. І негайно прийшов від царя наказ про помилування, який Витимнія від смертної кари і від провини звільняв. Він же не таїв свого заступника перед Богом — святого Васіяна, його ж у своїй молитві на допомогу прикликав, і всім про те розповідав. Отримавши свободу, поспішив до святого й обцілував йому ноги — дяку віддав йому. А святий угодник Божий велів йому, щоб одному Богові дякував, який вирятував його від смерти. З того часу всі почали більше шанувати святого, і мали його за ангела Божого, і приходили до нього. Клирики і найголовніші громадяни, порадившись, сказали єпископові, аби переконав святого Васіяна прийняти сан священичий, щоб богоприємна його молитва сильніша була перед Господом при безкровній жертві. І хіротонізували угодника Божого, хоч і не хотів, на священство — прожив у тому чині в Равені досить років. Тоді
