Читати книгу - "Житія Святих - Листопад, Данило Туптало"

свого дому і послав йому ковдру ціною більше тридцяти і шести золотників, і молив його, щоб покривався тією ковдрою. Не бажав патріярх образити того вельможу, прийняв заради прохання його ту ковдру й покрився нею лише на одну ніч, кажучи подумки: "Горе тобі, окаянний Іване, бо ти покриваєшся дорогою ковдрою, а братія Христова — убогі від морозу терплять, коли без хоромини й покрову на вітрі й стужі ночують і ледве малу рогозину чи лихе рубище мають, чи коли голі на гноїщах лежать і від холоду трусяться, чи коли голодні і без сну всю ніч пробувають, що і вмирають від морозу. Горе мені, коли є убогі, які бажають, ніби Лазар, насититися від крихот, що падають од трапези моєї! Горе мені, коли є чужинці й прибульці в місті цьому, які не мають де голови прихилити, надворі, бідні, ніч проводять і, так страждаючи, дякують за все Владиці Христу. Ти ж, Іване, що хочеш вічний мир дістати, тут у просторі й покої пробуваєш і всілякі догіддя маєш, у хоромах живеш, м'яку одежу носиш, вино п'єш, риби вибрані їси, а ще до цього й дорогою ковдрою покрився ти, — то чого сподіваєшся в майбутньому віці? Воістину кажу тобі, окаянний Іване, не маєш дістати вічного Царства, але почуєш, як і багатий той: "Ти вже прийняв за життя добро своє", а убогі прийняли зло. Благословенний Бог, бо на другу ніч смиренний Іван не покриється цією ковдрою, зате бідні та вбогі ціною її покриються". Коли ж настав день, послав відтак ковдру на торжищі продати, щоб ціною тією купити убогим одежу. Коли продавав ту ковдру, випало мимо йти тому вельможі, котрий дарував блаженному Іванові ковдру ту. І побачив, що продається вона, купив і знову послав до Івана, молячи його, щоб тримав її задля своєї потреби. Святий же прийняв і знову послав продати її. Вельможа знову побачив, купив і знову послав до Івана, просячи, щоб сам покривався нею. Іван же і втретє послав її продати, але вельможа і втретє купив та й відіслав до Івана. По тому Іван послав до того вельможі, кажучи: "Побачимо, хто з нас відступиться перший: чи я, продаючи, чи ти, купуючи і віддаючи знову мені?" Таким чином Іван багато золота взяв од того вельможі на потребу вбогим.

Умів блаженний і скупих до подавання милостині приводити і сріблолюбців до злидаролюбства прихиляти. Знаючи одного єпископа на ім'я Троїл як вельми срібнолюбного та скупого, взяв його із собою якось у больницю, щоб навідати хворих та вбогих. Довідався, що Троїл має із собою золото, і рече до нього: "Отче Троїле, твій є тепер час, щоб утішити цю вбогу братію, подавши їм милостиню". Троїл, хоча й не хотів, але через сором, щоб не явитися скупим, почав давати милостиню всім, почавши від першого до останнього, і видав тридцять літрів золота. По тому розкаявся і печалився, що стільки золота роздав убогим, і, прийшовши додому, ліг на ложі, хворіючи й сумуючи за золотом.

Святий-бо Іван послав до нього, кличучи до себе на обід, але він не пішов із скорботи, і звіщено було Іванові, що Троїл захворів. Іван же пізнав причину хвороби його, що печалиться через золото, тому й захворів, узяв із собою тридцять літрів золота й пішов навідати хворого Троїла. Прийшов-бо до нього й каже: "Приніс тобі золото, що в больниці позичив у тебе, візьми його, мені ж своєю напиши рукою: хай буде мені від Господа та мзда, що тобі її дати хотів за роздане золото". Троїл, бачачи золото, порадів і взяв його, відтак і одужав і, сівши, написав таке: "Боже милосердний, дай мзду панові моєму Івану, патріярху Олександрійському, за тридцять літрів золота, котрі я роздав убогим, бо він мені повернув моє". Те Троїлове рукописання Іван узяв, запросив із собою на обід і пригостив його. В умі ж таємно молився за нього до Бога, щоб від такого сріблолюбства відвернути його. І сталося у наступну ніч: побачив Троїл у видінні вельми красного будинка, його-бо краса невимовна, над дверима ж написано було золотом таке: "Обитель і покій вічний Троїла-єпископа". Порадів Троїл на такий прегарний приготований йому дім, але раптово з'явився якийсь чесний і страшний муж, нібито кувікулярій, і рече до слуг: "Господь усього світу повелів загладити те написане", — і тоді слуги загладили. Відтак явлений рече до слуг: "Напишіть таке: "Обитель і покій вічний Івана, архиєпископа Олександрійського, його купив собі за тридцять літрів золота". Прокинувся зі сну Троїл, наповнився страхом та жалістю, що погубив дім свій на небесах, і докорив собі золотолюбством. Устав і побіг до блаженного Івана і звістив йому, що побачив. Блаженний-бо Іван багато промовив йому корисних слів, і відтоді Троїл виправився і великим став злидарелюбцем та до всіх милостивий.

Якось блаженному Іванові численне погинуло майно у такий спосіб: коли кораблі церковні, обтяжені куплею, були на морі Адріятичному, піднялася буря, і все багатство, що було в кораблях, потопилося у морі — так Бог допустив, щоб досвідчення віри святого Івана "було дорогоцінніше за золото, яке гине". Було ж кораблів числом тринадцять, а всієї куплі, що в них містилася, ціна: три тисячі і триста літрів золота. Святий же Іван, позбувшись такого маєтку, яким би довгий час допомагав убогим живитися та одягатися, терпів із подякою, Иововими словами часто повторюючи: "Господь дав — і Господь узяв, нехай буде благословенне Господнє ім'янавіки". Прийшло до нього багато начальних громадян, бажаючи втішити його в печалі. Він-бо відповів їм: "Я винуватий у пагубі церковного майна: коли б не зносився я умом, що численну подаю милостиню, то не трапилося б такого в морі потоплення майна. Я ж загордив, не своє, а Боже подаючи, тож смирити мене Бог захотів і таку убогість припустити, а убогість мужа смиряє. Тепер і сам марноту маю, погубляючи гордістю мзду свою у Бога, і винуватцем інших нестач я є: голод-бо терпітимуть, адже то їм загинула пожива. Одначе Господь не мене заради, а заради їх-таки самих не покине їх і все їм потрібне подасть". І так ті, що прийшли втішати Івана, втішилися від нього, чуючи корисні слова, а Господь невдовзі все Іванові повернув удвічі: Іван же більшу милостиню убогим подавав і вельми милосердним являвся тим, котрі терпіли котрусь кривду. Якось ішов він до церкви святих мучеників Кира та Івана, підійшла до нього одна вдова бідна, звіщаючи про велику кривду від свого