Читати книгу - "Ігри мажорів. "Сотий" ліцей, Діна Ареєва"

І простягає мені купюру.

Беру на автоматі, бо не можу перервати зоровий контакт. Сама на себе злюся  —  подумаєш, проїжджав повз, от нехай і далі їде, швидше буде вдома.

Світлофор змінюється зеленим, скло піднімається, і позашляховик рушає з місця. Я навіщось дивлюся слідом, поки він не зникає в щільному автомобільному потоці.

Відчуття таке, ніби мене випили вампіри. Ще якийсь час стою, тупо дивлячись на авто, що проїжджають повз, а потім тільки здогадуюся подивитися на купюру.

Сто доларів. Він дав мені сто доларів? Він хворий? Чи переплутав?

Першим поривом хочеться кинутися слідом і повернути купюру. Напевно він переплутав. Уявляю, як він мене згадуватиме!

Але наздогнати «Бонда» вийде тільки, якщо я зумію злетіти. Тож можна йти додому  —  завдання на сьогодні виконано.

Поспішно ховаю гроші в рюкзак. Розмахувати стодоларовою купюрою в центрі Києва не найкраща ідея. Кидаю останній погляд на потік машин і йду до переходу, відчуваючи себе повним дном. Днищем.