Читати книгу - "Тілоохоронець Горгони, Олена Домова"

Залишок дня пройшов спокійніше. Юля про всяк випадок сходила до Павла Павловича та спитала з приводу проблемної компанії. Гендиректор сьогодні був дещо розсіяним, але запевнив свою улюбленицю, що в жодному разі не підтримує такі псевдо-ділові стосунки.

Після закінчення робочого дня пані Середа вийшла з офісу разом з Марійкою. Дівчина працювала у неї близько трьох місяців. На співбесіду прийшла якраз коли директорку накрило купою термінової роботи. Попередниця звільнилася, не витримавши навантаження. 

Та й взагалі, після переведення Каті, важко було підібрати заміну. Дехто не витримував навантажень, але більшість не могла примиритися з характером Юлії Володимирівни. Вони вважали зверхній тон її спілкування особистою образою. Дівчата тікали в інші відділи, до інших керівників або просто звільнялися. Ніхто не хотів підлаштовуватися під Горгону.

Марія виявилася дівчиною спокійною, неконфліктною та щосили намагалася виконувати нескінченні завдання керівниці. Доволі швидко змирилася з  її характером і стала надійним щитом проти знахабнілих співробітників, які посягали на час та увагу пані Середи. Проте, на відміну від Катерини, мотивом Маші було не просування кар'єрними сходами, а страх. Тим не менше для Юлії Володимирівни вона стала сонячним промінчиком у складний період, тому директорка міцно трималася за перевірену співробітницю.

Директорка сильно злилася через помилки, але враховувала те, що дівчині у багатьох питаннях просто не вистачає досвіду. До того ж, у Марії був тягар у вигляді старенької бабусі, яка повсякчас хворіла та погано почувалася. Та секретарка щосили намагалася виправити помилки й завжди відпрацьовувала відгули. Тож, уже тільки за цю наполегливість, директорка з інвестування готова була терпіти тимчасові незручності, адже досвід - приходить з часом.

Попрощавшись із секретаркою, Юлія сіла в машину. Вадим Сергійович як міг швидко відвіз її до спортивного клубу, адже це було гарантією коротшого робочого дня для нього. Директорка попрощалася з водієм та повідомила, що завтра дістанеться роботи сама. Підхопила сумки й рушила до розсувних скляних стулок спортклубу. Привіталася з адміністраторкою, пройшла до роздягальні. Коли зайшла до зали, трохи розім'ялася та встала на орбітрек.

Невдовзі на бігову доріжку, що стояла поруч, встав чоловік середніх років. Він був у чудовій фізичній формі, тож те, що він похвалив темп та спробував причарувати Юлю, потішило її самолюбство. Та, на превеликий жаль для незнайомця, з'явився пан Кирієнко, проти якого в нього не було жодного шансу. Ані в комплекції, ані в прихильності чарівної брюнетки.

Втім чоловік не розгубився, ввічливо поступився місцем трохи роздратованому велетню, лишив Юлі ще один комплімент і тактично пішов.

- На хвилину без догляду лишити не можна, - беззлобно пробурмотів Макс і подивився на усміхнену скалку в його... серці.

- Як пройшов день? - мов вона не вона, спитала Юля.

- Чекаю не дочекаюся тієї миті, коли клієнти приходитимуть до нас самі. Тоді зі спокійним серцем передам всі справи Женькові з Надійкою й займатимуся більш спокійними завданнями... Наприклад, чергуванням у групі швидкого реагування...

Макс важко зітхнув і збільшив швидкість на своїй доріжці. Юля злізла з тренажера й легко поплескала по плечу на знак підтримки. "Я вперед", - сказала вона й, отримавши бадьору усмішку, пішла до тренажерів.

Під час невеликих перерв вони перемовлялися та фліртували. А коли Юля втомилася, просто стала спостерігати за тим, як тренується її хлопець. У цю мить вона відчувала такий спокій, якого давно вже не було. Просто бути неподалік від нього вже було добре.

В сауну пішли разом, а потім ще у басейні наввипередки поплавали. Тож виснажена Юля дорогою додому задрімала.

Макс зупинився біля супермаркету й обережно торкнувся її досі вологого волосся. Будити кохану не хотілося, але треба було купити щось на сніданок. Адже у нього в холодильнику, як завжди, порожньо. Важко зітхнув і вийшов з машини, обережно причинивши за собою дверцята. Блокувати замки не став, побоюючись розбудити жінку, й підтюпцем побіг у яскраво освітлене черево крамниці.

Ще кілька хвилин Юля мирно спала, аж раптом дверцята машини відчинилися й всередину вскочив чоловік у масці. Він міцно притиснув рота жінці, яка зі сну не могла зрозуміти, що відбувається, й наблизився впритул.

- Останнє попередження, Юліє Володимирівно. Або ви співпрацюєте з хорошими людьми, яких марно сьогодні образили, або...

Незнайомець витягнув великий мисливський ніж. Зброя у небезпечній близькості від її очей окреслила в повітрі зигзаг. Пані Середа перелякано прослідкувала за цим рухом.

- Зрозуміла мене? - вона коротко кивнула. - Розумниця...

Нападник з силою відштовхнувся від її обличчя, боляче втиснувши потилицю у скло, й спритно вискочив з машини. Юля роззирнулася, намагаючись зрозуміти, що сталося, та як так вийшло. Негайно набрала Максима, щоб переконатися, що з ним все гаразд.

- Я вже на касі, - пролунала швидка відповідь. - Вже прокинулася? Шкода. А я хотів тебе додому на руках віднести.

- У тебе буде така можливість, - з полегшенням видихнула Юля. - Мене ноги зараз навряд чи слухатимуться.

Вона не стала розповідати по телефону про те, що сталося. Й в машині вирішила почекати. Й лише опинившись в квартирі, де Максим обережно посадив її на стілець на кухні, наважилася пожалітися.

Пан 0Кирієнко похмуро вислухав її й прогарчав.

- Чого одразу не сказала?

- Тому що знала, як ти на це відреагуєш.

- А як я мав на таке реагувати? Вислухати, кивнути "Ага, буває" й забути? Якби ти сказала біля супермаркету, я сходив би до охорони, щоб вони перевірили записи на камерах. Раптом вдасться відстежити машину, абощо.

- Максиме, я знаю, хто замовник, але довести все одно не вийде. Нічого не вдієш...

- Не кажи, чого не знаєш! - гаркнув Макс, і Юля перелякано зіщулилася. - Дідько!