Читати книгу - "Хребет Дракона, Кевін Джеймс Андерсон"

Очільник процесії оголосив зупинку, і почулися голоси його підлеглих, що передавали отриманий наказ по всьому кортежу. Ілуріс визирнула з відчиненого вікна карети і побачила покручене чорне дерево, вражене блискавкою. Наче дозорний у траві, воно було єдиним видимим орієнтиром на рівнині.

Каптані Вос під’їхав на своєму сірому в яблука коні, його броня, пояс та плащ були вкриті дорожнім пилом.

— Матір, ми вже бачимо попереду місто, тож я хотів попередити, якщо вам потрібно підготуватися.

— Дякую, Восе. — Її ноги та сідниці боліли від тривалого сидіння, навіть на подушках. Вони були в дорозі багато годин поспіль, і їй потрібно було відвідати вбиральню. — Встанови для мене намет приватності, будь ласка. Мені потрібно освіжитися, перш ніж в’їжджати в Ольбо.

Бійці Яструбиної варти розпакували рулон синього шовку, яким обгорнули каркас із жердин, встромлених у м’яку траву. Емпра увійшла до своєї вбиральні, а чоловіки зробили свої справи просто на узбіччі дороги. Жрець Кловус подався у високу траву.

Ілуріс швидко закінчила, і варта спакувала вбиральню, готова їхати далі, як тільки емпра знову зручно вмоститься на подушках. Перш ніж коні та фургони рушили з місця, Нерев, її довготелесий камергер, ввічливо постукав у двері карети.

— Чи можу я приєднатись до вас, Ваша Високосте? Я хотів би обговорити список кандидатів, яких маємо зараз.

Ілуріс зрозуміла, що години спокою минули, однак вирішила, що компанія камергера краща за компанію докучливого жерця, який би й далі намагався переконати її у важливості війни.

— Звичайно, Нереве.

Тримаючи в руках записник, Нерев піднявся в карету і влаштувався на сидінні, зігнувши довгі ноги та поправивши червоний одяг камергера. Коли він зачинив вкриті емаллю двері, Ілуріс гукнула в прочинене вікно:

— Каптані, рушаймо. Я хочу приїхати ще засвітла.

Вос, кінь якого очолював процесію, свиснув, і всі рушили вперед. Карета підстрибувала і торохкотіла на уторованій дорозі. Далеко позаду жрець Кловус поспішно повертався з високих трав, закликаючи їх, щоб зачекали. Ілуріс побачила, як один з останніх фургонів із продовольством зупинився й огрядний жрець заскочив усередину.

Відкинувшись на подушки, вона повернулася до Нерева. Камергер гладив свою темну загострену бороду, глибоко зосередившись на іменах. Він зачитав їх, Ілуріс замислилася, а потім попросила викреслити три імені. Вона хотіла побачити, кого ще вони можуть знайти, перш ніж вона прийме рішення.

Міську площу Ольбо розчистили, щоб звільнити місце для фургонів і карет емпри. Для того щоб вона могла зустрітися з кандидатами, які прийшли поспілкуватися з нею, встановили намети. За довгим дерев’яним столом у найбільшому наметі вона обідала з міським головою, чоловіком із сонними очима, який не звик до таких гостей. Кловуса посадили за стіл трохи далі, щоб він мав змогу поговорити з місцевим жерцем та іншими важливими людьми Даббану.

До них приєдналися місцеві селяни, що мали найбільші поголів’я худоби та найбільшу кількість робітників. Один з головних вівчарів, чоловік на ім’я Ґарт, що мав стадо у десять тисяч овець і сотню працівників, фургонами постачав вовну для ткацьких будинків в округах Ішикі й Таріза.

Ґарт присів поруч з Ілуріс, пояснюючи, чим займається.

— У мене величезне господарство, Ваша Високосте. — Фермер поклав до рота шматочок смаженого ягняти в меді, посипаного різаним мигдалем. — Це м’ясо однієї з моїх овець. Моє стадо ідеальне — кожен шматок м’яса та кожне волокно вовни. Керування таким господарством не може зовсім вже відрізнятися від праці емпріра.

Ілуріс скуштувала ягнятину з медом, що просто танула в роті.

— Якщо навички управління у вас такі ж добрі, як ця страва, тоді вашу кандидатуру слід уважно розглянути, — промовила вона напівжартома. — Однак попереджаю, що управління всіма тринадцятьма округами Ішари, військово-морським флотом і регулярною армією перед лицем постійної загрози з боку Співдружності, та збереження при цьому необхідного миру заради процвітання нашої землі, дещо все ж відрізняється від керування стадом овець.

— Звичайно, Ваша Високосте, але я завжди можу навчитися.

Вона наказала Нереву записати ім’я чоловіка у книгу.

Після трапези, коли присутні відпочивали, відкинувшись на спинки стільців, і пили солодку, густу медовуху, розпочалася незвичайна розвага. На площу випустили дванадцять мекаючих овець, яких підганяли собаки. Бійці Яструбиної варти емпри зімкнули ряди, готові захищати її, проте міський голова сказав:

— Просто подивіться. Вам сподобається.

Троє молодих дужих чоловіків стрибнули поміж овець, тримаючи в руках котушки конопляної мотузки. Вони схопили вівцю і зв’язали їй ноги, потім підстрибнули, щоб ухопити наступну. П’ять тварин лежали зв’язані на землі менше, ніж за хвилину. Юнаки оточили решту овець, собаки допомагали гавкотом, і ось уже незабаром усі вівці нерухомо лежали на площі. Містяни Ольбо реготали і плескали в долоні.

— Чудове вміння, — сказала Ілуріс.

— Тепер ми їх пострижемо, — мовив найбільш мускулястий чоловік, велет, який був заввишки понад шість футів і мав надзвичайно широкі плечі. Ножем, гострим, мов бритва, він відрізав шматок білої вовни, який подарував Ілуріс, урочисто поклонившись. — Найкраща, найчистіша вовна, яку ви коли-небудь бачили, Ваша Високосте.

Вона прийняла подарунок, відчула м’якість пасма у руках, притиснула вовну до щоки. Юрба зареготала ще голосніше, коли велет підхопив двох зв’язаних овець, тримаючи по одній у кожній міцній руці, а потім підняв їх над головою. — Бачите, я найкращий вівчар, найкращий стригаль і найсильніший чоловіку Даббані. — Він широко всміхнувся. — Можливо, я маю бути наступним емпріром.

— Це, безумовно, неабияке вміння. — Ілуріс звернулася до Нерева: — Запиши ім’я цього юнака.

Усміхнувшись, велет опустив овець, а інші закінчували стриження під бурхливі підбадьорливі вигуки та ритмічні оплески.

Покинувши Даббан, вони прибули в прикордонне містечко, що стояло на невеличкій річці в Тарізькому окрузі. Уздовж берегів тягнулися цитрусові сади, а в ріці люди ловили великих сомів.

Ілуріс здивувалася, дізнавшись, що містяни не мали для неї жодної кандидатури. Голова міста, серйозна жінка з квадратним підборіддям, вклонилася, ніби намагаючись обережно повідомити погані новини.

— Тут живуть хороші люди, Ваша Високосте. Усі ситі, задоволені, добрі до своїх сімей. Ми раді вітати вас у нашому місті, але ніхто тут не має бажання стати наступним емпріром.

Спантеличений Кловус підійшов до міської голови.

— Храм у вас, звичайно, є? Ваш божок захищає і береже вас.

— У нас є храм на березі, і наш божок живе в річці. Він задоволений, як і ми.

— Ви молитеся і приносите жертви? — Жрець