Книги Українською Мовою » 💛 Гумор » Гордість і упередження і зомбі 📚 - Українською

Читати книгу - "Гордість і упередження і зомбі"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Гордість і упередження і зомбі" автора Сет Грем-Сміт. Жанр книги: 💛 Гумор. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 58 59 60 ... 86
Перейти на сторінку:
прийшов їм на допомогу в Пемберлі, а потім так люб’язно їх прийняв. Якби їхня думка ґрунтувалася тільки на розповіді служниці та їхніх власних враженнях, то вона не мала б нічого спільного із образом, який склався в уяві їхніх знайомих із Гартфордширу.

Що ж до Вікгема, то незабаром наші мандрівці довідалися, що ніхто в тих краях особливо його не шанував. Нікому до пуття не було відомо, чому він посварився з сином свого покровителя, натомість усі знали, що він накивав із Дербіширу п’ятами, не сплативши численних боргів, які мусив закривати містер Дарсі. Ходили також чутки, що він звів на манівці двох тамтешніх дівчат, проте обидві, на жаль, підхопили моровицю, тож їх спалили, перш ніж вони подали до суду.

Того вечора Елізабет було ще складніше не думати про Пемберлі. І хоча вечір, здавалося, тягнувся нескінченно довго, їй не стало часу визначитися, що ж вона почуває до Дарсі. Вона дві години не могла заснути, намагаючись розібратися у своїх почуттях. Очевидно, це не була ненависть. Ненависть розвіялася, і їй уже давно було соромно, що колись вона прагнула стяти йому голову й пити його кров. Спершу їй тяжко було визнати, що його чесноти заслуговують на пошану, проте й ця думка вже не здавалася дикістю. А тепер, коли вона почула про нього стільки доброго, він заслужив і на тепліші почуття. Проте була й інша причина, важливіша, ніж пошана, — вдячність за те, що Дарсі любив її колись. Напевно, він і досі мав до неї теплі почуття, якщо пробачив зневажливу відмову й несправедливі закиди, якими її було приправлено. Елізабет гадала, що Дарсі оминатиме її, як найлютішого ворога, десятою дорогою, проте він радий був поновити знайомство. Тактовно й без зайвих вибриків він спробував потоваришувати з її друзями та познайомити її з сестрою. Така стрімка зміна викликала не лише подив, а й вдячність — адже її можна було пояснити лише любов’ю, великою любов’ю, що, своєю чергою, пробудило в Елізабет почуття, які складно було передати словами. Вона поважала Дарсі, вона була йому вдячна, вона переймалася його щастям; Елізабет, привчена не зважати на почуття і пристрасті, раптом відчула їх надмір. Що довше вона про це розмірковувала, то сильнішою почувалася — вона мала владу над серцем іншого, і не за рахунок бойових мистецтв. Проте яка з тієї влади користь? Любов — найнебезпечніша зброя на світі, але саме про цю частину арсеналу Елізабет знала найменше.

Того вечора тітка й небога постановили, що мають віддячити міс Дар-сі, яка відвідала їх одразу по приїзді до Пемберлі, тож цілком доречно буде завітати до Пемберлі наступного ранку. Елізабет тішилася цьому рішенню, проте коли спитала себе про причину, то не знайшла відповіді.

Містер Ґардінер полишив їх майже одразу після сніданку, бо напередодні домовився порибалити вранці з кількома пемберлійськими джентльменами.

Розділ 45

ЕЛІЗАБЕТ БУЛА ПЕВНА, що міс Бінґлі недолюблює її через ревнощі, і розуміла, що зустріч у Пемберлі стане для тієї прикрою несподіванкою. Тож їй було дуже цікаво, чи люб’язно ця леді її зустріне.

Коли вони прибули, їх провели через вітальню до синтоїстського святилища. Його вікна виходили на північ, а отже, приємна прохолода в ньому зберігалася навіть літньої днини. За вікном розляглися прегарні лісисті пагорби, а священні дзеркала робили кімнату світлішою.

У святилищі їх зустріли міс Дарсі, місіс Герст, міс Бінґлі та пані, з якою міс Дарсі мешкала в Лондоні. Джорджіана зустріла їх цілком люб’язно, хоча від сором’язливості та страху щось не так зробити постійно ніяковіла, і ті, хто вважав себе нижчим од неї за походженням, могли подумати, що це прояв зверхності й зарозумілості. Утім, місіс Ґардінер та її небога прекрасно все розуміли і співчували дівчині.

Місіс Герст і міс Бінґлі привітали їх стриманими реверансами, а коли всі посідали, то запанувала ніякова мовчанка. Першою її порушила місіс Ен-нзлі — миловида ґречна пані, й це засвідчило, що вона вихована краще, ніж будь-хто з присутніх. Говорили вона й місіс Ґардінер; Елізабет теж вряди-годи докидала слівце. Міс Дарсі ж, здавалося, все ніяк не могла зібратися з духом, щоб вступити в розмову, й вставляла коротку фразу лише тоді, коли не було загрози, що її хтось почує.

Елізабет зауважила, що міс Бінґлі очей із неї не зводить. Жодне її слово, особливо звернене до міс Дарсі, не лишалося поза увагою. «О, їй, напевно, кортить мене вдарити своїми незграбними нетренованими кулаками, — думала собі Елізабет. — Ото було б весело, якби вона справді не стрималася!»

Плин розмови порушили слуги, що принесли шинку, пиріг і різні японські ласощі. Так знайшлася розвага цілому товариству — говорити могли не всі, але всі могли жувати. Незабаром усі зібралися довкола ошатних пірамід із м’яса і дзаредзусі.

За їжею Елізабет спробувала нарешті визначитися, боїться вона появи містера Дарсі чи її прагне — і саме на цій думці він увійшов у кімнату. Однак щойно Елізабет вирішила, що вона рада його бачити, як одразу ж і пожалкувала про його прихід, адже в неї з рота, напевно, пахло солодощами й сирим вугром.

Містер Дарсі рибалив певний час із містером Ґардінером та кількома гостями, але полишив їх, щойно довідався, що місіс Ґардінер і міс Беннет зібралися навідати Джорджіану. Побачивши його, Елізабет розважливо постановила поводитися невимушено, адже всі плекали щодо них певну підозру й очі всіх були прикуті до містера Дарсі. Особливо виразна цікавість проступила на обличчі міс Бінґлі, хоча вона не забувала усміхатися до вух, коли зверталася до Дарсі. Ревнощі ще не довели її до шалу, і здаватися вона не збиралася. У товаристві брата міс Дарсі вже не боялася вступити в розмову, а той намагався залучити її до діалогу з Елізабет, щоб вони краще познайомилися. Це помітила й міс Бінґлі. Втративши від гніву голову, вона за першої ж нагоди з підкресленою єхидною люб’язністю промовила:

— Скажіть, міс Елізо, а солдати вже полишили Меритон? Для вашої родини це, напевно, велика втрата!

У присутності Дарсі вона не зважилася згадати Вікгема, проте Елізабет одразу зрозуміла, що йдеться саме про нього. І ледве стрималася, щоб не роз’юшити міс Бінґлі носа за таке зухвальство, проте вирішила відповісти на цей випад дотепом, а не кулаками, тож відповіла доволі спокійно. А говорячи, мимоволі зауважила, що Дарсі спохмурнів і стис кулак, мовби тримав меч; його сестра розгубилася і не зважувалася підвести погляд. Якби міс Бінґлі розуміла, яку прикрість заподіє своїй найближчій подрузі, то,

1 ... 58 59 60 ... 86
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Гордість і упередження і зомбі», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Гордість і упередження і зомбі"