Читати книгу - "До зустрічі на Гаваях , Ada Pa"

— Вони були повними придурками. Мені справді шкода.

— Я розумію що так вони лиш намагались підняти собі самооцінку, але це залишило слід.

— Сонце, мені дуже шкода що ти пройшла через це, — сказала Джені підсовуючись до мене та міцно обіймаючи. Я не знаю в яку мить, але мої сльози не контрольованим потоком почали спадати з очей. Ми сиділи в тиші, вона час від часу проводила рукою по спині намагаючись заспокоїти мене. Коли я нарешті заспокоїлась та відсторонилась від неї, годинник показував початок десятого.

— О Боже, я змусила тебе заспокоювати мене, замість того щоб просто весело проводити час, — сказала вибачаючись я.

— Все гаразд. Не кожен день можна веселитись. Кожен з нас має складні дні, коли просто потребує підтримки, і звісно пару алкогольних коктейлів, — сказала вона сміючись, на що я посміхнулась у відповідь. Я відчувала себе насправді легко. Здавалось всі тривоги всі почуття що я так ретельно ховала від оточуюючих нарешті вийшли на зовні і в кінці всетаки покинули моє тіло.

— Тож я готова на будь який план що ти запропонуєш, я готова спробувати.

— Ось це моя подруга. Але нажаль я поки не маю жодних ідей, тож доведеться тобі почекати, — ми з нею разом розсміялись. Сьогодні я вирішила просто розслабитись, жодних думок, тим паче що моя голова на цей момент не хотіла обдумувати абсолютно нічого. Як там говорять: «Ранок покаже». І просто дозволила собі  розмовляти з Джені сміючись з кожної веселої історії та попиваючи напої.

 Ми покинули заклад все після дванадцятої, я готова була посидіти довше, але Джені була впевнено налаштована поспати перед роботою. Назад ми вирішили повертатися берегом, тож я відчула себе знову повною енергії, і ті частинки алкоголю що ще залишались в моєму організмі та затьмарювали розум, швидко зникли під подувами холодного, нічного вітру. Я зняла взуття, беручи підбори за ремінці, та несучи їх тримаючи в руках. Та стала на мокрий пісок починаючи йти по його лінії. Холодні хвилі час від часу торкалися ніг, змушуючи мене відчувати раптовий, але такий освіжаючий холод. Я пропонувала Джені також спробувати, але вона сміючись відкинула пропозицію. Я захотіла ще трохи часу провести на березі, тож попрощавшись зі мною Джені рушила до свого номеру, залишаючи мене одну. Присівши на пісок, протягуючи ноги вперед, спершись руками позаду себе, я підняла голову вдивляючись в нічне небо. Стільки зірок як тут я ніколи раніше не бачила. Це було плюсом життя на острові, немає купи яскравих вогнів, що засліплюють своїх природніх кузенів. Я насолоджувалась тишею вдихаючи свіже морське повітря. А потім я почула сміх що долинав десь збоку, але поки ще не бачила кому він належав, тож зрозуміла хто б це не був він наближався сюди. Я швидко піднялась на ноги, підіймаючи свої туфлі, що раніше залишила на піску. Я оглянулась позаду себе і побачила обриси двох фігур, що виходили за пальм, спочатку я думала залишитись тут, навіть якщо ці люди й прагнули усамітнення їм нажаль доведеться шукати інше місце так як це, я зайняла першою. Але коли вони наблизились до мене і я змогла роздивитися їхні обличчя при місячному світло, зрозуміла що це була Розі, а поряд з нею ніхто інший як Стів. Я почала крутись в різні сторони намагаючись знайти хоча б якийсь прихисток, щоб вони мене не побачили. Мій погляд зупинився на човні, що стояв посеред пляжу, і я миттєво побігла до нього, присідаючи за ним. Хоч він був і не високим, здавалося йому всетаки вдалось сховати мене. Я притулила взуття до себе, намагаючись не видавати жодного звуку.

— Подивись як тут гарно вночі. Можливо присядемо тут? — Почула я голос Розі. Він був вже дуже чітким, тож можна було зрозуміти вони знаходились не далі від мене ніж на довжині декількох метрів.

— Так, звісно. Там човен давай тоді сядемо на нього? — Мої очі миттєво округлилися. А той відсоток алкоголю випитого мною за ніч, що все ще був у моєму організмі, миттєво випарувався. Я схрестили пальці наскільки мені дозволяли туфлі що все ще знаходились в руках, і почала молитися щоб вони передували стосовно цієї ідеї.

— Але я б хотіла сісти саме тут біля моря, — благаючим голосом промовила Розі. І я повністю була вдячна їй за це. Пригощу її коктейлем наступного разу.

— Добре, як забажаєш, — відповів їй Стів.

— Сьогоднішній вечір справді був неймовірним, — сказала Розі.

— Так, було не погано, — відсторонено відповів Стів. Після чого настала тиша. Я не знаю що там відбувалось, але через деякий час голос Стіва прорізав тишу:

— Вже достатньо пізно. Думаю нам вже час іти по будинках, — я почула звуки їхніх кроків що віддалялись. І вже коли взагалі припинила їх чути, нарешті встала зі свого сховку, в ту ж мить падаючи назад. Моя ліва нога повністю затерпла і тепер нила від болю. Я спробувала зробити легкий масаж, розминаючи ногу, щоб трохи покращити кровообіг. Коли біль пройшов і я нарешті змогла встати, забравши туфлі рушила до будинку. Світло на вулицях вже погасили, я витягнула телефон з сумочки щоб присвітити, але натиснувши кнопку ввімкнути він засмітився і через секунду зовсім погас. Я пробувала його включити ще раз, але зрозумівши що батарея сіла, я просто закинула його назад до сумки, і спробувала дістатися будиночку в суцільній темряві. Світло вже ніде не горіло, здавалося що я одна така пізня сова, що тільки повертається додому. І я справді зраділа цьому, не мала жодного бажання обговорювати їхнє вдале побачення сьогодні. Підійшовши до дверей, я натиснула на ручку, і вони відразу піддались мені, відчиняючись. Завтра поговорю про це з Розі. Хто взагалі на ніч залишає двері відчиненими? Я тихо зайшла всередину, намагаючись не збудити її, залишила взуття при вході. Та рушила до ванної кімнати, я не вмикала світло щоб не привертати уваги, намацала кран вмикаючи його та вмиваючись. Душ прийму вже зранку, відчуваю себе до біса втомленою. На носочках я дісталася ліжка підіймаючи один край ковдри, залізаючи під неї. Майже відразу як моє тіло торкнулося теплого ліжка, я заснула.