Читати книгу - "Врятувати президента, Марчін Цішевський"

- Нехай так і залишається, – відповіла вона, закріплюючи бинт кліпсою. Поплескала Людвіка по спині. – Відпочинь.

Він насилу сповз з дивана і підійшов до Холиченка. Очі полковника були відкриті, дивно маленькі на його запалому прозорому обличчі. Йому явно було боляче. Груди його важко рухалися.

- Твої візьмуть під контроль ситуацію, – тихо сказав Ференц. — Скоро прийде лікар.

Холиченко глянув на нього затуманеними очима. Він виглядав як людина, яка знає, що помирає. Простягнув руку. Ференц обережно взяв її. Холиченко з несподіваною силою потягнув його до себе. Їхні обличчя майже стикалися.

- Слухай… – з помітним зусиллям сказав українець. – Слухай мене уважно. Москалевич... зовсім інша людина... ніж ви думаєте.

Через п'ять хвилин Людвік запитав президента, чи може він позичити його мобільний телефон. Зеленський неуважно простягнув йому апарат. Ференц вийшов у коридор. Він набирав номер такими тремтячими руками, що двічі помилився. І полегшено зітхнув, коли почув знайомий голос.

- Шеф? Це Ференц. Дзвоню з позиченого телефону...

***

Зеленський не хотів говорити, тому що Ференц застав його виконуючим певну процедуру, одну з багатьох, розроблених на випадок кризи. Вона передбачала передачу президентом кодованої інформації про те, що глава держави благополучно дістався до бункера, і всі входи закриті. Система оповіщення була заснована на оптоволоконному зв'язку, який є надійним, швидким і стійким до перешкод. Інформацію отримали начальник охорони президента генерал Карпюк, прем'єр-міністр Шмигаль, міністр оборони Резніков, а також головнокомандувач Збройних сил України генерал Залужний.

І начальник групи спецназу, майор Головного управління Генштабу Російської Федерації Фомін Євген Федорович.

***

Небо світлішало.

В Україні вже настав новий день – двадцять четверте лютого.

Серед оглушливого гуркоту моторів і детонації ракет вони вибігли перед будинком: Кшептовський, спливаючи кров’ю від глибокого порізу на щоці, потім Завадська і, нарешті, Кіка з пістолетом у руці, пораненій осколками скла. Секретарка була пасивною і виконувала накази, але вони воліли не ризикувати; поспіх і хаос — це завжди гарна можливість втекти. Господарі залишилися всередині, Кшептовський не знав, що з ними сталося, і, правду кажучи, його це не дуже хвилювало.

Через кілька кроків їх зупинив подив. Повітря було важким, наповненим задушливим димом згорілого ракетного палива й темним від диму, що робило його практично неможливим для дихання. Назустріч їм летів гелікоптер на висоті не більше ста метрів, ще один сьогодні. Він наближався дуже швидко. Кшептовський уважно подивився на нього. Характерна довга морда, плоский силует, короткі крила з прикріпленими контейнерами для зброї, подвійний вертикальний хвіст... а також подвійний ротор, який неможливо сплутати ні з чим іншим.

Наближався російський ударний вертоліт КА-52, він же "Алігатор". А за ним ще один. Збоку є ще один. Це вже не був старий добрий Мі-24, це було щось набагато небезпечніше.

- Падай, – заревів Кшептовський, усвідомлюючи, наскільки пізнім і непотрібним був його крок. Якщо російський пілот вирішить відкрити вогонь, його ніщо не врятує. Однак його інстинкти виявилися сильнішими: він вдарився грудьми об тротуар, ткнувся головою в руки, підігнув ноги. Земля здригнулася. Шум боляче різав барабанні перетинки.

Гелікоптер пролетів просто над головою і помчав до аеропорту.

Закопанець підвівся на коліна й озирнувся. Три вертикальні вежі чорного маслянистого диму перетинали горизонт. Поруч, біля злітно-посадкової смуги аеропорту "Антонов", стояли кілька десятків вертольотів: важкі транспортні Мі-8, літаючі танки Мі-24 і "Алігатори". Повітря знову й знову освітлювалося вогнем ракетних залпів. Затріщали гармати та кулемети. Кілька транспортників сідали, щоб висадити десант. Інші, легші на групи солдатів, піднімалися і робили великі петлі, виконуючи роль страховки.

- Прокляті росіяни, – прошипів Кшептовський.

- Десант? – запитала Кіка, підводячись. Рука, яка тримала "глок", все більше й більше кровоточила.

- Здається, так, – відповів він. – Тікаємо звідси.

- Але вони…

- Бажають захопити аеропорт, – нетерпляче пояснив він. – Дорога повинна бути вільною.

- Моя сестра… – сказала Завадська.

- Ходімо.

- Я не покину її.

Він різко підняв жінку на ноги.

- Могла б подумати про неї раніше.

Не намагаючись бути ніжним, він підштовхнув її до машини. Кіка кинула на нього несхвальний погляд. Він проігнорував її. Гуркіт бою не тільки викидав адреналін, але й повертав небажані спогади. Кшептовський надто багато пережив, надто багато бачив страждань — він просто хотів утекти звідси якомога далі. Ця війна не була його війною.

Кашляючи, вони підійшли до машини. Кіка штовхнула Завадську на заднє сидіння й сіла поруч. Закопанець скочив за кермо. Двигун завівся, і машина поїхала, з писком шин по бруківці вулиці. Кшептовський не встиг запустити навігаційну систему і підозрював, що, оскільки росіяни вирішили розпочати відкритий напад на аеропорт, вони подбали про те, щоб порушити українську систему зв’язку та управління, яка також включала мобільний зв’язок та інтернет. Він їхав напам'ять, постійно прискорюючись на прямих. Двигуни вертольота дзижчали, як рій гігантських розлючених джмелів. Поляк повернув ліворуч, ледь не потрапивши в аварію, тому що чоловік у літах стояв прямо за поворотом і тупо дивився на аеропорт. Закопанець дивом обминув його. Десь на перехресті промайнула сіра брила "Гвоздики". Краєм ока він помітив чергу сяючих снарядів, що летіли до одного з вертольотів. Мабуть, українська ППО прокинулася.

Перед Кшептовським була довга пряма ділянка. Він натиснув на педаль газу. Немолода вже машина перевисила сотню, колесо провалилося в яму, автомобіль сіпнувся, Кшептовський протидіяв кермом, на мить був упевнений, що його занесе, але зумів відновити контроль над транспортним засобом.

Він наближався до перехрестя з магістральною дорогою в бік Києва. Бій швидко залишався позаду.

З протилежного боку наближалася військова вантажівка, набита солдатами. А за нею ще одна. Кшептовський радше відчув, ніж почув наростаючий рев двигуна літака. Він глянув праворуч. "Алігатор" летів перпендикулярно до дороги, низько, мало не шкрябаючи черевом по гілках. Він швидко наближався, був настільки близький, що Кшептовський міг чітко розгледіти голови обох членів екіпажу в шоломах. Кількість зброї, підвішеної під крилами, здавалася нескінченною.

Сам він натиснув педаль газу до упору.

Машина з ревінням двигуна порівнялася з першою вантажівкою. А потім "Алігатор" випустив ракети. Їм знадобилося півсекунди, щоб вразити мішень. Грім буквально розривав барабанні перетинки, тиск повітря піднявся до жахливих значень. Частину дороги охопив дим і вогонь, знищивши всі три автомобілі.

У своєму останньому спалаху свідомості Кшептовський зареєстрував жахливо-яскравий спалах, який повністю позбавив його здатності бачити. Він також перестав чути: шум був надто сильний. Він відчував, ніби летить в повітрі; хвиля страшного