Читати книгу - "Покоївка з привілеями, Софі Бріджертон"

— І як це розуміти?

Важко було не розреготатися, дивлячись на плавки синьо-червоного кольору з білою зіркою ззаду посередині, прямо на дупі, що тепер гойдалися на пальцях Соретті.

— Пан Винахідливість та вигадливість що, не втямив? Довго ж ти метикуєш, — не приховуючи іронії, напрочуд глузливо присвиснула я. — До речі, вибач, в кольорах Італії нічого цікавого не знайшлося.

Соретті усе ще спантеличено кліпав очима, ніби на долоні в нього сидів справжнісінький й абсолютно живий дракон. А той міг підсмалити йому гепу. Сьогодні це зроблю я.

— Твоя еротична фантазія — Капітан Америка? Це так банально, Ліззі, — нарешті мовив бос.

Банально — це Супермен. Та що він взагалі розуміє, га? Звідки йому знатись на завсідниках дівочих палких мрій, навіть якщо він — один з них. Заперечувати це було б дурістю: Тоні обожнюють, бажають, фантазують про нього. Є за що. Він має пишатись цим.

Та він і пишається. Часом аж занадто.

— Моя еротична фантазія — це ти. З мітелкою для пилу, що стовбеніє в повній бойовій готовності. А ти увесь спітнілий й розпашілий. І стогнучі від знемоги ти все одно продовжуєш дра-а-а-а-аїти ту залиту вином підлогу, — понизивши голос, розпусно сказала я. Так, я готувалась до відмови заздалегідь. Шкода, що я не маю якогось акценту. Навіть бостонський підійшов, щоб відплатити Тоні на повну. — Ти можеш робити це жорстко й брутально, як ти любиш. Лоскіт й зволікання — це для цнотливих панянок, так, caro mio?

Соретті захихотів. І підступив до мене впритул, затиснувши труси в кулаці. Тепер він майже нависав наді мною, і я чітко бачила, як карими очима розповзається гріховний морок, що й справді пробудив у мене деякі особливі фантазії; а вони в свою чергу змусили ноги підкошуватись від одної думки, у що все це виллється, якщо Тоні наполягатиме, а я не втримаюсь.

— Не дражни мене, piccina. Це небезпечно. Оці труси можуть опинитись у тебе в роті, поки я дра-а-а-а-аїтиму жорстко й брутально геть не підлогу, — так само тихо, як доти лунав мій голос, промуркотів бос та посміхнувся.

Скосивши очі в бік спіднього кольору нашого прапора, я нервово ковтнула слину. Воно звісно нове, та ця перспектива все одно не приваблювала зовсім.

Взагалі-то варіантів першого бажання я мала купу — варто було лише скинути босові п’янкі чари, як розум мій запрацював як годиться.

Спочатку я планувала вимагати від Тоні зробити щедру пожертву у притулок для тварин, та усе надто швидко скотилося до чогось пікантнішого. Ні, я дуже хотіла допомогти бідолашним нужденним цуцикам, котикам та хом’ячкам, але яка з цього користь особисто для Тоні? Він легко розстається з грошима, а такий привід, напевне, навіть викличе в нього щиру радість. Я ж потребувала страждань й болісного переродження в нормальну людину.

Я подумала ще трохи, відчула, як відчайдушно не хочу прибирати ті сліди винних тортур, і ось так усі зірки — й одна буквально, — зійшлися врешті-решт на дупі Соретті.

Щоправда, одразу я споглядала в бік мережива, щоб бос повною мірою відчув, як важко бути мною, проте цей виклик не пережила б вже я в ролі споглядачки. Дякувати небесам, у магазині білизни знайшлася золота середина.

— Ти ж казав, що готовий на все, ну, майже на все, — дорікнула я.
— Так, в межах здорового глузду, а це…

Обережно, Тоні, одненьке хибне слівце на адресу тяжкої праці в білизні, і я задушу тебе оцими трусами.

— Це що? — виклично спитала я, підібгавши губи.
— Шантаж. Так, це шантаж, — впевнено заявив він.

Добре, така відповідь мені підходить.

— Ні, лише програма перевиховання за особливою методою Елізабет Болтон. Якщо називати це так, звучить ліпше.

Та навряд в майбутньому вона матиме великий попит.

Потрібно віддати Соретті належне, він швидко збагнув, що на нього чекає.

— Той гармидер влаштувала ти, любонько.
— А хто мене до цього довів? — не здавалась я.

Наші гострі, несхитні погляди зійшлися.

Тоні мовчав, я ледве дихала.

Хоч як називай мою дещо безглузду вимогу, вона виникла через бажання вивідати, чи дійсно Тоні Соретті, завидний мангеттенський холостяк й до біса підступний італійський лис, здатен зробити хоч щось заради мене.

З мого боку було надзвичайно нерозсудливо та наївно сподіватись на це, та я надто добре пам’ятала, з яким неприхованим захватом він дивився на мене, розв’язуючи пояс халата; як вкривав моє оголене тіло цілунками; як шепотів на вушко, що вродливішої за мене дівчини ще не мав у своєму ліжку. А до мене він злягався з моделями й телеведучими, світськими левицями, письменницями та спортсменками. Їх, приголомшливо гарних, в бурхливому минулому Тоні було достобіса багато.

І я розуміла, це лише палкі балачки під час сексу. Всі так роблять. А все одно не могла викинути їх з голови.

— Гаразд, — коли вимушена пауза затяглася, нарешті зголосився він. Згода його чогось скидалася на обіцянку, що згодом мені буде непереливки. І я вкотре піймала себе на думці, якою кепською виявилася ця безумна ідея. — Та перед цим я маю зробити кілька дзвінків.

— Добре, — кивнула я, з усіх сил втримуючи щелепу непохитною. Від здивування я лише здійняла брови. Невже він дійсно погодився? Й нічого не вимагав у відповідь? Ось тепер спантеличення вхопило вже мене. Чомусь я була певна, що Тоні відмовиться. Що, принаймні, сперечатиметься довше. Моя уява аж настільки далеко — до моменту, де бос в цих плавках виконує мою роботу, — не сягала. — Я поки вип’ю кави?

— Або чогось міцнішого, — захихотів бос, рухаючись до кабінету.

Це натяк? Чи ні? Напружившись, я провела поглядом його спину.

Труси Тоні залишив на столі, поряд з пакетом.

Зиркнувши на них, я не втрималась та вщипнула себе за чутливу ділянку шкіри біля ліктя. Засичала й поморщилася. Все-таки визнала — це не сон. Подивимось, куди заведе нас ця викривлена реальність.

Якби ж я тільки знала, з яким диявольським завзяттям, звільнившись від запланованих зустрічей — або від сексу замість обіду, — Соретті візьметься до справи.