Читати книгу - "Бурштиновий Меч 2, Ян Фей"

.

Занадто багато відмінностей було між цією історією і тим, що вони бачили зараз.

! - ?

Він вдруге похитав головою і відповів своїм номінальним підлеглим: Імперія хоч і сильна, але не позбавлена ворогів. Незважаючи на те, що Еруен маленький, Імперія не може витратити всю свою енергію на те, щоб розправитися з нами. Імперія має Фанзін на півночі, Сен-Осоль і Мадара на сході, а Хейзел і Токінін на заході. Перед обличчям стількох ворогів Імперія не може пошкодувати сил провінції, щоб розправитися з нами. Тим більше, що на Півдні є Анзерута. З часів Лорда Довгого Клинка горяни мріяли про незалежність майже сім століть. Імперія має бути вдячна за те, що ми не створюємо їм клопоту. Як вони наважаться зробити крок на Півдні? Тому Імперія фактично хоче зберегти ці відносини з нами. З одного боку, вони все ще не бажають визнавати заснування Еруїна через честь Імперії. З іншого боку, вони не в змозі реально рухатися на Півдні. Навіть у Горіховій війні нашим супротивником був лише герцог Горіховий. Врешті-решт, ми фактично допомагали Імперії придушити повстання.

Позиція Еруїна настільки чутлива і особлива, що Ельфи Вітру та Імперія не наважуються на необдумані дії. Спираючись на цю крихку рівновагу, покійний король Ерік знайшов свій шлях, який належав Еруїну. У цей момент він глянув на Кіяру. Енсон Перший, очевидно, зрозумів таємницю між ними. Саме тому він повернув Крузу фортецю Чорний Меч після Горіхової війни. Тому що, як тільки баланс буде порушено, це може бути не дуже добре для Еруїна.

Брандо подивився на інших і сказав слово за словом: Отже, Еруану не обов'язково перемогти всю Імперію, але це не означає, що у Еруїна немає шансів на перемогу. Великі країни мають владу великих країн, а маленькі країни мають мудрість малих країн. Я розповідаю вам все це, тому що хочу, щоб ви зрозуміли, що королівство Еруїн має свої унікальні переваги. Її вельможі і народ не повинні бути ворогами перед Імперією.

Почувши це, Кіяра не міг стриматися, щоб не пирхнути тихо. Очевидно, вона вже знала ці знання і не потребувала, щоб Брандо їх повторював.

Що стосується інших, включаючи молодшу дочку Аврама і герцога Вієро, то більшість з них чули це вперше, тому були налаштовані скептично.

.

Однак Брандо не було потрібно, щоб вони повністю повірили йому. Він просто хотів заздалегідь попередити цих вельмож, щоб вони не втратили обличчя, побачивши вельмож Імперії.

.

Поки група розмовляла, вони поступово наближалися до фортеці Чорний меч. Саме в цей час з фронту долинув гучний шум, що привертав загальну увагу. Шум почався з ряду акуратних кроків, а потім почувся стукіт важких кінських копит. Потім усі побачили, як у полі їхнього зору з'явилася невелика група солдатів Імперії. Цю невелику групу воїнів імперії очолювали три-чотири лицарі. Вони відчинили маленьку дерев'яну хвіртку біля величезної фортеці Чорного Меча, опустили підйомний міст і кинулися геть. Нечисленні лицарі закричали і раптом наказали своїм людям кинутися до каравану за межами фортеці.

,

Варто згадати, що в цю пору року, крім привабливої групи вельмож Брандо, біля фортеці також збиралося багато караванів різного розміру. Будучи одними з двох воріт між Імперією і Еруїном, фортеця Чорний Меч була не тільки стратегічним військовим пунктом, але і важливим транспортним шляхом між двома країнами. Протягом усього року, за винятком одного-двох місяців після місяця зимової арфи, коли гірська стежка повністю замерзала, через фортецю більшу частину часу проходили каравани. У цей момент метою солдатів Імперії, очевидно, був караван Еруїна.

Вони швидко кинулися на середину каравану і спочатку збили озброєну охорону. Потім вони вигнали купців з каравану, зв'язали їм руки за спиною і повалили на землю. Після цього солдати Імперії поверталися в середину каравану і своїми польовими мечами перерізали мотузки на екіпажах і кидали товар на землю один за одним. Невдовзі вони знайшли багато людей з вагонів. Там були чоловіки і жінки, старі і молоді. Солдати Імперії зігнали цих людей разом. Більшість цих людей були одягнені в рваний одяг, тремтячи від холодного вітру. Жінки та діти були настільки налякані, що голосно плакали. Однак солдати Імперії все ще залишалися байдужими, а деякі з них навіть мали глузування на обличчі.

Спочатку Брандо подумав, що зіткнувся з мелодраматичною сценою, але незабаром зрозумів, що це не так. Але не встиг він нічого сказати, як графська дочка позаду нього вже злякалася з розуму. Міс Інід дивилася на сцену з блідим обличчям і не могла стриматися від страху: Що, чорт забирай, відбувається?

.

Побачивши цю сцену, К'яра стиснула губи, але не захотіла говорити.

Серед усіх них дочка герцога Вієро була більш обізнаною. Вона тихим голосом пояснила іншим: Ці люди – біженці.

.

Так воно і є. Брандо нарешті зрозумів. З тих пір, як королівська фракція Еруена втратила владу під час Морозного перевороту, королівство перебувало в сум'ятті. Ця метушня у всьому королівстві проявилася в хаосі війни. Боротьба між королівською сім'єю і місцевою знаттю була лише невеликою її частиною. Коли центральний уряд поступово втратив свою обов'язкову владу, першими загострилися конфлікти між місцевими лордами. Чи то заради конкуренції за територію, населення чи підтримку, завжди тривали великі та малі війни. На Півдні така ситуація була не такою гострою. З одного боку, це сталося через Мадару. З іншого боку, після битви при Ампер-Сіле Північ була тимчасово закріплена за старшим сином короля. На північ від Сейфера дворяни, здавалося, на деякий час втратили свій порядок. У цих районах, які перебували під впливом королівської сім'ї Ковардо, королівської сім'ї Сейфер, ельфів вітру та Священного Вогняного собору, війна, здавалося, стала щоденною необхідністю.

. ó

А з війною прийшла велика кількість біженців. Невелика кількість цих біженців була прийнята Тонігелем, але більша частина з них потекла на Північ, в Імперію. Для Імперії це не було великою проблемою. Біженцям потрібно було знайти місце, яке б забезпечило їх засобами до існування, і Імперія з радістю прийняла цю робочу силу. Але проблема полягала в тому, що зі збільшенням кількості біженців це не тільки приносило користь імперії, але й приносило клопоти та тягарі. Напрямок, куди мігрували біженці, спочатку мав жителів, і вельможі імперії не могли прийняти всіх робітників. Люди, що залишилися без діла, поступово стали прихованою небезпекою для місцевої громадської безпеки. У поєднанні з тим,