Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Таємниця Квітки Життя, Вероніка Вієрі, Михайло Мішин 📚 - Українською

Читати книгу - "Таємниця Квітки Життя, Вероніка Вієрі, Михайло Мішин"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Таємниця Квітки Життя" автора Вероніка Вієрі, Михайло Мішин. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 58 59 60 ... 95
Перейти на сторінку:

Артур стомлено сів на якийсь ящик. Радіти в нього вже не було сил.

- Що, добряче дісталося, хлопче? - почув Артур знайомий голос.

- Вчитель Алессіо?! - здивувався принц.

Справді, в одному з лицарів на барикаді Артур впізнав свого наставника. Вчитель приклав руку до грудей і схилив голову в жартівливому поклоні. Його сиве волосся було вкрите сажею. Блакитні очі дивилися на Артура з добротою та глузуванням одночасно.

- Вибачте, учителю. Не очікував побачити вас у кольчузі та плащі королівського лицаря.

- Думав, я буду в піжамі, наче на ранковій розминці?

Алессіо оглянув свій синій плащ, покритий кіптявою та темно-зеленими плямами. Місцями тканина була порвана на клапті.

- Привіт від лепкоїдів, - пояснив учитель. - Ці тварюки плюються отрутою з будь-якої відстані. Добре, що отрута в них врешті-решт вичерпується.

Артур порадів, що нещодавно зустрінута дюжина лепкоїдів прилетіла до них уже без отрути. Схоже, лише везіння допомогло йому протриматися на барикаді так довго.

- Одному нашому хлопцю не пощастило, - насупився сивий майстер. - Навіть щит не витримав плювків цих гадин. Сподіваюся, у шпиталі зможуть йому допомогти.

Вчитель підійшов ближче і сів на ящик поруч із вихованцем.

- Ти непогано рухався, - ляснув Алессіо Артура по плечу. - Як для учня.

Посмішка, що ледь з'явилася, моментально зникла з лиця Артура. Наставник уважно подивився йому у вічі та продовжив менторським тоном:

- Однак ти проспав багато моментів для контрудару. Думай масштабніше! У поєдинку потрібно використовувати не лише меч, а й голову. Коли все закінчиться, чекаю на тебе в навчальному залі. Схоже, не всі мої уроки ти зрозумів правильно. Тобі треба навчитися бачити різні варіанти розвитку бою. Незалежно від того, який суперник перед тобою.

- Кажуть, головорізи з двома шаблями - це особиста гвардія Кірка, - приєднався до розмови один із лицарів. - Ми вже зіткнулися з кількома з них. Ходять чутки, що їх тут цілий загін. Це не рахуючи звичайних найманців.

- Найманців? - здивувався Артур. - Я бачив лише натовп піратів.

- Є тут такі, гільдія найманців, - сплюнув лицар. - Впізнаєш їх по темній шкіряній броні. Влучно стріляють з арбалетів, але ближнього бою уникають.

- Воно й зрозуміло. Найманці приїхали, аби трохи заробити, - кивнув Алессіо. - Гинути за інтереси Кірка вони не збираються.

- Відколи ми їх підпалили променями, так більше й не висовуються, - усміхнувся лицар у відповідь.

- Ви тут з'явилися дуже вчасно, - зітхнув Артур. - Я думав, що нам гаплик.

- Ми були на іншій барикаді, в сусідньому кварталі, - показав рукою Алессіо у бік провулка. - Почули рев лепкоїдів і одразу побігли сюди.

- Ми тут тільки цим і займаємося, - підтвердив лицар. - Латаємо дірки. Тримаємо оборону. Коли прибули, то стражників вже тіснили пірати. Нам удалося нашвидкуруч зібрати барикади, перекрити шлях до центру. Ми затримали ворога, але не більше.

- Ватаги піратів нападають то на одну барикаду, то на іншу, - пояснив учитель. - Вояки вони погані, але їх дуже багато. А з кораблів висаджують нові загони.

- А що за секретна зброя Кірка, про яку всі говорять?

- Не знаю, секретна чи ні, - спохмурнів лицар. - Але з боку моря на місто часом налітає чаклунський туман. Ніби морок якийсь навалюється. Пригнічує волю та позбавляє сил. Напевно, це бридка чорна магія.

- А сам Кірк де? Чому він не вступає у бій?

- Не знаю, - знизав плечима лицар. - Кірка у місті поки ще не бачили. Напевно, готує якусь мерзенну хитрість. Від цих магів лише одні неприємності.

Лицар вилаявся собі під ніс і пішов допомагати стражникам зміцнювати барикаду.

- А що кажуть у палаці? - запитав Алессіо. - Чи буде підкріплення?

- Чув, що єдиний загін ополчення пішов захищати східну браму.

- Значить, допомога до нас не прийде, - задумався майстер.

- Я залишуся з вами й буду битися! - з запалом заявив Артур і схопився на ноги.

- Стривай, хлопче. А як ти взагалі тут опинився?

- Батько послав мене організувати евакуацію жителів Мейолли. Але я бачу, що тут я потрібніший!

- Збираєшся порушити наказ короля? - насупив брови Алессіо.

- Моє місце поруч із героями, що захищають Мейоллу! Батько несправедливо відправив мене займатися дрібними дорученнями, коли вирішується доля міста!

- То ти надумав під виглядом геройства знехтувати завданням короля? Кинути жителів напризволяще? Залишити людей у ​​біді заради того, щоб заробити славу захисника?

Гнів вчителя обпалив принца сильніше за магічний вогонь. Артур почервонів і опустив погляд. Як завжди, старий майстер ніби бачив Артура наскрізь.

- Послухай, хлопче. Відмовитись виконувати завдання, вважаючи його недостатньо геройським для себе, - це негідно лицаря. Так гординя послаблює дух.

Артур сопів, не знаючи, що на це відповісти. Він розумів, що наставник правий.

- Ти сам вибрав цей шлях, зайнявшись пошуком підземного ходу для евакуації, - сказав Алессіо. - А тепер хочеш зупинитися на півдорозі?

- Я не вибирав, це ви порадили.

- Ні, я лише натякнув. Тебе вело серце.

- Я лише хотів вразити батька.

- Насамперед ти хотів допомогти жителям Мейолли. Тож не кидай цей шлях. Доведи справу до кінця.

- Так, учитель, - схилив голову Артур. - Вибачте, мої думки не були гідні лицаря.

- Ти не перший, кого сумніви збили з пантелику. Іди істинним шляхом лицаря. Нехай дух твій буде міцний!

- Дякую, вчителю.

- Ми зможемо протриматися тут ще якийсь час. Якщо після цього завдання король накаже тобі прийти сюди на захист, я буду радий битися разом з тобою.

Попрощавшись з учителем, Артур побіг провулком, віддаляючись від моря. Повертатися назад тим самим шляхом не мало сенсу. Тому принц попрямував у бік тих районів, які він ще не встиг сповістити.

1 ... 58 59 60 ... 95
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Таємниця Квітки Життя, Вероніка Вієрі, Михайло Мішин», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Таємниця Квітки Життя, Вероніка Вієрі, Михайло Мішин"