Читати книгу - "Ігри в помсту, Світлана Бонд"

- Чому мої фотки на сайті знайомств? - накинулася Аня на колишнього.

- А чому заява досі в поліції? - Андрій агресивно закотив рукави своєї потертої джинсової куртки, його очі блищали презирством, а від злісної гримаси роздувалися ніздрі. На щоці виднілася свіжа подряпина. - Я казав, якщо не забереш, то пошкодуєш. Готуйся.

- Не я писала цю заяву, і не мені її забирати!

- Тоді я й інше зіллю в мережу. Наприклад, твою переписку з наркодилером. До поліції долетить, і до мамки твоєї. Тут розбиратися не будуть. Ніхто більше не повірить, що я тебе побив.

Поки вони розмовляли на підвищених тонах, Руслан затягувався цигаркою, спостерігаючи за юрбою дітлахів, що гралися у квача.

- Я ж не для себе брала, - злякалася Аня.

- А це вже неважливо. Докази є, значить, повірять мені.

Такі розмови вимотували, хотілося б перекинути відповідальність на когось іншого, але єдине, що вона могла, то це вдавати з себе сильну й незалежну, ту, хто здатен розібратися з будь-яким гоном цього психа.  

- Що тобі треба?

Андрій зробив крок і натягнув усмішку, в яку вона колись так сильно закохалася.

- Останню ніч із тобою і я все видалю.

- Справді?

- Звісно.

 Аня примружилася і трохи наблизилася до його обличчя. Приспала його пильність своєю зацікавленістю і вліпила ляпаса, від якого він ледь не впав. У те саме місце, де було садно після ударів Влада. Подвійний біль.

- Ніколи не смій ставити мені умови! Ти свої не виконуєш, то чому я повинна? Твоє слово ні чорта не варте, ти, кляте трепло, і я тобі більше не вірю. Обіцяв, що про це ніхто не дізнається, а що тепер?

- Ти теж обіцяла, що минуле залишиться в минулому.

- Не я це влаштувала. Я б поговорила з мамою, але ти продовжуєш шантажувати мене єдиним, що в тебе є... думаєш, ти тими фотографіями мене зганьбив? Так ось ти помиляєшся - собі гірше робиш. Складно падати так низько, але ти зміг.

Андрій голосно засміявся, збиваючи її з пантелику своєю несподіваною реакцією. Потім дістав телефон і, знайшовши причину свого сміху, показав Ані.

- Це фотошоп, дурепо. Не було ніяких сайтів знайомств, а дзвонили тобі мої дружки, щоб ти повірила.

- Очманіти...

- Так просто ти б не приїхала, але варто тебе налякати і ось ти тут, - він розвів руками. - Пропоную так, ти забираєш заяву і всю провину на себе, а я видаляю всі фотки. І тебе. Зі свого життя.

Аня окинула його недовірливим поглядом:

- Чому я маю тобі вірити?

- Ці фотки досі ніхто не бачив, - відповів Андрій. - Ну, крім твого дружка.

Вона затримала подих, стримуючи злість, що кипіла десь усередині. Колишній грався з нею, як з іграшкою, але зараз вона змушена була дотримуватися правил цієї гри, поки не знатиме, що все справді закінчено.

- Гаразд, припустимо, я згодна. Де ти зберігаєш фотографії?

- У нашій переписці, - він зайшов у телеграм і простягнув їй телефон. - Можеш сама все видалити.

Аня повільно узяла телефон, ніби боялася, що той вибухне в руках. Вона видалила всі повідомлення, стерла історію чату, пройшлася по всіх можливих соціальних мережах - Інстаграм, Фейсбук, - не залишивши нічого. Андрій мовчки спостерігав, не втручаючись, і це навіть лякало. Перевіривши галерею, вона ще раз промайнула поглядом гугл-диск, котрий і так виявився порожнім.

- У тебе ж, напевно, є копії, - припустила Аня.

- Навіщо вони мені? - засміявся Андрій. - Твої фотки мені більше не потрібні. Настала твоя черга виконувати обіцянки.

- Добре, завтра сходжу з мамою, - погодилася вона, помітивши дивну усмішку. Це викликало нові підозри, тому вона повинна перестрахуватися. - Але май на увазі: не дай боже, ти мене кинеш - я переверну все так, що твого дружка звинуватять у вбивстві, - вона вказала рукою на Руслана. - Його підозрювали, і дуже сильно. Одне моє слово - і він винен.

Руслан, що до цього моменту не брав участі в розмові, зараз пожвавився.

- Ти зовсім охрініла?! - прогарчав він, ледь стримуючи бажання накинутися на неї, але Андрій утримав його за плечі, не давши зробити й кроку. - Чуваче, вони там усі схиблені на цій дурниці, кожного підозрюють. Я тут до чого?

На його різкий спалах гніву Аня й оком не кліпнула.

- Ти ж разом із Філом у гуртожиток зайшов, а вийшов один. Вахта це пам'ятає, всі це пам'ятають. Ти - головний підозрюваний, - вона підійшла до нього і з ненавистю глянула в очі. - Хоч слово скажеш - і я тебе закопаю.

На це Руслан відреагував із ще більшою люттю. Почав вириватися з рук друга, але його так і не відпустили.

- Дивись як би тебе не запідозрили! - закричав він. - З'явилася в гуртожитку перед його смертю, труп знайшла, на допомогу кликати почала. Невже ні в кого навіть підозр не виникло?!

- Заспокойся! - рявкнув Андрій і звернувся до Ані. - Ти все видалила, у мене більше нічого немає. Я про все забув, тепер справа за тобою.