Читати книгу - "Дитина для голови мафії, Anitvela Ki"

Метью:

Я не знаю, скільки пролежав у нестямі. Але звідти мене вивели чиїсь тихі схлипи й благання прокинутися.

— Кейт? — ледве чутно прошепотів я.

— Брате, брате ти прокинувся! Як ти себе почуваєш? Хочеш води? — я з розчаруванням зрозумів, що то моя сестра.

— Хейлі, де Кейт? — я пам'ятав слова, які вона кричала, пам'ятав і найбільше хотів поговорити з нею про це.

Сестра зам'ялася і відвела очі.

— Хейлі, де вона? — з натиском повторив я.

— Вона полетіла, — за спиною сестри почувся голос Тіани, і я схопив її за руку.

— Що чому? Де моя дочка? — я похолов.

— Міт, вона поїхала і забрала Майю. Просила більше не шукати їх. Вона більше не хоче тебе бачити. Хейлі кинула схвильований погляд на Тіану.

— Чорт, Хейлі! Навіщо ти заїкнулася про наречену? — сестра зам'ялася.

— Мет...

— Не треба, давай не зараз. Інакше лікарня не витримає — молодша перебила лікаря.

— Краще зараз, поки він не створив їй проблем, — викарбувала Тіана.

— Ви про що, чорт забирай? — я не витримав, чортихаючись як міг.

— Рана не дуже серйозна. Щоправда, під час операції стався конфуз, тому ми не знали, коли і як ти прокинешся. У вас із Кейт це на пару. Вам що робити нічого?! Постійно тут тиняєтесь! Може й пропишетесь тут? — Тіана просто звіріла і була чимось засмучена.

— Гаразд, я зійшла з теми. Хоч рана й не дуже серйозна, але якби не твоя... — тут вона зам'ялася, але швидко взяла себе до рук. — Якби не Кейт та Ігор, то, можливо, тебе вже не було б із нами. Вони відкачували тебе на місці, під моїм посібником телефоном, швидка б не встигла. Але… для Кейт це стало сильним потрясінням. Ти нічого не знав. Не знав, через що вона знову пішла, моє серце пропустило удар. Мені стало страшно почути продовження. Але, я знав, що повинен це почути, інакше дуже шкодував би. Але Тіа, як на зло, замовкла.

— Продовжуй! — рикнув я.

— Вона була вагітна. У неї були двійнята.

— І після того, що сталося, вона... вона загубила їх. Так буває, коли жінка зазнає найсильнішого шоку. У неї стався викидень. Мені шкода! — я не міг повірити у почуте. Просто не міг! Мені здавалося, що це чийсь злий жарт. Але, з очей присутніх я зрозумів, це сувора реальність. І в цій реальності винен я сам. Але чому Кейт мені нічого не сказала?!

Кейт:

Я дивилася у вікно ілюмінатора та проклинала весь світ. Майя лежала, розтягнувшись на три сидіння. Тобто на мене, Арнольда та своє власне. Зараз, тільки через доньку, я намагалася бути сильною. Мені не можна було розклеюватись. Арнольд занепокоєно поглядав на мене, а я просто не могла повірити в те, що сталося. Чому я не втратила дітей, коли отримала кулю сама, але втратила їх, коли її отримав Мет? Я не злилася на нього! Я сердилась на себе і була засмучена до неможливості. А що ще може відчувати жінка, яка втратила дітей? Це не можна описати! Може, мені було б трохи легше, якби я не встигла звикнути до думки про вагітність? Або, якби поряд був Метью? Не знаю! Але я розуміла, що більше не можу жити так, як я жила. У мене більше не було рожевих окулярів. Вони розбилися вщент разом із моїм світом. І цей світ розділили на "до" та "після".

— Кейт, все буде добре ... — брат, намагаючись підтримати, стиснув мою руку. А я несміливо посміхнулася.

Поки ми летіли до бабусі, я зрозуміла, скільки всього трапилося в моєму житті. Не знаю, шкодую я чи ні, але я мала рацію в одному - якщо в мене є хтось за спиною, то поряд з Метью мені не місце. Нехай навіть, я і любитиму його до безумства.

*****

Бабуся гралася з Майєю, а Арнольд помчав кудись у справах. А я не знала, куди себе діти.

— Їдь до матері, — не витримавши, сказала Аделіна.

— Ба, це останнє місце, куди я хочу.

— Вона знає твій біль. Вона допоможе.

— Мама теж втратила дитину? — із завмиранням серця спитала. Вона нічого не відповіла, лише цмокнула і зникла за дверима.

Будинок у неї був добротний. Чарльз були багатою сім'єю. Колишні аристократи, як сказала бабуся. Вона сама була аристократкою. Дідусь теж, але вона говорила про нього дуже мало. Єдине, що я пам'ятаю, це те, що батько дідуся служив при дворі. Він був одним з спадкових аристократів, служив династії Романових. Ну, поки що їх не вбили. Бабуся не дуже любить це обговорювати, але я дуже люблю історію. З дитинства хотіла підняти архів і знайти щось про дідуся і свого роду.

— Я теж знаю твій біль. Але, боюся, не зможу пояснити, що та як, — у кімнату повернулася бабуся.

— Адель, розкажи, будь ласка. — попросила я її.

— Ех, добре, донечко. Щоправда, давно це було, можу забути щось. Адже ти завжди питала маленької, де дідусь. Як ти знаєш - Саша помер, — я не часто чула ім'я діда. — Але, почнемо з початку. Ще до революції моїм родичам вдалося втекти за кордон, щоб уникнути смерті. Твоєму діду теж це вдалося. Облаштувавшись і трохи звикнувши до нового життя, стало все налагоджуватися - побут, ритм життя, його розміреність... — бабуся замовкла, на секунду замислившись, а потім продовжила.

— Твоєї матері було три роки, коли діда не стало... — бабуся якось сильно, раптом, постаріла на очах, але, зібравшись, продовжила, — Сашко був щасливий, коли я нарешті змогла виносити дитину. Мені було 17, коли батько повідомив, що виходжу заміж. Без моєї згоди, батько просто наказав одягнутися та приготувати до вітання гостей. Коли мені дозволили спуститися до гостей, я вперше побачила його, твого дідуся. Він був молодий. У день оглядин йому було 41. Так, що я намагалася всіляко перешкодити весіллю, сама розумієш... Хотіла втекти з дому та жити своїм життям. Одного разу, я таки втекла. От тільки не знала, що можу поплатитися за це дорогою ціною. На мене напали бандити, — вона знову замовкла і застигла, переживаючи свої спогади, але, хитнувши головою, знову продовжила, — мене тоді вдалося якимось дивом врятувати. То був Сашко. Дорогою додому, він сказав такі слова: