Читати книгу - "Житія Святих - Листопад, Данило Туптало"

Один юнак після смерті батьків своїх у великім зубожінні пробував. Довідався про нього Іван, запитав у людей, як обіднів (чув-бо про батьків його, що вельми багаті були). Повідали йому деякі боголюбні мужі, що батьки того юнака були вельми милостиві і всі маєтки свої убогим роздали, сину ж своєму лише десять літрів золота залишили. І померла спершу мати, по тому й батько, наближаючись до смерті, закликав сина, поклав золото йому й образа пречистої Богородиці і сказав: "Дитино улюблена! Це від усього маєтку нашого тільки десять літрів золота залишилося, а все вклав до рук Христові. Тепер же скажи мені: що собі хочеш залишити: чи це золото, чи Володарку нашу Богородицю і живительку твою?". Хлопець же поминув золото, взяв ікону Пречистої Богородиці, а золото вбогим віддати повелів: і віддано було й останнє добро жебракам. Відтак помер батько, і залишився хлопець убогий, і у великій бідності він пробував, страждаючи; в усі ж дні та ночі ходив на співи та молитви в церкву святої Богородиці. Почувши це, преподобний Іван подивувався чеснотливості та розуму того хлопця і полюбив його душею, і відтоді, як правдешний батько сиротам, мав турботу про того хлопця і гадав, яку б йому учинити милість. Якось закликав потай економа свого та й сказав йому: "Хочу тобі повісти певну річ, але дивись, щоб нікому не розповів". Економ пообіцяв берегти таємницю, котру скаже йому, і мовив патріярх: "Ходи візьми стару хартію і напиши на ній заповіта останньої волі того, що мав померти, нібито якогось мужа на ймення Теопемпта, і учини, ніби я і убогий той юнак є родичі щирі. І піди скажи тому юнакові таке: "Чи не відаєш, брате, що ти є патріярховим родичем, отож не належить тобі у бідності страждати". І покажи йому писання та й скажи: "Коли ти, дитино, соромишся явити себе патріярху, що родич ти йому ж, то я повім йому про тебе". Пішов, отож, економ, учинив за патріяршим повелінням: написав писання на старій хартії і, прикликавши хлопця, показав йому, нібито було то писання батька його, в якому з'являється споріднення з патріярхом. Хлопець прочитав, порадів, одначе соромився, що вельми вбогий і в лихе рубище одягнений, і молив економа, щоб сказав про нього патріярхові. Пішов відтак економ до святого звістити йому. І мовив святий: "Скажи хлопцеві: так говорить патріярх: "Пам'ятаю, що дядько мав сина, але в лице не знав його". Добре-бо вчиниш, коли приведеш хлопця до мене, принесеш і писання зі собою". Пішов, отож, економ і привів юнака й показав писання преподобному. Він-бо обійняв люб'язно хлопця і сказав: "Добре, що прийшов ти, сину мого дядька". Дав відтак йому добра багато і купив хоромину, і все на потребу, і з'єднав його з дівчиною доброродною, а невдовзі подбав учинити його багатим, і славним, і чесним, щоб здійснилося мовлене у псалмах: "Та не бачив я праведного, щоб опущений був, ні нащадків його, щоб хліба просили".

Був же святий Іван і до хворих вельми милостивий, їм-бо часто сам служив і сидів біля вмираючих, допомагаючи їм своїми молитвами при відході їхньому, а за вмерлих сам часто здійснював Божественну літургію і казав, що Божественна літургія, здійснена за вмерлих, вельми душам допомагає. Розповідав, що сталася невдовзі на Кипрі така річ:

"Був, — сказав, — у Персиді один полонянин із Кипру, якого тримали в тяжких вузах, про нього звіщено батькам його, котрі жили в Кипрі, що вже помер. І плакали по ньому як по вмерлому, і почали чинити пам'ять тричі на рік, приносячи за душу його дари до церкви на здійснення божественної служби. Коли ж минуло чотири літа, втік із вуз та з полону син їхній і прийшов додому. Побачивши його, здивувалися батьки, гадали, що з мертвих постав. Раділи ж на звільнення його й оповіли йому, що тричі на рік пам'ять про нього чинили. Запитав син: "В які дні чинили пам'ять?" Вони ж сказали, що в день Богоявлення, і Пасхи, і П'ятдесятниці. Він же, те почувши, згадав і повідав, що в ті дні, каже, "приходив якийсь муж до мене у темницю зі свічкою, і спадали кайдани із ніг моїх, і ставав вільний". В інші ж дні, як в'язень, знову бував триманий у кайданах".

Мав блаженний Іван більше інших засторогу, щоб нікого не осуджувати, коли в когось буде зогрішення, а найбільше іноків, оскільки раз зогрішив у тому, а відтоді ніколи не осуджував іноків. А трапилась йому така річ: юний інок ходив якісь дні Олександрією, маючи зі собою юну дівчину, вельми гарну. Це бачачи, деякі спокусилися, гадаючи, що заради гріха водить її із собою, і звістили святому патріярхові Івану. Він же тоді обох повелів схопити і, бивши міцно, в темниці осібно їх зачинити. Коли настала ніч, явився уві сні патріярхові той інок, показуючи йому плечі свої, вельми поранені від немилосердного биття, і сказав йому: "Чи ж догідно тобі це є, владико? Чи ж так навчався ти від апостола пасти стадо Христове не принукою, а волею? Пойми мені віру: зваблений ти як людина", — це мовивши, відійшов од нього. Патріярх же прокинувся від сну, розмірковував бачене і пізнав прогрішення своє; сидячи на одрі, печалився та нарікав. Коли ж настав ранок, повелів привести того юнака, бажаючи бачити його, чи подібний до того, котрий явився у видінні. І прийшов інок із натугою великою — не міг-бо рухати собою від численних ран. Коли ж уздрів його патріярх, то став ніби мертвий, не мігши й слова проказати. По часі отямився і просив інока, аби стягнув одежу свою й показав плечі, щоб побачити, чи так він поранений, як це уві сні його бачив. Ледве впрошений був інок, почав стягати одежу свою. Випадково ж відкрилися сокровенні місця його тіла, і всі побачили, що він євнух, але оскільки юний іще був, ніхто не міг того пізнати. Побачив патріярх тіло його, ранами посічене, пожалів про це вельми й послав за тими, котрі оббрехали інока, і від Церкви їх відлучив на три роки, в інока ж прощення просив, кажучи: "Прости мені, брате,