Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Тарас Бульба 📚 - Українською

Читати книгу - "Тарас Бульба"

244
0
25.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Тарас Бульба" автора Микола Васильович Гоголь. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 57 58 59 ... 98
Перейти на сторінку:
пнешся ти?

Та тебе б у домовину,

Сивий дурню, одвести За чуприну! За чуприну!

— Ловка пісня, свате! — сказав винник, нахиливши трохи набік голову і повернувшись до голови, що остовпів на таке грубіянство. — Ловка! Негаразд тільки, що голову згадують не зовсім пристойними словами... — І знову поклав руки на стіл з солодкою якоюсь втіхою в очах, лаштуючись слухати іще, бо під вікном розлягався регіт і крики: «Знову! Знову!» Одначе гостре око вкмітило б одразу, що то не з подиву великого голова так довго зостається на одному місці. Так тільки старий, бувалий кіт дає часом нев-ченій іще миші бігати коло свого хвоста; а тим часом швидко укладає план, як перетяти їй дорогу до її нори. Ще єдине око голови пильно дивилося на вікно, а вже рука, давши знак десяцькому, держалась за дерев’яну в дверях ручку, і раптом на вулиці зчинився крик... Винник, мавши серед багатьох своїх достоїнств іще й цікавість, похапцем набив тютюном свою люльку й вибіг на вулицю; та штукарі вже розбіглись.

«Ні, ти не вислизнеш од мене!» — кричав голова, тягнучи за руку когось у вивернутому вовною догори чорному кожусі. Винник, улучивши хвилину, підбіг заглянути в обличчя цьому порушникові спокою; та злякано відступив назад, побачивши довгу бороду й страшно розмальовану пику. «Ні, не вислизнеш ти од мене!» — кричав голова, продовжуючи тягти просто в сіни свого бранця, котрий, аж нітрохи не опираючись, спокійно йшов за ним, наче до себе в хату.

— Карпе, одчиняй комору! — сказав голова до десяцького. — Ми його в темну комору! А там розбудимо писаря, скличемо десяцьких, переловимо всіх оцих розбишак та сьогодні ж і резолюцію всім їм учинимо.

Десяцький забрязкав невеликим висячим замком у сінях і відчинив комору. Але саме в цей час бранець, скориставшись темрявою у сінях, раптом з надзвичайною силою вирвався йому з рук.

— Куди? - закричав голова, схопивши його ще міцніш за комір.

— Пусти, це я! — чувся тоненький голос.

— Не поможеться! Не поможеться, брате! Пищи собі хоч по-чортячому, не то що по-бабському, мене не одуриш! — і штовхнув його в темну комору так, аж бідний бранець застогнав, упавши на долівку, а сам голова у супроводі десяцького рушив до писаревої хати, і слідом за ними, як паровик, задимів винник.

Задумавшись, похнюпивши голови, ішли вони всі троє, — аж раптом, на повороті в темний заулок, разом скрикнули від сильного удару по лобах, і такий же крик одлунив у відповідь їм. Голова, примруживши око своє, побачив, вельми здивований, писаря з двома десяцькими.

— А я до тебе йду, пане писарю.

— А я до твоєї милости, пане голово.

— Чудеса завелися, пане писарю!

— Чудні діла, пане голово.

— А що?

— Хлопці казяться! Бешкетують цілими юрмами по вулицях. Твою милость величають такими словами... одно слово, сказати сором; п’яний москаль побоїться вимовити їх нечестивим своїм язиком. (Усе це худорлявий писар, у пістрових шароварах і в ка-мізельці дріжджаного кольору, супроводжував витягуванням шиї вперед і поверненням її тут же до попереднього стану). Саме був задрімав трохи, так трикляті волоцюги розбудили сороміцькими своїми піснями та грюкотом! Хотів я хорошенько приструнчити їх, та поки надів шаровари й камізельку, всі розбіглися врозтіч. Найголовніший їхній, проте, не викрутився. Виспівує він тепер у мене в тій хаті, куди колодників садовлять. Душа мені горіла пізнати, що воно за птиця, та пика замащена сажею, як у того чорта, що кує цвяхи для грішників.

— А як він убраний, пане писарю?

— У чорнім вивернутім кожусі, сучий син, пане голово.

— А чи не брешеш ти часом, пане писарю? Що, коли цей пройдисвіт сидить тепер у мене в коморі?

— Ні, пане голово! Ти сам, даруй на цім слові, обмилився трохи.

— Давайте світла! ми подивимося на нього!

Принесли світло, двері одчинили, і голова аж охнув здивовано, перед себе побачивши зовицю.

— Скажи, будь ласкав, — з такими словами вона приступила до нього, — чи не з’їхав ти ще з останнього глузду? Чи була в одноокій довбні твоїй хоч крихта мозку, як штовхнув ти мене до темної комори? Щастя ще, що не вдарилась я головою об залізний гак. Хіба ж я не кричала тобі, що це я? Схопив, клятий ведмідь, своїми залізними лапами, та й штовхає! А, бодай тебе на тім світі штовхали чорти!..

Останні слова винесла вона вже за двері, на вулицю, куди вийшла задля своєї якоїсь причини.

— Еге, я бачу, що це ти! — сказав голова, отямившись. — Що скажеш, пане писарю, чи не шельма ж той клятий шибеник?

— Шельма, пане голово.

— А чи не пора нам усіх тих збиточників прошко-лити гарненько та до чесного діла їх навернути?

— Давно пора, давно пора, пане голово.

— Вони, дурні, взяли собі... Що за нечиста сила! Мені здалося, що ніби зовиця кричить чогось на вулиці; вони, дурні, взяли собі в голову, буцімто я їм рівня. Вони думають, що я якийсь їхній брат, простий козак! — Тут голова відкашлявся і поглянув навколо з-під лоба, — бачилось, що лагодиться зняти мову об речах поважних. — Тисяча... отих клятих років, хоч убий, не вимовлю... ну, ще й якогось-то року, комисарові тодішньому, Ледачому, наказано було вибрати з-між козаків такого, котрий був би тямко-витіший од усіх. О! — це «о!» голова вимовив, піднявши пальця догори, — тямковитіший од усіх! цариці за провожатого. Я тоді....

— Що й казати! Це кожне вже знає, пане голово. Всі знають, як вислужив царської ласки. Признайся тепер, моя правда вийшла; таки узяв ти трохи на душу гріха, сказавши, що піймав того харцизяку у вивернутім кожусі?

— А щодо того диявола в вивернутім кожусі, то його, на науку іншим, забити в кайдани і покарати пам’ятково. Хай знає, що значить власть. Від кого ж голова й наставлений, як не від царя! А там доберемось і до інших

1 ... 57 58 59 ... 98
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Тарас Бульба», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Тарас Бульба"