Читати книгу - "Ловець тіні, Донато Каррізі"

Спочатку тексти сповідань після того, як трибунал проголошував вирок, спалювали. Проте вже через кілька років пенітенціарії вирішили створити секретний архів.

— Відтоді їхня робота не припинялася, — завершив свою розповідь Клементе, — за майже тисячу років у ньому зберігали найгірші гріхи людства. Там можна знайти злочини, про які ніхто ніколи так і не дізнався. Це не проста база даних, як та, що в поліції. Це найбільший і найсучасніший архів зла, що існує у світі.

Проте Маркус все ще ніяк не міг збагнути, яким чином почуте пов’язано із ним самим.

— Ти вивчатимеш Архів гріхів. Я відбиратиму для тебе справи, а ти працюватимеш із ними. Зрештою твоя роль буде схожа на роль психолога-криміналіста або кримінолога. Так само, як і раніше, перш ніж ти втратив пам’ять.

— Чому?

— Тому що таким чином зможеш використати твої знання реального світу.

У цьому полягали засади його підготовки.

— Зло ховається в усьому, хоча часто ми його не бачимо, — додав Клементе. — Аномалії — не що інше, як майже непомітна ознака його присутності. На відміну від усіх інших, ти зможеш їх помічати. Пам’ятай, Маркусе: зло — це не абстрактне поняття. Зло — це величина.

1

У лікарняній палаті панувала зеленкувата напівтемрява.

Її створювали вогники індикаторів медичного обладнання. Тихо гудів автоматичний апарат штучного дихання, під’єднаний до трахеї дівчини, яка лежала в ліжку.

Діана Дельґаудіо.

Рот широко роззявлений, підборіддям стікає струмочок слини. Розчесане на один бік волосся робить її схожою на стару дівчинку. Вирячені очі тупо дивляться в порожнечу просто себе.

У коридорі почулися голоси двох медсестер, що наближалися. Вони розмовляли між собою, одна жалілася другій на проблеми з нареченим.

— А я йому сказала, що мені начхати на те, що до нашого знайомства він щочетверга ввечері зустрічався зі своїми друзями. Тепер я повинна бути на першому місці.

— А він що? — зацікавлено допитувалася друга.

Вони увійшли до палати, штовхаючи попереду каталку з постільною білизною, трубками та системами для звичних процедур догляду за пацієнткою. Одна з них увімкнула світло.

— Уже прокинулася, — відповіла друга, помітивши, як дівчина розплющила очі.

Однак слово «прокинулася» не зовсім відповідало описанню Діани, якщо брати до уваги, що та перебувала у стані вегетативної коми. Преса та телебачення про це не згадували з поваги до батьків, а ще через те, що не хотіли ранити почуття тих, хто вважав порятунок дівчини чимось на кшталт дива.

Ото були єдині слова, якими дві медсестри звернули свою увагу на пацієнтку, щоб знову перейти до особистих справ.

— Ну, то як я тобі вже казала, доводиться завжди тримати його на короткому повідці, якщо хочу щось отримати.

Тим часом вони змінили постільну білизну, помили пацієнтку, встановили нову систему на пристрої штучного дихання, позначаючи галочкою кожну процедуру в клінічній картці. Щоб змінити простирадло, вони на кілька хвилин пересадили дівчину на інвалідний візок. Одна з жінок поклала їй на коліна картку з ручкою, бо не знала, куди її притулити.

Щойно ліжко переслали, дівчину знову поклали на місце.

Медсестри вже зібралися були вийти з палати разом з каталкою, і надалі базікаючи про своє.

— Зажди, — промовила одна, — я забула картку.

Повернулася і взяла документ з інвалідного візка. Поглянула на нього неуважно, однак за мить придивилася краще. Несподівано замовкла, вражена побаченим. Зиркнула на дівчину, що, як завжди, непорушно лежала в ліжку з байдужим виглядом. По тому знову втупилася в аркуш, не вірячи власним очам.

На ньому непевним дитячим почерком було виведено напис. Одне-єдине слово.

ВОНИ

2

Телевізор у закусочній був налаштований на канал All News, і він уже втретє проглядав той самий випуск новин.

Звісно, без такого сумнівного супроводу їлося б краще, але нічого не вдієш: хай як намагайся дивитися в інший бік, щоб відволіктися, очі мимохіть повертаються до екрана, хоча й без звуку.

Леопольдо Стріні після тривалого міркування вирішив, що це все наслідок залежності від технологічного прогресу. Дійшло до того, що люди вже були неспроможні залишатися наодинці із собою. Отакою виявилася його наймудріша думка того дня.

Інші відвідувачі закладу теж втупилися в телевізор. Переважно то були родини з дітьми та службовці, що вирішили пообідати раніше. Інформація про вчинки монстра привернула увагу всіх жителів міста. Преса не давала їм проходу. От зараз, наприклад, продовжувала транслювати кадри про знайдення двох скелетів у лісі. Подробиць було небагато, однак у випусках новин їх показували з настирною повторюваністю. І нікому не набридало дивитися. Навіть якщо хтось перемкнув би на інший канал, програму все одно б дивилися. Це вже перетворилося на масовий психоз.

Так, ніби спостерігаєш за акваріумом. Так, за акваріумом жахів.

Леопольдо Стріні сидів за своїм звичним столиком, у самому кінці зали. Технічний експерт ЛТА пропрацював цілу ніч над новими матеріалами справи, однак поки ще не міг надати корисного результату. Він мало не помирав від утоми, отже опівдні вирішив побалувати себе швидким обідом, щоб знову повернутися до роботи.

Гамбургер із салатом, порція смаженої картоплі й пляшка спрайту.

Він саме націлився відкусити останні шматочки гамбургера, коли до його столика підсів чоловік, затуливши собою телевізор.

— Привіт, — дружньо всміхнувся незнайомець.

Стріні мало не вдавився від несподіванки: він уперше бачив того чоловіка, і взагалі з-поміж його знайомих азіатів не було.

— Можна вас потурбувати?

— Я нічого не купуватиму, — відповів йому Стріні роздратовано.

— Та ні, я вас не вмовлятиму щось купити, — запевнив його Баттіста Ерріаґа. — Хотів зробити вам подарунок.

— Слухай, мені начхати. Я просто хочу поїсти.

Ерріаґа зняв кепку, провів по ній рукою, ніби змахуючи невидимий пил. Йому так кортіло сказати оцьому телепню, чому він ненавидів бувати в таких забігайлівках, де їдять усе жирне, від чого тільки піднімався тиск і рівень холестерину. А ще терпіти не міг родини з галасливими дітками, що так любили навідуватися до таких місць, ненавидів вереск, масні руки й награну веселість, що зазвичай панувала навколо дітвори. Та після того, що сталося минулого вечора, після знахідки решток двох молодих автостопників з Німеччини, йому довелося ухвалити надзвичайне рішення, адже всі його плани опинилися під загрозою. Йому так кортіло розказати все йолопові, що сидів перед ним, однак замість цього він лише промовив:

— Леопольдо, послухай мене…