Читати книгу - "Англійський пацієнт"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Її батька вбили у Франції.
— Розумію. Вона не казала мені про це. Взагалі сторонилася будь-кого. Єдиний спосіб, яким я міг змусити її спілкуватися зі мною, — попросити почитати мені… А ти звертав увагу, що ніхто з нас не має дітей?
Потім помовчав, наче роздумуючи над вірогідністю, і запитав:
— У тебе є дружина?
Караваджо сидів у рожевих променях сонця, затуливши руками обличчя, наче намагався стерти все навколо та чітко подумати, ніби отримав іще один дар від юності, котрий більше не дістанеться йому так просто.
— Ти мусиш говорити зі мною, Караваджо. Чи я просто книжка для тебе? Річ, яку можна прочитати, чи потвора, котру треба витягти з озера і нашпигувати морфієм, коридорами, брехнею, рослинним животінням, повними кишенями каміння?
— Злодії, схожі на нас, гарно наживалися на війні. Нас узаконили. Ми крали. А потім деякі з нас ставали радниками. Ми розумілися на маскуванні шахрайства краще за офіційних розвідників. Створювали подвійних агентів. Цілі кампанії народжувалися від союзу аферистів і шпигунів. Я вже побував усюди на Середньому Сході, коли вперше почув про тебе. Ти був таємницею, білою плямою на їхніх мапах. І передавав свої знання про пустелю до рук фашистів.
— Надто багато трапилося в Ель-Таджі в 1939-му, коли мене оточили, вважаючи, що я шпигун.
— І тоді ти перейшов на бік німців?
Тиша.
— І ти все ще не міг дістатися Печери Плавців і Увейнату?
— Ні, аж поки не зголосився перевести Епплера через пустелю.
— Я мушу розповісти тобі дещо. Це трапилося в 1942-му, коли ти вів розвідника до Каїра…
— Операція «Салам».
— Так. Ти тоді працював на Роммеля.
— Геніальний чоловік… Що ти збираєшся розповісти мені?
— Я хочу сказати, що коли ти йшов пустелею, уникаючи союзницьких військ, подорожуючи з Епплером, це було геніально. Від оази Джалу пройти весь цей шлях до Каїра. Лише ти міг провести до Каїра людину Роммеля з копією «Ребекки».
— Звідки ти знаєш?
— Я хочу пояснити тобі, що вони не лише розсекретили Епплера в Каїрі. Вони знали про всю подорож. Німецький шифр розгадали задовго до того, але ми не могли дозволити Роммелю дізнатися про це чи виявити наші джерела інформації. Тож ми мусили чекати, аж поки він увійде до Каїра, щоб схопити Епплера.
Ми спостерігали за вами впродовж усього шляху. Цілу вашу мандрівку крізь пустелю. Розвідка знала твоє ім’я, знала, в чому тебе задіяно, тому її цікавість зростала. Вони хотіли упіймати тебе. Тебе треба було вбити… Якщо не віриш мені, ось тобі доказ: ти вийшов із Джалу та витратив двадцять днів. Ти йшов шляхом із прихованими обабіч криницями. Ти не міг підходити ближче до Увейнату через війська союзників, тож обійшов Абу Баллас. Епплер захворів на пустельну гарячку, і тобі доводилося доглядати його, піклуватися про нього, хоча ти й кажеш, що він тобі не подобався…
Літаки умисне «губили» вас, але насправді відстежували ваші переміщення дуже ретельно. Ви не були шпигунами, це ми були шпигунами. Розвідка думала, що ти вбив Джеффрі Кліфтона через жінку. Вони знайшли його могилу в 1939-му, але там не було й сліду його дружини. Ти став ворогом не тоді, коли приєднався до німців, а тоді, коли закрутив із Кетрін Кліфтон.
— Розумію.
— Коли ти вийшов з Каїра в 1942-му, ми загубили тебе. Мали схопити і вбити в пустелі. Але вони загубили тебе. Шукали дві доби. Ти зник, як голка в сіні, у надприродний спосіб, інакше ми б тебе знайшли. Ми замінували захований джип. Потім наштовхнулися на його уламки, але від тебе там не залишилося нічого. Ти втік. Мабуть, ця твоя подорож була найвизначнішою, а не та, коли ти йшов до Каїра. Ти тоді, напевно, втрачав розум.
— Ти стежив за мною в Каїрі разом із ними?
— Ні, я бачив документи. Я збирався до Італії, і вони гадали, що ти можеш виявитися там.
— Тут.
— Так.
Світловий ромб пересунувся на стіну, і Караваджо вкрило тінню. Тепер його волосся знову темне. Він відкинувся назад і притулився плечем до намальованого листя.
— Гадаю, це не має значення, — бурмоче Алмаші.
— Хочеш іще морфію?
— Ні. Я розкладаю речі на свої місця. Завжди був усамітненим. Важко збагнути, що люди так багато про мене говорили.
— Ти мав роман із жінкою, пов’язаною з розвідкою. А там були люди, котрі знали тебе особисто.
— Напевно, Баґнольд.
— Так.
— Абсолютно англійський англієць.
— Так.
Караваджо помовчав.
— Я мушу поговорити з тобою ще про дещо.
— Я знаю.
— Що трапилося з Кетрін? Що трапилося напередодні війни, що змусило вас усіх знову вирушити до Гільф- ель-Кебіру? Коли Медокс уже повернувся до Англії.
Я мав необхідність здійснити ще одну подорож до Гільф- ель-Кебіру, щоби розібрати те, що залишилося від нашого табору на плато Увейнату. Наше життя там закінчилося. Я думав, що між нами більше нічого не може трапитися. Я не зустрічався з нею як коханець уже майже рік. Десь зароджувалася війна, вона прослизала сюди, як рука, котра залазить у віконце на горищі. І ми з Кетрін уже сховалися за власними стінами наших старих звичок, сховалися в невинних на вигляд стосунках. Ми бачилися лише зрідка.
Влітку 1939-го я запланував повернутися до Гільф- ель-Кебіру з Ґоугом і спакувати наш табір, а потім той мав приїхати за всім вантажівкою. Кліфтон повинен був прилетіти й забрати мене. Нас чекала розлука, котра нарешті мала зруйнувати трикутник, який утворився між нами.
Коли я почув гуркіт літака, побачив його, то вже спускався зі скель плато. Кліфтон завжди був дуже пунктуальним.
Невеличкий вантажний літак завжди однаково спускається до землі, наче ковзає лінією горизонту. Він торкається кінчиками крил пустельного світла, потім звук зникає й машина летить до землі. Я ніколи добре не розумів, як працюють літаки. Бачив, як вони наближаються до мене в пустелі, і кожного разу переляканий вибігав з намету. Вони занурюють крила в світло, а потім уриваються в тишу.
«Метелик» плавно ковзав над плато. Я помахав синім брезентом. Кліфтон знизив висоту і пролетів наді мною так низько, що повідривав листя з акацій. Літак увійшов у лівий віраж, розвернувся, побачив мене, знову вирівнявся і полетів просто на мене. За п’ятдесят метрів він раптово нахилився й упав. Я побіг
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Англійський пацієнт», після закриття браузера.