Читати книгу - "До зустрічі на Гаваях , Ada Pa"

— Ось і я, — сказала Джені, — Сподіваюсь не довго чекала мене? — Запитала вона, широко посміхаючись.

— Я намагалась не дивитись в телефон. Тож можеш вважати тобі пощастило, — відповіла я.

— Тоді добре. Ну що ж ходімо, — схопила вона мене під лікоть і повела по дорозі, ще невідомій для мене.

— Тож куди ми прямуємо? — Запитала її я.

— Скоро побачиш, — і це все що я почула від неї за решту шляху. Ми йшли покрученими дорогами, вкінці дістаючись центру. Тепер вона ще з більшим ентузіазмом потягнула мене до найближчого закладу, з малюнками пальм на стінах.

— Думаю це ідеальне місце для нашої розмови. Можу поклястися тут нам точно ніхто не завадить, - сказала вона пропускаючи мене вперед. Всередині нас відразу зустріла адміністраторка, запрошуючи пройти за нею. Ми йшли довгим коридором з легким освітленням, та з музикою що долинала з дверей з боків.

— Ось ваша кімната на сьогоднішній вечір, — сказала вона відчиняючи двері для нас, - Я повернусь через декілька хвилин, щоб прийняти ваше замовлення. Прошу відчувайте себе комфортно, меню зможете знайти на столі, — закінчила вона та покинула нас двох.

 Я зробила крок вперед після чого опинилась в маленькій кімнатці. Зі столиком посередині та м’якими чорними диванами навколо нього. Зі стелі звисала диско куля, що освітлювала кімнату. В правому кутку висів телевізор, що на даний момент світився списком пісень. Після мене зайшла Джені зачиняючи двері.

— Невже не ідеальне місце для секретних розмов? — Звернулась вона до мене, — Даю тобі можливість вибрати пісню, — я швидко пробігла очима списком, натискаючи кнопки на пульті щоб прогорнути до низу. Мій погляд зупинився на одній з них і я секунди не вагаючись натиснула на програвач. Після чого зайняла зручне місце поруч з Джені. Ми говорила лиш про буденні речі не зачіпаючи ту тему заради якої взагалі прийшли сюди, допоки офіціант брав в нас замовлення і поки нам вже не подали наші коктейлі. Сьогодні ми взяли дві блакитні лагуни. Я зробила перший ковток, коли Джені перервала тишу беручи ініціативу в свої руки.

— Тож, можеш починати, — я підняла очі на неї все ще триваючи келих біля губ. Зробила ще один маленький ковток і поставила його на стіл з легким цокотом.

— Меніздаєтьсяязробилапомилку, — швидко проговорила я.

— Що? — Здивовано запитала Джені, — Повтори будь ласка ще раз, і  цього разу повільніше, — я зробила глибокий вдих.

— Мені здається я зробила помилку. Точніше ще досі її роблю, — закінчила я опускаючи очі на стакан та поцокуючи нігтем по склу.

— Щоб тобі допомогти, мені потрібно більше деталей. Що ти зробила не так?

— Вчора пам’ятаєш ми зі Стівом були вдвох коли ти мене покинула, і повернулась вже після того як ця катастрофа трапилась?

— Так що ж не так?

— Ми перейшли цю межу, якої я так цілеспрямовано дотримувалась, — відповіла я.

— Він зізнався тобі в почуттях? — Здивовано запитала вона.

— Не зовсім, але все йшло до того цього ранку, за сніданком. Звісно я не дозволила йому закінчити і зникла звідти раніше, ніж ці слова б прозвучали з його вуст.

— Гаразд, можеш не продовжувати. Тепер я нарешті розумію за що ти так хвилюєшся. Ти шкодуєш? — Її питання застало мене зненацька, тож на декілька секунд я впала в ступор, не вимовляючи жодного слова.

— Мені здається я поспішила. Наші відносини налагодились і я навіть почала відчувати симпатію до нього, а потім за секунду все зруйнувала.

— Тож чому б тоді просто не поговорити з ним та не спробувати виправити все?

— Тому що він зараз на побаченні з Розі, — відповіла я заплющуючи очі.

— От чорт, — почула я голос Джені. Декілька хвилин панувала суцільна тиша, після чого вона знову продовжила, — Так потрібно думати логічно. Навіть якщо вони зараз і мають побачення це жодним чином не міняє його почуттів до тебе. Пам’ятаєш скільки разів до цього я говорила тобі про цю здогадку, про його погляд яким він завжди обдаровує тебе, коли ти здається цього не помічаєш? - На її питання я злегка махнула головою.

— Тож сумніваюся що твоя, навіть настільки цілеспрямована подруга змогла всього за декілька годин змінити те що існувало вже майже місяць.

— І що ти пропонуєш мені робити? — Запитала я абсолютно невпевненим голосом.

— По-перше тобі варто зупинитися жаліти себе. Те що сталося вже не змінити, але ми можемо змінити події що трапляться потім.

— Ти маєш рацію.

— Щоб вирішити цю проблему я попрошу тебе бути максимально чесною зі мною, — я швидко зайняла рівне положення, намагаючись заховати почуття страху, що виникло після її останніх слів, — Я не хочу тобі просто допомагати побудувати відносити зі Стівом. Щоб потім ти не страждала, тобі спочатку потрібно бути чесною з собою. Чому завжди коли річ заходить про чоловіків ти проводиш таку широку лінію, яку жодна людина не змогла б перейти? Чого ти боїшся?

 Я заплющила очі, в голові почали з’являтися картинки, що здається не втратили свою силу наді мною, хоч пройшло вже купа часу.

— Кожна моя закоханість закінчувалась суцільною поразкою для мене. Як тільки дізнавались що я кохаю когось з них, чоловіки починали лиш насміхатися над моїми почуттями.