Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Таємниця Квітки Життя, Вероніка Вієрі, Михайло Мішин 📚 - Українською

Читати книгу - "Таємниця Квітки Життя, Вероніка Вієрі, Михайло Мішин"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Таємниця Квітки Життя" автора Вероніка Вієрі, Михайло Мішин. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 59 60 61 ... 95
Перейти на сторінку:

Хлопець із задоволенням зазначив, що неприємне відчуття порожнечі всередині пройшло. Його енергія поступово відновлювалася. Скоро він буде повністю готовим до нового бою.

Артур знову почав стукати в усі двері та запрошувати мешканців зібратися біля ратуші. Він повністю зосередився на своїй місії, відганяючи всі інші думки. Рухаючись від одного будинку до іншого, він обійшов уже щонайменше п'ять кварталів.

Через деякий час йому стали траплятися люди, що йшли у бік площі. Очевидно, їх уже встигли попередити про евакуацію.

Раптом над вулицею просвистів вогняний заряд. Десь попереду пролунав вибух. Заволали жінки. Хтось кликав на допомогу.

Підбігши ближче, Артур побачив заграву пожежі. Горів дах та другий поверх великого будинку. Клуби диму розліталися по провулку.

Поряд із будинком кричала жінка. Побачивши Артура, вона почала махати йому:

- Будь ласка! Там моя мати!

Артур побачив, що вогонь перекидається на нижній поверх.

- Як її знайти?

- Мабуть, вона залишилася на кухні на першому поверсі. Їй важко ходити. Я встигла тільки зістрибнути з балкона…

Артур, не дослухавши, уже біг до будинку. Скільки часу у нього є, перш ніж перекриття прогорять та обваляться? Вогонь ще не встиг охопити повністю нижній поверх. Мабуть, залишилося менш як хвилина.

Відчинивши двері, Артур пригнувся і ступив уперед. Усередині було повно диму. Язики вогню вже почали пробиратися по стелі, обганяючи хлопця.

- Гей, де ви? - закричав Артур і закашлявся.

Йому ніхто не відповів.

У диму Артур зробив кілька кроків уперед і натрапив на щось. Це був стіл та стільці.

- Схоже, це вітальня. Кухня має бути десь поруч.

Пригнувшись, Артур продовжував рухатися вперед. Так він дійшов до стіни.

- Куди звернути: праворуч чи ліворуч? - гарячково скакали його думки.

Через дим важко було зрозуміти, де і що. В який бік рухатись? Часу залишалося дедалі менше.

Артур повернув праворуч і пішов, торкаючись стіни лівою рукою.

Вогонь уже почав переповзати на стіни першого поверху. Жар посилився. Дим щипав очі.

- Є тут хто-небудь?

Ніхто не відповів.

Попереду з'явився дверний отвір.

- Сподіваюся, це кухня, - подумав Артур.

Вогонь гудів над ним. Щось тріщало і клацало вгорі. Жар був такий, що, здавалося, його броня ось-ось спалахне.

- Відгукніться, де ви! - крикнув Артур, переступивши поріг.

Він почув слабкий стогін десь праворуч.

- Нарешті! - вигукнув Артур, повертаючи у потрібному напрямку.

Через кілька кроків він натрапив на літню жінку, що лежала на підлозі. Схоже, вона надихалася димом і ослабла настільки, що не могла підвестися.

Він акуратно підняв її на руки. Випроставшись, він спробував згадати шлях назад.

В цей час у кімнаті, з якої він щойно прийшов, з тріском звалилася стеля. Їх обдало іскрами та хвилею жару.

- Тією ж дорогою вже не повернутися, - стривожився Артур. - Чи є вихід звідси? Чи хоч би вікно?

Артур повернувся і почав намацувати шлях у протилежний бік. Стіл. Буфет. Мийка.

Несподівано Артур вийшов до задніх дверей.

- Сьогодні мені щастить, - промайнула щаслива думка.

Артур штовхнув двері. Вони були замкнені.

- Або не щастить.

Шукати ключ не було жодної можливості. Тому Артур, тримаючи стареньку на руках, що було сил вдарив двері ногою. Двері не піддалися. Він вдарив ще раз. Двері не ворухнулися.

Гул вогню все наростав. Часу більше не було.

Артур перехопив жінку лівою рукою. Правою він рішуче вихопив меч і променем розвалив двері на частини.

Вискочивши на чисте повітря, він почув, як позаду з хрускотом падають обгорілі дошки. Гаряча хвиля штовхнула його в спину. Схоже, що обвалилася вся верхня частина будівлі.

Артур обійшов згарище і потрапив на бруківку провулка. Він відніс бабусю якомога далі від диму. І тільки тут зміг перепочити.

До них підбігла щаслива жінка:

- О небо, ви живі! Коли будинок почав валитися, я подумала, що більше вас не побачу!

Вдихнувши чистого повітря, старенька розплющила очі. Вона була слабка, але, мабуть, їй уже полегшало. Бабуся спробувала сісти. А потім за допомогою доньки поволі піднялася на ноги. Вона повернулася до Артура і проникливо сказала:

- Дякую, лицарю!

- Ну що ви, я не лицар, - зніяковів Артур. - Я навіть ще не старший учень.

- Мене не обдуриш, - усміхнулася старенька. - Я відчуваю, що в тебе серце лицаря. Справа не у званнях та регаліях. Справжній лицар той, хто за покликом серця допомагає слабким.

На вулиці з'явилася пара городян із візком. Старій жінці допомогли сісти. Вона з добротою глянула на юнака і приклала руку до серця. Візок рушив і застукав колесами по бруківці, прямуючи у бік центральної площі.

Артур дивився їм услід і міркував про те, про що ніколи не думав раніше. Що дійсно важливо: битви та слава чи допомога тому, хто потрапив у біду?

Нарешті Артур усвідомив суть завдання, яке дав йому батько. Це було не покарання, а урок для самовпевненого принца. Можливість перестати міряти світ рамками фехтувального залу.

Артур по-справжньому відчув відповідальність за життя містян. Він відчув бажання виправдати їхню довіру. І в цей момент принц зрозумів, що піде шляхом справжнього лицаря, хоч би як важко це було.

- Ваша Світлосте, нарешті я знайшла вас! - несподівано перервали його роздуми.

Артур обернувся і впізнав одну з енергійних жінок.

- Ми обійшли всі райони, які змогли, - заторохтіла жінка, - і попередили всіх, кого знайшли. Далі йти небезпечно, бо містом уже блукають загони піратів.

Артур подякував їй і порадив якнайшвидше вирушати до ратуші.

Схоже, його завдання наближається до кінця. Він вирішив сам пройтися вулицями в пошуках людей, що відстали. Потрібно бути впевненим, що він зробив усе можливе, перш ніж доповісти батькові.

1 ... 59 60 61 ... 95
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Таємниця Квітки Життя, Вероніка Вієрі, Михайло Мішин», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Таємниця Квітки Життя, Вероніка Вієрі, Михайло Мішин"